Хрещення серпом і молотом-2

        Я пришив Льву Толстому і всій російській інтелігенції підготовку грунту для комуністичної революції. Проте, взагалі кажучи, постановка питання “кто виноват” некоректна. Взагалі поняття вини, як і істини, має смисл лише в рамках певної обмеженості, умовності. Коли ми маємо розгортання тисячолітнього процесу, навряд чи ми знайдемо винуватих, навіть якщо процес завершився архіпелагом Гулагом та іншими цілком конкретними злочинами. Злочинцям можна пришити статтю кримінального кодексу і покарати їх, а потім реабілітувати, чи навпаки. Комунізм засудили, деяких палачів насварили, деяких жертв реабілітували. Проте, як доводить вся реальність пост-комуністичного існування, від цього життя ні для кого не покращилось. Течії і структури свідомості, які породили архіпелаг Гулаг, продовжують текти і діяти, і ніяким судом, викриттям чи проповідями їх неможливо зупинити. Вони мають властивість зупинятись, лише наситившись кров’ю. Руйнування людських душ – це єдине, що може вичерпати руйнівний потенціал віджилих віровчень на зразок християнського. Така плата за пізнання хибності ідеї спасіння та інших болотяних світлячків, що живуть в храмі релігійної свідомості. Таким способом історія учить тих, хто нездатен відокремити принципи свого життя від релігійної свідомості. Структури прогнилого віровчення руйнуються разом з моральними нормами і душами, які з ними зрослись. Винуватих немає. Є заложники – це ми з вами, всі, хто був до нас, і ще не одне покоління після нас.
       Я пройшовся по Льву Толстому, “дзеркалу російської революції”, але насправді є два плоско-паралельних дзеркала – Толстой і Ленін. Стоять один напроти одного, дивляться, сваряться, але не впізнають себе братами во Христі. Обоє заложники християнських принципів розділення. Круговорот істин, започаткований Святим Писанням, в повній мірі втягнув у себе і долю Леніна, і сприйняття Леніна в масовій свідомості очолюваного ним і його послідовниками стада.
       Володимир Ульянов-Ленін пройшов метаморфози від одного з лідерів РСДРП, у можливість приходу якої до влади мало хто вірив, до напівбога, який сімдесят років був “живее всех живых, наше знамя, сила и оружие”, і, нарешті, був втоптаний в грязюку пост-комуністичним стадом. Є ще окремі люди, які продовжують шанувати Леніна, але в масовій свідомості сучасного пост-СССР образ Леніна включає переважно риси злодія, садиста, вурдалака, клоуна, карикатурного божка, фанатика, маніяка, антихриста, майже недоумка. Пішла навіть мода ставити в куток Вовочку Ульянова усіма засобами мистецтва. Згадують їдким словом в телепередачах, ставлять фільми, покопалися і в родословній, і в дитячих роках, і в житті, і в смерті. Так би мовити, криси дикого буржуазного мистецтва помстилися мертвому коту. Виступає якийсь естрадний жартівник-клоун, і той відпускає жарт на адресу Леніна. Що ні КВН чи джентльмен-шоу, і там сміються.
       Самий раз запитати: над ким смієтесь, голодранці? Над собою смієтесь. Ваше обожнення кожного нового вождя є свідченням вашої скотсько-християнської натури, а опльовування кожного минулого вождя (а в останній час і правлячого, - стадо випустили на свободу) доводить, що за сімдесят років ваша натура не змінилась. Справедливості ради, слід відзначити, що в останній час з’явилась тенденція всенародно опльовувати всенародно обраного Президента відразу після виборів. Це вселяє надію, що час всенародного скотства підходить до кінця, поступово переходячи в час всенародної злочинності. Так поступово дійдемо і до цивілізації.
       Не подобається попам та панам інтелігентам, що їх трохи розстріляли Ленін та його послідовники. Але чи не ці самі попи та інтелігенти утверджували скотське віровчення, заложниками якого стали і вони самі, і Ленін, і безліч нещасних вождів та скотів після Леніна? Не визнають своєї відповідальності попи та інтелігенти. Але історія утверджує своє власне розуміння справедливості, яке оскарженню не підлягає.
       Розкопали в архівах купу раніше не опублікованих записок Леніна на тему розстріляти, експропріювати, посадити в концтабір і тому подібне. На основі цього бруду зліпили нове “розуміння Леніна”. Як говорив бравий вояк Швейк, насмілюсь доповісти, що для розуміння Леніна цілком достатньо його опублікованих творів, тих, що вивчали і цитували всі покоління радянських людей.
       Світогляд Леніна характеризується полярністю, діалектичністю, послідовністю, прагненням практично реалізувати своє осмислення людського суспільства. В певному розуміння, ментальність Леніна має глибину по вертикалі, зв’язок філософської теорії і соціальної практики. Це саме те, чого не вистачає багатьом філософам і філософським побудовам і що робить ленінізм, знову ж таки в певному розумінні, дійсно живим вченням. Практичність Леніна, єдність слова і діла справді є прикладом для всіх філософів та софоблудів. Сказав, що релігія – це опіум, і тут же розпорядився розстріляти попів. Злочин це чи ні, хай судить історія, але якби всі мудреці так послідовно поєднували свої ідеали з власним життям, то справжня ціна їхніх вчень виявлялась би дуже швидко і це значно зменшило б холості оберти філософської думки. А то говорять про дух, а самі не знають іншого духу, крім тютюнового та лікеро-горілчаного, говорять про космос та матерію, а мають на увазі комфортність свого пуза. Язики крутяться, а зчеплення з матерією вимкнене. Якщо агітуєш за царствіє небесне, спочатку сам сходи подивись, що це таке і чи таке вже воно привабливе.
       Я згадую курс історії КПСС та інші джерела з історії передреволюційної Росії, і мені здається, що серед “страшно далеких от народа”, різношерстних, самозахоплених своїми дрібними маніями інтелігентів, що розплодилися як таракани на фоні деградації християнської моралі, Ленін постає справді генієм, зіркою першої величини, титаном думки, що б там не писало про нього нинішнє покоління тараканів.
       Крах Російської імперії був неминучим саме внаслідок банкрутства християнської свідомості. Віками насаджуваний християнський світогляд підходив до закономірного краху. Дезорієнтація суспільної свідомості, втрата ідеалів, соціальні антагонізми, загнивання державного апарату, повальне п’янство, всеохоплюючий дух рабства, мракобісся. Чи був неминучим перехід буржуазно-демократичної революції в комуністичну? Можливо, тут знову вирішальну роль зіграли пропорції суспільної свідомості. Можливо, на 10% менше християнського рабства – і розвиток суспільства пішов би по західноєвропейському руслу. Трохи недобрали прохідного бала, і історія посадила доучувати уроки.
       Був комуністичний переворот добром чи злом для Російської імперії та народів, що її населювали, питати немає смислу. Був недоученим уроком. У всякому разі, навряд чи буржуазно-демократичні реформи пішли б відносно гладко в соціальному середовищі християнських рабів, і невідомо чи взагалі б пішли, навіть якби не було партії більшовиків на чолі з Леніним. Схожа ситуація повторюється в України і значною мірою в Росії в наш час. Реформаторів розвелося як собак, Ленін вже не заважає, а реформи не ідуть. Якщо й приймають, з довгими проволочками, якийсь реформаторський закон, то він не виконується або перекручується. Ламають політики голови, чому в Польщі пішло, в Чехії пішло, в Прибалтиці пішло, а в нас нейдьоть. Замість цивлізованого капіталізму виходить капіталізм із звіриним обличчям. Але яке інше обличчя може бути у християнських скотів божііх?
       Причина не 70-річному пануванні комунізму, як дехто вважає, а в 1000-річному пануванні рабського віровчення, останньою фазою якого є комунізм. Тоталітарна, всеподавляюча християнська ментальність породила тоталітарну, всеподавляючу ідеологічну систему і державу, і всякі спроби збудувати демократію мають закономірним результатом демократію із скотським обличчям, всеохоплюючу кримінальну злочинність і інші завоювання пост-совкового суспільства, читайте газети.
       Подібний сценарій міг би реалізуватися в Російській імперії негайно після краху царизму, якби геній Леніна не відчув прагнення народної душі. Трансформація християнської свідомості в комуністичну насправді була обумовлена інстинктом самозбереження душі народу, християнського типу світогляду. Квітка християнського світогляду відцвіла і дала матеріальний плід. Як це завжди буває в природі, насіннєва коробочка точно повторила симетрію квітки.
       Ця метаморфоза зберегла недоторканими основні християнські інстинкти – непримиримість добра і зла, бога і диявола, капіталізму і комунізму, неминучість вибору між ними, віру в те, що жертви і страждання дістануть винагороду в царствії небесному/світлому майбутньому, зло матеріального багатства, непримиренність до відступників від істинного вчення і взагалі інакомислячих, манія месіанства. Вся структура та інфраструктура віровчення повторилася до дрібниць, опустившись на поверх нижче, в сферу соціально-економічних відносин. Класовий ворог став матеріальним втіленням диявола, а цей останній змушений був віддати верхній поверх свого царствія і потіснитися на нижній. Непримиренна боротьба добра і зла втілилась в класову боротьбу і так далі, не буду повторюватися.
       Юрій Канигін (Каныгин Ю.М. Путь ариев. Украина в духовной истории человечества. Київ, “Україна”, 1996) ділить історію людства, згідно іудейській астрології, на “пророчі ери” тривалістю 2160 років кожна. Ніби-то існує якась “симетрія”,
       “События второй эры, по древнему учению, отражаются в событиях первой эры как мир в капле воды (симметрия!)”.
       Не знаю того, чого не знаю, але з недовірою відношусь до спроб замкнути історію усього людства на пророцтвах мудреців та святих писаннях одного “боговибраного” народу. Я вбачаю іншу, більш конкретну і зловісну симетрію: історія християнського вчення протягом двох тисяч років відобразилася, як у краплі води, в історії комуністичного вчення. В цьому немає ніякої містики чи божественного промислу. Просто, закономірності розгортання антагоністичного по своїй суті вчення одні і ті ж, і всі форми цього розгортання повторилися в соціально-економічній сфері.
       Знищення інаковіруючих/есерів та інших конкуруючих партій;
       нагнітання масового психозу, істерії та агресивності до єретиків, відьом/ворогів народу, агентів капіталу;
       діяння святої інквізиції/НКВД…КГБ, масові знищення ідеологічних конкурентів;
       єресь як найбільший гріх, більший, ніж кримінальний злочин, - згадайте таке ж саме відношення до політв’язнів в СССР;
       масові протести і повстання проти репресій церкви/партії і жорстоке придушення церквою/партією всякого опору і незгоди;
       “прополка” потенційної опозиції по одній тільки підозрі;
       насадження атмосфери страху, культивування доносів;
       манія месіанства, прагнення експортувати своє вчення і таким чином розширити живильне середовище і відтягнути час банкрутства;
       хрестові походи/загарбницька політика СССР, плани Сталіна совєтізувати Європу, розпалювання Другої світової війни;
       традиція перекладання відповідальності за неспроможність власного вчення, власну агресивність на підступи ворогів, яких самі настроїли проти себе;
       пошуки і створення ворогів як засіб утвердження Вчення та єдності стада.
       Вражаючі аналогії виявляються при співставленні теоретичних обгрунтувань політики і практики церкви/партії в писаннях “святих отців” та діячів комуністичної партії, але копатися далі в цьому болоті не будемо.
       Для розуміння суті християнства/комунізму достатньо одного геніального рядка радянського поета, на жаль, не пам’ятаю імені:
       “Сердца, не занятые нами, займет наш враг”. Справді, геніально лаконічне визначення суті вчення. В семи словах все комуно-християнське віровчення, вся любов і всі пророки. “Хто не визнає Христа, той з дияволом”. Ці сім слів еквівалентні попереднім.
       Якби геній Леніна не знайшов виходу з глухого кута, куди завело Російську імперію християнське вчення, крах імперії настав би негайно. Вона б пожерла сама себе у громадянських війнах, не знаходячи організованого виходу інстинктам агресії, розділення і нетерпимості. Вона б розвалилась на фрагменти, як пізніше СССР. Давши народній душі нове розуміння добра і зла (добро – те, що на користь Революції), нових ворогів, нове Єдино Істинне Вчення, нове поле дії для розгортання агресивності, ненависті, нетерпимості, заздрості, Ленін тим самим зберіг християнську структуру душі російського народу і продовжив існування імперії ще на 70 років.
       Леніна звинувачують в насильницьких методах побудови “щасливого майбутнього”, але ж Ленін і партія діяли не в вакуумі. Потенціал насильства визрівав багато віків і обовязково повинен був прорватися не в тій, так в іншій формі, не під Ленінським, так під іншим прапором.
       Всяка ментальна структура прагне створити опорну матеріальну інфраструктуру по своєму образу і подобію, і комуністична партія, як раніше православна церква, на новому історичному етапі стала саме такою опорою душі російського народу, одурманеної і скаліченої християнським віровченням. Скотопогоничі і збудований ними хлів стали опорою для загнаної в християнський хлів Русі. Душа народу мало помінялася за 70 років, свідченням чого є шалений спротив всяким спробам поміняти скотські порядки в пост-комуністичних православних фрагментах СССР. Свідченням правильності обраного Леніним напряму соціального розвитку є всенародне обожнення і любов до нього. Що б там не говорили тепер, мовляв, народ не знав того і того, народ дурили, народ залякували, - раз народ дозволив себе дурити, значить вождь і його вчення були співзвучні глибинним вібраціям народної душі. У радянських лідерів після Леніна засоби масового обдурювання були потужніші, але вони не заслужили такого обожнення. Сталін ще трохи погрівся в ореолі Леніна, а решту радянських вождів народ осміював навіть до скинення з трону.
       Поки совковий скот жив у своєму хліві, нетлінний образ Леніна був “живее всех живых”. Але всьому хорошому буває кінець. Християнська ментальність трансформувалась в комуністичну і деякий час обживала соціально-економічну сферу, поки не запаскудила і це поле діяльності. Комуно-християнське вчення еволюціонувало по вертикалі свідомості і поширювалось географічно у повній відповідності з рецептом пана Жуліо: “У вас, голубчик, в этой комнате слишком много скопилось дряни, - сказал он однажды Спрутсу. – Однако убирать здесь не стоит. Мы попросту перейдем в другую комнату, а когда насвиним там, перейдем в третью, потом в четвертую, и так, пока не загадим весь дом, а там видно будет” (Носов Н.Н. Собрание сочинений в 4-х томах. М., “Детская литература”, 1979. – т. ІІІ. Незнайка на Луне: Роман-сказка в четырех частях. 1981).
       Але дім виявився не безмежним і крах, який генієм Леніна був відтягнутий на 70 років, таки настав. Невдячна скотина тепер паплюжить Леніна за те, що в свій час не дав завалитися хліву, і Горбачова, який мимоволі розвалив хлів. Тепер вони судорожно намагаються повернутися назад до “християнських цінностей”, але це діло безперспективне. Хто повторно не здав екзамену на розуміння уроку історії, третьої спроби не одержує.
       Леніну і створеній ним партії ставлять в вину жорстокість методів утвердження свого віровчення, тобто, “нового розуміння бога”. Знищували “класових ворогів”, навіть по одній підозрі в нелояльному ставленні до влади. Але так само чинили і всі попередні класичні християнські церкви/секти, як по відношенню до язичників, так і одна до одної, не кажучи вже про єретиків, чиє “розуміння бога” відрізнялося хоча б на одну букву від офіційного. Гарна книжка “Молот ведьм” (Шпренгер Я., Инститорис Г. Молот ведьм. М., Издательство СП “Интербук”, 1990) і в ній грунтовна передмова проф. С.Лозинського, ще раз хочу згадати. Там змальований масовий психоз полювання на відьом та єретиків. Якщо в цій книжці слова “відьма”, “диявол”, “бог”, “свята інквізиція”, “церква” поміняти на “ворог народу”, “агент капіталістичних розвідок”, “Ленін”, “НКВД”, “партія”, то одержимо історію КПСС у всіх подробицях. Все співпадає в найменших деталях.
       Роздування масового психозу ловлі ворогів, методи слідства і дізнання та їх теоретичне обгрунтування майже ідентичні. Повністю співпадає відпрацьована технологія викорінення інакомислячих – настроїти проти них громадську думку, заохотити людей доносити, дискредитувати жертву перед ув’язненням, потім посадити, примусити визнати свої помилки і подякувати святій церкві/партії за навернення на шлях істинний, знищити, і ще раз знищити уже пам’ять про жертву або принаймні запаскудити пам’ять, втягнути в цей технологічний процес якнайширші народні маси, щоб ніхто не смів ухилитися від схвалення діянь церкви/партії.
       Всякий щирий християнин знову буде називати ці явища відступленням від істинного християнського вчення, буде відхрещуватися від злочинів своїх попередників, так само як і комуніст. Для особливо непонятливих повторю, що це не збочення, і не злочини окремих осіб, а закономірний результат розгортання ядра релігійної свідомості. Чим щиріше вірять у Єдино Істинне Вчення, і чим послідовніше намагаються жити по ньому, тим більша деформація свідомості виникає, з усіма зовнішніми наслідками.
       Хто ж винуватий – основоположники Вчення, інтерпретатори, недолугі послідовники, відверті шахраї, що примазались? Питання не має смислу. Крайніх немає. Можна весь процес сприймати як помилку або як урок, можуть бути інші точки зору. Звинувачувати Володимира Ілліча в послідовності? Чи в невірності вчення? Але хто наперед знає, що вірне, а що невірне. Коли пророки явили ідею, вожді насадили цю ідею, ідея оволоділа масами, а маси рухають історію, як тут розібратися, хто винен в банкрутстві ідеї – чи ідея недалека, чи вожді не так зрозуміли, чи недостатньо насадили в масах, чи маси збочили. Кожен діючий персонаж виконував свою місію і хотів якнайкраще. Мабуть, все-таки урок.
       Легко судити заднім числом. Уже було немало пропозицій влаштувати зразково-показовий суд над Комуністичною партією. Парадокс в тому, що ці високоморальні люди, які пнуться в судді, самі несуть у своїй свідомості зародки всіх тих злочинів, які так завзято засуджують. Більше того, переважна більшість з них є християнами, тобто, хресними батьками комунізму. Не впізнають дитя свого віровчення. Хто зуміє досягнути такої свідомості, яка б не потребувала полярності і протиставлення, хай перший кине камінь в мавзолей Леніна. Щось я таких не бачу. Тобто, кидати каменюки навчилися, але цим і обмежується їхня доброчесність. Фальшиве ваше обурення, панове. Радите Леніну спочатку перевірити комуністичне вчення на собаках, але і вам би не завадило перевірити ваші моральні принципи. Спробуйте розділити собачу зграю на “вірних” і “не вірних”, натравіть одних на інших і одночасно проповідуйте їм милосердя.
       Хто знає, як би пішла історія без Леніна? Хто може сказати, краще чи гірше було б, якби не з’явився Горбачов і маразматичні партійні вожді продовжували б опускати очманілу країну все глибше в трясовину деградації, хай би навіть без видимих конфліктів? В кінці кінців виявляється, що природа і історія намагаються обходитись найменшими жертвами, незважаючи на наші зусилля встановити порядок і справедливість.
       Леніну, як і Марксу, дорікають, що їхні “пророцтва” щодо майбутнього розвитку людства не виправдалися. Мовляв, назвав Толстого “смешон как пророк”, а сам виявився не менш смішним. Але покажіть мені пророка і вчення, які могли б дати правильний прогноз соціально-економічного розвитку якщо не всього людства, то хоча б однієї країни хоч би на двадцять років. Швидкого розвалу СССР не змогли передбачити навіть пророки з ЦРУ. Віктор Суворов в “Освободителе” відзначає, що партія завжди визначала строк виконання своїх обіцянок приблизно через двадцять років, тобто, через життя одного покоління, щоб наступне покоління забуло про обіцянки. Християнська церква взагалі оголосила дату приходу Спасителя, Страшного Суду і настання Царствія Небесного такою, що відома лише Богу-Отцю.
       Але справа не в тому, що вищезгадані суб’єкти боялися бути спійманими на неправді. Прогноз соціального розвитку, як і долі окремої людини, принципово неможливий на рівні свідомості, доступному суспільству або пересічній людині. Є, звичайно, окремі приклади здійснення окремих передбачень. Здається, Бжезінський давав реалістичні прогнози розвитку пост-перестроєчного СССР, конкретно вже не пам’ятаю. Левко Лук’яненко передбачав розпад СССР, Чехословаччини, Югославії, Індії на окремі національні держави (Лук’яненко Л. Сповідь у камері смертників. Київ, видання здійснене журналом “Вітчизна” та газетою “Ділова Україна”, 1991). Частково цей прогноз здійснився. На жаль, характерна особливість подібних пророцтв полягає в тому, що їх істинність завжди виявляється заднім числом. На одне “правильне” пророцтво припадає десяток неправильних, причому, не існує такого надпророцтва, яке могло б наперед відрізнити правильні пророцтва від неправильних.
       Взагалі, питання передбачення майбутнього не таке просте, як здається. Складність не в тому, що такі-то явища не піддаються обчисленню через велику кількість параметрів, а в самій природі передбачення. Траєкторію польоту небесного тіла чи перегрупування молекули можна більш чи менш точно передбачити, знаючи закони небесної чи квантової механіки та вихідні параметри. Але це можна зробити тільки тому, що наша активна свідомість, яка займається передбаченням, дуже далека по шкалі еволюції від фізичного рівня і майже не має з ним ніякого безпосереднього зв’язку. Якщо ж ми намагаємось аналізувати процеси, що є формами розгортання свідомості емоційного та інтелектуального планів, - а саме такими є соціально-економічні процеси, - то виникає своєрідне “співвідношення невизначеності”, як у квантовій механіці. Інструмент виміру так впливає на досліджуваний об’єкт, що неможливо точно зафіксувати одночасно два параметри електрона. Подібним чином, неможливо точно передбачити розвиток соціального процесу, використовуючи в якості інструмента розум того ж плану, розгортанням якого є досліджуваний процес. Ця невизначеність завжди вилазить так чи інакше. Навіть якщо ясновидець, Нострадамус або Ванга, передбачають щось конкретне, наприклад, катастрофу атомохода “Курск”, все одно правильність пророцтва виявляється заднім числом. Уникнути катастрофи виявляється неможливим. Тоді виправдовуються, що, мовляв, пророка “не так зрозуміли”. Саме в цьому і вилазить принцип невизначеності.
       Є ще одна сторона подібних пророцтв. Для процесів розглядуваного типу часто передбачення майбутнього неможливо відокремити від участі пророка в здійсненні передбачуваного варіанту майбутнього. Сильний імпульс приховано втручається в процес і буває, що конкретне передбачення здійснюється. Якщо, наприклад, ви звертаєтесь до астролога або гадалки і їх передбачення здійснюються, це відбувається тому, що своєю вірою ви відкрили себе для втручання у свою долю. Серед цих ясновидців бувають дуже агресивні і з невисокою культурою, які намагаються влізти в душу через найменшу щілину. Взагалі, з такими передбаченнями і ясновидцями треба бути обережними з обох сторін і пам’ятати, що передбачення долі є співавторством у цій долі, притому не завжди добрим. Треба поважати вільний вибір шляху кожного і не лізти в нього, навіть якщо є природний хист щось подібне робити. Взагалі, тяга до ворожок та ясновидців різного гатунку є проявом звички до рабства. Хоч офіційні релігії засуджують ворожіння, магію і тому подібні заняття, але ці явища є породженням, в меншому масштабі, тієї ж релігійної свідомості і того ж рабства, яке породжує богів і релігії. Більше того, в останній час пішла мода здійснювати чаклунські ритуали з використанням атрибутів офіційної релігії, наприклад, Біблії, ікон, хреста, молитв і інших. Подібне тягнеться до подібного.
       Таким чином, я хочу сказати, що передбачення майбутнього і спрямування подій до здійснення передбачуваного варіанту майбутнього дуже тісно пов’язані і часто розділити передбачення і спрямування неможливо. Різниця між ними дуже відносна. Якщо розглядати ідеологію, провідників ідеології, мотивацію їх вчинків, та породжені ними суспільні процеси цілісно, поняття істинності, відповідальності, вини зникають. Щось схоже на живий організм. Розвивається по своєму життєвому шляху, реалізує певну місію, старіє, деградує, вмирає, розпадається на фрагменти, які потім використовуються іншими організмами. Хто винен у тому, що комуністичне вчення стало останньою фазою розгортання християнської свідомості, виконало свою місію і загинуло, проживши свій вік? Воно мало своїх пророків, своє стадо, для якого було найвищою істиною і смислом життя. Мало прожило і не змогло захопити весь світ? Але кожній істині свій час.
       Найбільше, чого здатне досягти соціальне віровчення та його пророки – це оволодіти народними масами і реалізуватися через активність цих мас. Християни дуже вірили в кінець світу, і одержали кінець світу в окремій, істинно християнській країні. Скрегіт зубовний в християнській Україні є блискучим підтвердженням віровчення, але одночасно і його реалізацією і пророцтвом, ці аспекти розділити неможливо. Вчення марксизму-ленінізму здійснилося в одному соцтаборі, і більшого неможливо вимагати від будь-якого вчення. Можливо, якісь мудреці на вершинах Гімалаїв із своїх вершин ментальності передбачають (і впливають на) розвиток людства, але такі пророцтва не є пророцтвами в загальноприйнятому розумінні, тому що не можуть сприйнятися загальнодоступною свідомістю.
       Таким чином, враховуючи сказане, я не бачу підстав звинувачувати Леніна і його вчення в невиконанні обіцянок і в неправильному передбаченні майбутнього.
       Помилка і шахрайство християнського і комуністичного віровчення знаходиться не в їх конкретних втіленнях і не в конкретних вождях, а у вихідних принципах розділення, в освяченні, абсолютизації цього розділення і нагнітанні антагонізму. Більшовицький переворот в Росії став можливим в умовах загострення антагонізму між трудом і капіталом, бідністю і багатством, але цей антагонізм поступово наростав завдяки багатовіковому насадженню християнської ментальності і загострився до краю завдяки нагнітанню і теоретичному обгрунтуванню більшовиками. Вожді комунізму стали заручниками власного вчення, так само як і провідники християнського вчення. Логіка розвитку просто змушувала їх шукати і знаходити ворогів для виправдання неспроможності власного вчення. Не переглядати ж світлі ідеали, на яких тримається вчення і влада. Як і годиться в пристойному товаристві, більшовики спихнули всю відповідальність за руйнівні наслідки своєї революції на ворогів народу, агентів міжнародного капіталу та взагалі на всіх тих, хто не визнає комуністичного вчення. Християнські пастирі своєї вини в будь-яких негативних явищах теж не визнають і кивають на диявола та на слуг диявола, тобто всіх тих, хто не визнає християнського вчення.
       Та ж сама технологія спихання відповідальності. Самі роздувають антагонізми, тим самим створюючи сприятливе середовище для поширення своїх вчень і укріплення своєї влади, самі створюють ворогів, нагнітають атмосферу травлі ворогів, і на цих же ворогів валять всю відповідальність за власні діяння. Натравлюй і владарюй – справді, універсальна технологія шахрайства. Правда, рівень шахрайства різний відповідно до рівня віровчення. Комуністи просто натравили бідних на багатих. Провідники ж християнства оголосили богоугодність ніщети, зло багатства, зуміли поставити себе утішителями пригноблених, прислужниками правителів, і одночасно з усім цим монополізували роль світочів верховної істини і для тих і для інших. Крім того, періодично випускали негативні емоції натовпу за допомогою травлі інакомислячих, і при цьому залишалися зразками милосердя і людинолюбства. Це треба вміти, це вам не примітивний переворот. Це шахрайство вищого рівня віртуозності.
       Здається, круговорот істин, започаткований Святим Писанням, має тенденцію прискорюватися синхронно з обертанням м’ясорубки, яка є засобом утвердження цих істин. Тисячу років пройшло від хрещення Русі до перехрещення серпом і молотом і всього сімдесят років потрібно було для того, щоб виявилось банкрутство комунізму, цього матеріального втілення християнського вчення. Всього за кілька пост-перестроєчних років ідеали комунізму перестали володіти масами. Виходить обернена геометрична прогресія. Це свідчення того, що вчення підходить до запрограмованого ним самим кінця світу. Сценарій Апокаліпсису, який підживлювався вірою мільйонів фанатиків, нарешті здійснюється, але не для всього світу, а для самого віровчення, вірного йому стада та країни, де це віровчення укорінилося найбільш глибоко. Фанатики з цим не згодні, їм приємніше було б, щоб у геєну огненну провалився весь світ. У відомому логічному парадоксі доводиться, що заєць ніколи не дожене черепахи, тому що поки він пробіжить метр, який відділяє його від черепахи, черепаха пролізе одну соту цього метра, заєць пробіжить цю соту – черепаха пролізе ще на одну десятитисячну і так до нескінченності. Цей парадокс виникає тому, що фізичний час підмінюється логічним. Світ переживе релігійну свідомість з її апокаліптичним часом.
       Хвости комуно-християнської ідеології ще довго будуть знаходити опору в окремих фанатиках, але час комуно-християнського вчення минув, і саме завдяки його матеріальному втіленню. Основоположники марксизму-ленінізму вважали практику критерієм істини, і в певному розумінні це так і є. Можна шукати і знаходити істини в захмарних висотах, але поки вони не втілилися, це тільки напівістини, або істини не для нас. Долар стає істиною для мене, коли він потрапляє в мою кишеню, інакше це тільки мрія або фантазія. За іронією історії, марксистсько-ленінське вчення саме себе перевірило на істинність за власним критерієм, і це є також остаточною перевіркою християнського віровчення.
       Після краху комунізму з’явилась тенденція поспішно відкинути, оплювати і забути все, що говорили основоположники. Це теж є проявом скотської ментальності, яка прагне закрити очі на уроки історії, щоб не порушувати душевного комфорту скотської душі. Розчарувавшись у божій справедливості, скотина попробувала комуністичної справедливості. Розчарувавшись в комунізмі, прагне повернутися назад, нічого не бажаючи пам’ятати, нічому не здатна навчитись. Міняються скотопогоничі, стадо ж майже не змінилося. Вєрним путьом ідьотє, товаріщі. Два кола пройшли, починаєте третє.
       І все-таки, комуністичне вчення не було суцільно чорним. Переворот компостної ями, здійснений Леніним та його партією, хоч і не змінив природи ями, але впустив свіже повітря, вивільнив на поверхню насіння, яке почало проростати всупереч законам ями. Все-таки неможливо забути спалахи масового ентузіазму, самовіддану працю, щиру, непродажну творчість, та навіть ту ж осміяну віру в світле майбутнє. Та навіть спалахи глибоких прозрінь щодо природи релігії і християнства, зокрема в фантастичних романах Івана Єфремова “Година бика”, “Лезо бритви”. Повністю приєднуюсь до оцінок християнської релігії і її провідників, зроблених Іваном Єфремовим.
       Але все є це не заслугою “коммунистического воспитания трудящихся”, чи результатом турботи партії про творчу інтелігенцію, а просто результатом розламування старих прогнилих структур. Ці щирі прояви і прозріння, і взагалі видатні творці пізніше зникли, коли партія всерйоз взялася за “воспитание трудящихся” і намагалася на все накласти свою руководящу і направляющу комуністичну лапу. В цьому теж партія не оригінальна. Спалахи щирості, розкутої творчості, як і злочинності, мракобісся, спонтанно виникають на всіх крутих поворотах історії. В тій же ранній історії християнства описані численні прояви чудотворства, діяння видатних цілителів. Мені здається, що в таких переломних моментах накладуться два фактори: ще жива пам’ять основоположника вчення і руйнування старих звичаїв, які придавлювали щиру творчість під омертвілою оболонкою своїх догм. Пізніше логіка розвитку вчення привела до створення церковних інфраструктур, які так само придавили вільну творчість. В наш час ми теж знаходимося на зламі історії. Що ж, почнемо третє коло, авось, господь бог допоможе своєму стаду жити самим і давати жити клопам?
       Наука філософія довела, що в одну і ту ж річку неможливо увійти двічі. Наука історія задалася метою перевірити на нашій шкурі не менш глибоку істину: чи можна вступити двічі в одну і ту ж какашку?