Вступне слово

        От і все. З неба упало, як завжди буває в таких випадках, три яблука: одне тому, хто прочитав, друге тому, хто опублікував, а третім стукнуло того, хто написав. Писати в наш цивілізований час буває небезпечно. Але що робити, доводиться шукати якийсь вихід з глухого кута, куди мене загнала наша сволочна держава. Якби мені платили зарплату, я б не піднімав носа від свого корита, тихо займався б так званою науковою роботою і всіляко старався б підлещуватися до своїх начальників. На жаль, так не виходить. Я не належу до тих, хто “не може мовчати”, і міг би мовчати. Виносити на публіку свої інтимні думки для мене так же неприємно, як пройтися голим по людній вулиці. Та чого не зробиш заради хрусткого, зеленого, з портретом. Козлєвич вже позбувся ілюзії бути корисним людям, але ще плекає таємну надію заробити пером. На жаль, я не Моніка Левинська і нічого суперскандального не знаю, навіть жодної державної таємниці. Боюсь, що не дадуть мені зелених ні за моє мовчання, ні за моє гавкання. Все ж, краще жити і гавкати з гордо піднятим хвостом, ніж так і подохнути безвісно у совковому нашийнику біля іржавої миски. Якщо мені за мої рецепти здоров’я не заплатять (що більш ніж ймовірно, тому що літературою подібного толку хоч греблю гати), я помщусь цій бандитській державі. Оскільки для мене немає нічого святого, будьте певні, помста Олександра Сковороди буде страшною.
       На цьому слові бувайте здорові.
       Шановний читачу, ви будьте здорові, але книжку не відкладайте. Це був не зовсім кінець, а лише закінчення ненаписаної книги Олександра Сковороди “Діамант здоров’я”. Давно в мене була мрія ощасливити все прогресивне людство чимось подібним. Але собачий нашийник на моїй шиї затягується все більше, цеп стає все коротшим, а миску відставляють все далі. В даній ситуації підлещування до всього прогресивного людства нічого не дасть, тут треба гавкнути так, щоб привернути увагу до своїх собачих прав. Крім того, тема здоров’я настільки багатоповерхова, що зверху вона укорінюється в міжзоряне світло, а знизу в чорнозем. Для повного бачення проблеми все це, разом з проміжними сходинками, необхідно об’єднати в щось цілісне. Я не готовий вмістити таке бачення. Та що там зорі, ну ти, Олександре, розмахнувся, тут із звичайним вірусом грипу не завжди вдається упоратись. Тут на трамвай іноді немає грошей, а ти до зірок. Та якби навіть прошмигнув зайцем, скажуть: “Не смій возноситись. Не маєш морального права ставити себе вище простих трудящихся, поки вони тут страждають від немає за що похмелитись”.
       Але якби я навіть знайшов еліксир вічного здоров’я, і дістав владу зцілити всіх хворих і страждущих, я б остерігся це зробити, можливо, за винятком кількох чоловік. Всякому еліксиру свій час. Для мене він передчасний, тому що не спромігся осягнути, а курцям та алкоголікам навіщо? Щоб вони вічно отруювали мені повітря тютюновим димом та вічно обсцикали ліфт? Пішли вони к своєму християнському чорту. Нехай вони із своїми цигарками подохнуть сьогодні, а я із своїм еліксиром завтра.
       Але це була приказка, а казка попереду.
       Я неодноразово при свідках обіцяв помститися цій скотсько-бандитській державі, і вибрав спосіб – підірвати основи її існування. Але підривати основи треба грамотно. Треба спочатку ретельно дослідити, звідки ростуть корені скотства на цій землі, щоб не бити наосліп або по паперовим маскам. А то будеш цюкати сокирою в землю, а по головним кореням не попадеш, натуральні свинячі рила будуть і далі нахально жиріти, прикрившись масками високих ідеалів.
       Безліч раз усно і в засобах масової інформації задавалося і задається, в різних варіаціях, питання: “Чому ми, такі талановиті, високоморальні, працелюбні, мудрі, високодуховні, довготерплячі, нащадки славних прадідів, і прочая, і прочая, і прочая, (вже не згадаю всіх високих епітетів) живемо у таких злиднях? Чому нашу сусіди, які мали гірші стартові передумови, зуміли покращити своє життя, а ми, такі (набір епітетів), досі сидимо в говні без жодних перспектив з нього вилізти?” Скільки майстрів слова, стільки й відповідей. Немає потреби гребтися в завалах вже відносно далекого комуністичного минулого, згадаємо лише останні роки. Причину всіх бід України вбачали і вбачають в тяжкій спадщині комуністичного режиму, колоніальній залежності від Москви, проросійських агентах у вищому керівництві держави, нестачі власних енергетичних ресурсів, невірних програмах, у відсутності розуміння, яке суспільство ми будуємо, і прочая, і прочая. Все це має місце, але чим далі, тим непристойнішим стає кивати на спадщину минулого , на зовнішніх недругів та на саботажників державотворення всередині країни. Адже багато країн колишнього соцтабору змогли відносно за короткий час розпрощатися із комуністичною спадщиною , незважаючи навіть на всі проіски та нафтовий шантаж Москви. Чому ж реформи і програми, які успішно спрацювали у них, глухнуть в нашому високодуховному (плюс набір інших епітетів) середовищі?
       Очевидно, наявний якийсь внутрішній чинник, паразит, який укоренився глибоко в ментальності української нації і висмоктує життєву енергію. Я беруся назвати цього паразита по імені і відслідкувати його генетичну структуру. Справа ця брудна і небезпечна, як розтин інфекційного хворого. У слуг паразитових напевне засверблять руки помститись автору цього дослідження. Але чорт з ними, все одно я загнаний совковою дійсністю в глухий кут. Як кажуть, “пролетариям нечего терять, кроме своих цепей, а обосрать они могут весь мир”.
       Чого ж ти, Олександре, лізеш в це брудне діло, невже тобі “покой не по карману”? (таки не по карману). Тут дід тягнув-тягнув, і безрезультатно, баба пнулась-пнулась, і гранатою підірвали. Внучки, жучки та різні коти тягли, як могли, до своїх карманів натягли, але державний віз і нині серед болота. Чи ж маленькій мишці похвалятись зрушити воза після невдалих спроб шановних вищепоіменованих? Але, оскільки в казці саме зусилля мишки вирішили всю справу, я вірю казці. Я по своїй натурі авантюрист і не згоден на менше, ніж “сказку сделать былью”. Та й чи є у нас інший вихід? Адже досі всі накреслені партіями та урядами “верные дороги” та обчислені кваліфікованими спеціалістами програми незмінно ув’язали в совковому болоті. Якщо в нації немає об’єднуючої казки і мрії (крім казки про Івана-дурака), інакше і бути не може. Якщо ж під личиною високої духовності і світлої мрії маскується ментальний паразит, то справа зовсім кепська. Вибачаюсь за нескромність, в даний час мало хто здатен втямити цю істину. Суспільство якось опустило голову в корито і тим самим втратило з виду горизонт, не кажучи вже про зорі. Скотопогоничі доклали немало зусиль, щоб задурена скотина, так званий “простой советский человек”, не сміла мріяти більше ніж про повне корито. Щоб не сміли піднімати голову, бо кращий кусок перехопить той, чиє рило опущене в корито. Щоб сорок сортів ковбаси і сімдесят сортів сиру у європейському супермаркеті здавались райськими кущами. Тепер уже і хлів розвалився, і корито тріснуло, але за звичкою благополуччя усього світу міряють коритом. Такий пост-совковий менталітет. Своєрідна реакція на недавню комуністичну ментальність, яка, принаймні у своєму офіційно-парадному варіанті, весь світ міряла по вірності ідеям комунізму. Цінності перевернулись, але це оборотна сторона тієї ж ментальності. Скотопогоничі написали інші гасла, але це ті ж самі скотопогоничі. Вони намагаються знайти інші методи тримати голодне стадо в покорі, але ці методи є реанімацією старих, з якими ще недавно боролись. Багато хто з них, як і раніше, відчувають себе людьми вищого сорту і відповідно поводяться з плебеями, але їхня ментальність є оборотною стороною ментальності керованого ними скотного стада. Вони вважають себе вищими від простого бидла, на якому паразитують, але їхня психіка є такою ж деформованою, позитивним відбитком скотного негатива. Куплені ними тупорилі віршомази оспівують Христа, як раніше Леніна, але це ті ж самі віршомази. В країні, у якій домінує скотська ментальність, просто не може бути моральних керівників, сумлінних чиновників, чесних підприємців, а якщо такі нещасні випадково з’являються, їм швидко обламують роги. Жуй, як усі, воруй, як усі, або ж будь ніщим. В цій країні чесними і щирими можуть бути лише вори, відповідно до своїх воровських законів. Звідки ж у такій ситуації взятися баченню, яке б пояснило стаду і скотопогоничам, що з ними відбувається і чому держава загрузла в багні? Та якби якийсь геній, наприклад, я, дав таке пояснення, воно навряд чи прийшлось би до смаку і рядовим скотам, і скотопогоничам. Що ж, нехай продовжують вважати себе одні носіями високої духовності, інші надлюдьми. І ті, і інші є жертвами паразита більш всеохоплюючого, який і спричинив таке розділення. Далі я це покажу.
       Але, насмілюсь запитати, невже в цієї нації немає шляховказуючої зірки, яка б вабила рило більше, ніж корито та горілка? Адже еволюція органічного життя на Землі ішла мільйони років від клітинного розуму найпростіших до фізіологічної ментальності динозаврів, далі місією ссавців була оптимізація фізіологічних структур та їх інтегрування з емоційним розумом, що тільки розкривався, далі розвиток емоційного розуму і закладення основ інтелекту, і, нарешті людина довершує ментальну оболонку, піднявшись до вищого інтелекту, інтуїтивного, осяяного та глобального розуму. Яким же чином у цій еволюції свідомості та її опорних матеріальних структур міг трапитись такий збій, що ціла нація раптом обвалилась до ментальності тварин, конкретніше, домашньої скотини?
       Тут, звичайно, усі інтелігенти звинуватять мене в очорненні славного українського народу. Згадають славних предків, і видатних синів, і батька нації Тараса Шевченка. Але я все ж вважаю, що коли “подавляющее большинство” нації є алкоголіками і наркоманами, всі ліфти обісцяні, а на кожному квадратному метрі у славному місті Києві валяється фекалія, слід називати речі своїми іменами. Або ж Шевченко є хрещеним батьком алкоголіків та наркоманів, або ж слід визнати, що окремі спалахи видатних особистостей в цій країні завжди були трагічним винятком, протистоянням до пануючої всеподавляючої скотської культури.
       Але де ж все-таки ховається вірус скотства? Паразита під мікроскоп у заспиртованому вигляді. Маски, я вас знаю, і рила, які ховаються за вами, теж.