Хрещення серпом і молотом

        В попередніх розділах я багаторазово проводив паралель між християнським віровченням та комуністичною ідеологією в їх конкретних проявах. Пора вже нарешті розглянути це питання більш грунтовно. Пора вже нарешті повалити дерево пізнання комуністичного добра та капіталістичного зла. А для цього необхідно дослідити, звідки ростуть корені комунізму. Підрубавши корені, можна буде повалити все дерево.
       Думка про спорідненість християнського та комуністичного віровчення не мені першому прийшла в голову, на цю тему вже говорили і писали. Так, народний депутат України, поет і комуніст Борис Олійник неодноразово висловлювався про спорідненість християнства і комунізму. “13.Х.94 р. комуніст Б.Олійник з трибуни Верховної Ради України гукав: “Хто проти комуністів, той проти Бога”. Такого блюзнірства ще світ не чув!” (Іван Одарченко, “Українське Слово”, ч. 45, 11 листопада 1999 р.). Ніякого блюзнірства. Законний правонаступник християнської ідеології комуніст Б. Олійник краще знає, що каже. І взагалі, світ чув і не такі блюзнірства, наприклад, славослів’я Матері Божій і приниження матерів живих. Але це якось само собою.
       Ось ще, інтерв’ю якогось Матвєєва (Факты, 1 июля 1999). “Первый был коммунист – Иисус Христос. Это был коммунист! Вот когда мы поймем это…”. Спасибі за одкровення, ми це вже поняли, не знаю як ви. Я повністю згоден з цитованими товаришами. Відмінність між їхньою і моєю точкою зору лише в тому, що вони цим порівнянням хочуть виправдати комунізм (мовляв, вчення у витоках благородне, але окремі негідники скомпрометували світлі ідеали). Я ж вбачаю причину злочинності комуністичної ідеології саме в отруйних християнських ідеалах.
       Краєм вуха чув, що на цю тему писали і філософи, але, на жаль, в мене немає ні можливості, ні бажання переривати гору літературних джерел. І так займаюсь написанням цього твору по вечерам та ночам, іноді уривками на роботі, коли начальник відвернеться. Але я впевнений, що розгромлю ці ідеології більш грунтовно, “до основанья”. Тому що мені вони допекли більше, ніж моїм попередникам. Якщо в чомусь я і повторю написане до мене, не страшно, тема надто важлива. І досі в масовій совковій свідомості комунізм постає як антипод, запеклий ворог християнства, а українські націонал-патріоти пнуться відроджувати націю і державу на основі “християнських цінностей”. Парадоксально, але на цьому грунті деякі націонал-патріоти знюхались з деякими комуністами.
       Плачуться вони по радіо і в газетах, чому ми такі кволі, чому у нас немає політичної волі, чому у нас гола жопа, чому об нас витирає ноги Росія і Європа. Крається у них душа і серце, не допомагає навіть горілка з перцем. Вибачайте, потягло на риму. Іноді напишу щось для сміху типу “Ех, пропили Україну, і славу і волю”, але не будемо гнати поетичну халтуру.
       Справді, дивно, до чого зазомбовані люди християнським опіумом, не хочуть бачити очевидного. Адже природа християнського віровчення така, що воно руйнує національну свідомість і перетворює націю в скотне стадо. Яке вже тут може бути національне відродження. Кивають весь час на “сімдесят років комуністичного панування”, але почитайте Лєскова (Лесков Н.С. Рассказы и повести. М., “Художественная литература”, 1981). Лєсков засобами художнього слова намагався створити позитивний і навіть ідеалізований імідж православної церкви, віри і священників. Але він же намалював з натури такий образ російського мужика, для якого важко знайти точніший термін, ніж “скотина”. Немає потреби тут наводити цитати, краще прочитати весь оригінал. Я не великий знавець історії та літератури, але впевнений, що подібна картина постане і з інших джерел. Адже натура та сама.
       Правовірному християнину, звичайно, не може прийти в голову святотатна думка про взаємозв’язок скотської натури з християнськими ідеалами. Прийнято вважати деградацію людини і суспільства відступом, чи результатом відступу від Бога і Слова Божія і Істинних інтерпретаторів цього слова на їх законній географічній території.
       Радянські історики пояснювали важке життя, точніше, тваринне животіння народів Російської імперії, і в першу чергу російського, гнітом царизму. Максим Горький вважав, що варто тільки повалити самодержавство, як пролетарії стануть всі як один на дорогу до світлого майбутнього і “кто был ничем, тот станет всем”. Досі покрито мороком, що ж достроково увігнало Горького в могилу – хвороба, розчарування в ідеалах революції, чи допоміг Сталін. Олександр Солженіцин, наскільки я зрозумів з “Архіпелагу Гулагу” та інших його творів, не поважав Горького і не вважав монархію першоджерелом зла. Натомість, все зло він виводив з комунізму. Здається, в “Как нам обустроить Россию” він навіть розбрат слов’янських народів списував на комунізм. Але ось і комунізм упав, а скотина залишилася скотиною, і просвіту в кінці тунелю не видно.
       Очевидно, що грунт для виникнення і розростання комунізму в Російській імперії був угноєний задовго до комуністичного перевороту. Я вважаю джерелом оскотинення Русі з усіма наслідками християнську релігію в її найбільш істинній, тобто, найбільш скотській, тобто православній формі. “Найбільш істинній” – це не я вигадав, це багаторазово підкреслювалося в усіх писаніях великих і дрібних апостолів православної церкви. Всіма доступними засобами, іноді навіть явними вигадками, ця претензія утверджується. В православних писаніях можна знайти чорт-зна скільки повчальних історій, як представники православної церкви сперечалися з конкурентами про те, чия віра істинніша і як Господь Бог творив те чи інше чудо на користь православної віри. Що ж, погодимось з цим. Я вважаю, що будь-яке твердження будь-кого треба сприймати буквально, але робити поправку на точку зору. Повторюсь, якщо ми охоплюємо всю ментальну інфраструктуру, в якій обретається дана істина, тоді зникає потреба дискутувати, ставити істину під сумнів чи заперечувати. Брехня – це породження не брехуна, а результат нашої нездатності охопити все явище, чи принаймні з найближчими відростками.
       Так і в даному випадку. Мені здається, що дійсно православна течія християнства в найбільшій мірі втілила в собі такі істинно релігійні, істинно християнські “цінності”, як фанатизм, нетерпимість до інаковіруючих, віру в чудо, надію на Божу справедливість, глибинне захоплення вірою і взагалі глибше проникнення релігійної віри в повсякденну, побутову свідомість. При всій парадній суворості в слідуванні символам віри західні християнські течії, зокрема католицизм, несуть відбиток якоїсь театральності, що часто переходить в шоу. Я там не був, але мені так здається. Їхній Бог ближчий до Санта-Клауса. Використовуючи термінологію радянської пропаганди, можна сказати, що православ’я так співвідноситься з західними християнськими течіями, як “реальний соціалізм” (тобто радянський комунізм) з західними соціал-демократичними опортуністами. Начебто гасла схожі, але продались буржуазії.
       Я думаю, розщеплення християнського вчення на конкуруючі і ворогуючі між собою напрямки не випадкове. Вчення, яке містить в собі внутрішні протиріччя і яке відірване від життя (а саме таким є християнство), в процесі свого розвитку розщеплюється, причому, окремі блоки або аспекти цього вчення мають тенденцію розділитися і географічно. Я не знаю, чому саме Русь мала нещастя стати організмом-хазяїном, в якому християнський паразит почувався найкомфортніше.
       Я можу висловити лише здогадку. Дохристиянська Русь відзначалась вищою культурою, ніж Західна Європа того часу. Як можна догадуватися з окремих уривків язичницьких пам’яток, в Русі більше поважали людське життя, і жінку, і взагалі відносини між людьми і з природою були щирими, милосердними і навіть мали окремі риси того, що в наш час називається демократією. Християнська пропаганда створила міф, ніби-то за часів язичництва людське життя було нічого не варте, мовляв, приносили людські жертви. Доказів цього немає. Це така ж пропаганда, як і комуністичні страшилки, ніби капіталіст щодня на сніданок випиває стакан пролетарської крові. Мабуть, свою пропаганду комуністи і християни писали по своєму образу і подобію. Мені здається, саме ця різниця в культурі і породила первісний розкол християнства на східне (православне) і західне. Парадоксально, але вища культура виявилася менше захищеною проти паразита. Адже щоб личинка паразита не відторгалась організмом, оболонка паразита імітує свою подібність до живої тканини організма-хазяїна. В даному випадку, декларовані християнські заповіді-приманки імітували реальні риси характеру Русі, внаслідок чого паразит зміг глибоко врости в нове середовище. Ця імітація проявилась навіть в дрібніших відростках-щупальцях, як-то підміна язичницьких богів і свят християнськими святими та їх днями, акцент на пошані Божої Матері як імітація пошани до матері, характерної для Русі. Далі розгортання істинного, агресивного християнського ядра, яке не сумісне з декларованими “цінностями”-приманками, породило руйнування нації і розщеплення Русі на два національні типи – корова-бидло-хохол і собака-агресор-москаль. Грубо кажучи, хохол втілив у собі “якщо у вас украли верхню одежу, віддайте злодію і нижню”, а москаль – “кто не с нами, тот против нас”. На перший погляд, це протилежні типи ментальності, але насправді вони є християнським двійником і не можуть існувати одна без одної. Це друге розщеплення, так би мовити, локальне, після першого східно-західного.
       На Заході ж вживлення паразита відбувалося дещо по-іншому. Там християнство відразу ж освятило міжнаціональні розборки і війни, очолило їх, надало їм форми хрестових походів та різанини невірних/єретиків/конкуруючих сект. Так би мовити, ядро християнства, тобто істинно християнські цінності, відразу знайшли резонанс у ментальності тодішньої Європи. Мені здається, саме ця гостра фаза християнського сказу, взаємні розборки сект і дозволили західному суспільству виробити певний імунітет. Можна сказати, Захід частково захистився від християнського сказу християнським же методом: навчився імітувати віру в слово Божіє, хоч серце їх далеко від християнського бога, виражаючись біблійною мовою. Написали вірусу “уже заражено”, щоб більше не чіплявся. В наступних розділах я розгляну питання про розщеплення на Схід і Захід більш детально.
       Це моя догадка, але все ж мені здається, що в глобальному плані змальований контурний ескіз відповідає дійсності. Можливо, ті чи інші конкретні явища проявились з затяжкою в часі і в несподіваних формах, але часто ми не розуміємо витоків і рушійних імпульсів навіть наших власних дрібних вчинків. Можливо, вчені професори проігнорують моє писання, але я думаю, що вони теж не завжди усвідомлюють мотиви власних вчинків. Скільки я був присутній на вчених семінарах та радах, завжди рушійним мотивом наукових високо інтелектуальних дискусій були тваринні амбіції, хоч самими учасниками дискусій це не усвідомлювалося. Є багато прикладів, як той чи інший вчений спрямовує свій високий інтелект для доведення взятої наперед точки зору, наприклад, про істинність всього, що написано в Біблії. Це відбувається тому, що психічна діяльність сучасної людини переважно протікає в сферах тваринного розуму, і високий інтелект часто буває слугою тваринних інстинктів. Не приймуть вони моєї точки зору на християнство. Але я вже напишу задумане. Як говорив Ходжа Насреддін (Соловьев Л.В. Повесть о Ходже Насреддине. Л., “Лениздат”, 1980), “я ничего не понимаю в болезнях, зато понимаю в девушках” (моя жінка буде і це заперечувати). Як би там не було, справедливо буде поставити мою фантазію поряд з професорською ерудицією. Я вже не претендую на поділ емірських грошей пополам. З мене вистачить і четверть ставки придворного мудреця, а там може дослужусь і до професорського чину.
       Колись я вивчав літературу по нетрадиційним методам діагностики. Незважаючи на те, що часто вони дають точніший діагноз, ніж сучасні інструментальні методи, закон не дозволяє народному цілителю, який не має диплома лікаря, ставити діагноз. Щоб не вступати в конфлікт з законом, цілителі говорять не про конкретне захворювання, а про порушення енергетичного балансу в тих чи інших органах. Спробуйте поміряйте той баланс. Ми не посягаємо на ваші законні права, ви не заважайте нам заробляти кусок хліба. Подібним чином, я говорю про явища, що відбуваються в “тонкому плані”, і які визначають подальший розвиток матеріального світу, хоч причинні зв’язки бувають розтягнутими в часі і складним чином переплетеними. Спробуйте пришпилити тонкий план до ваших дисертацій. Давайте взаємно не будемо посягати на наше святе право брехати, тобто, говорити правду як ми її розуміємо.
       Так на чому ж ми зупинилися говорити правду. Вживлення християнського паразита в суспільну свідомість Русі мало катастрофічні наслідки. Про це треба читати “Мудрість Української Правди. Науку РУН Віри”. В цій книзі Лев Силенко також проводить паралелі між діяннями християнських та комуністичних пастирів. Проте, у нього ця тема не центральна, ці паралелі є просто констатацією схожих методів і форм нав’язування чужої духовності/ідеології. Я ж хочу висвітлити генетичний зв’язок і механізм перетворення християнського вчення в комуністичне.
       Отже, через схожість оболонки паразита з живою тканиною ментальності Русі реакція відторгнення чужородного тіла була загальмована. Після першого гострого періоду насадження інфраструктури християнської церкви, що супроводжувався страшними злочинами проти непокірних, читайте Лева Силенка, настав тривалий, багатовіковий період проростання паразита в народну ментальність. Так вірус СНІДу після інфікування викликає короткочасну припухлість лімфатичних вузлів, яке швидко проходить і потім тривалий час хвороба ніяк себе не проявляє. Потім зменшується імунітет, але і тут хвороба маскується під інші захворювання і поставити правильний діагноз непросто. Через якийсь час після хрещення Русь була потоптана татаро-монголами. Як випливає з історичного роману-трилогії В. Яна (Ян В.Г. Чингисхан. Батый. К “последнему” морю. М., “Правда”, 1984), однією з причин, якщо не головною причиною, воєнної поразки Русі була нездатність руських князів об’єднатися перед лицем смертельної небезпеки. У всій подальшій історії України – Русі цей розбрат, незгода лідерів нації в критичних ситуаціях були причиною поразок і руйнувань. Цей розбрат продовжується в України і в наш час, незважаючи на кризову ситуацію. Вірніше, розбрат творить кризову ситуацію. Всі закликають до єдності, але кожний розуміє цю єдність під своїми прапорами. Втрачено щось важливе, що об’єднує націю, без чого нація перетворюється в натовп, який скотопогоничі можуть поганяти як заманеться. І вони в повній мірі цим користуються.
       Очевидно, є якась невловимо-тонка сфера національної свідомості, яка цементує натовп в націю. Лев Силенко важливою складовою такої об’єднуючої сили вважає національну релігію. Правильніше було б сказати, певний рівень національної культури, що проявляється в релігійній формі. Християнство зруйнувало цю об’єднуючу культуру. Але яким чином? Адже, як відомо, “красу знищити неможливо”, можна лише запаскудити конкретне озеро, осередок цієї краси. Саме так вони й зробили. І в природі, і в суспільстві енергії-свідомості структуровані, розподілені неоднорідно. Є на Землі місця, де краса особливо сконцентрована, свого роду виходи енергетичних каналів Землі, як китайські меридіани в тілі людини. Запаскудження таких місць, використання їх для відмивання бруду, “массового отдыха и оздоровления трудящихся” здатне дестабілізувати геофізичну свідомість Землі, аж до виникнення геофізичних катастроф. Подібним чином структурований організм і ментальна оболонка людини, певні види енергії-свідомості зконцентровані у відповідних центрах. Подібним чином, і в суспільстві є люди, не обов’язково визнані генії, які концентрують в собі найтонші форми енергії свідомості, уособлюють в собі ті нові горизонти, майбутнє розкриття яких є долею нації. Навколо цих людей сплітаються сяючі нитки енергій-свідомостей, доль багатьох людей. Ці сплетіння можна порівняти з чакрами нації. Оскільки в давнину релігійна форма свідомості була домінуючою, мені здається що такими акумуляторами національної свідомості Русі були волхви. Після того, як провідники християнського віровчення волхвів одних знищили, а інших вигнали, нація залишалась нацією лише по інерції, зберігаючи деякий час традиції нижчих планів. Але без шляховодної зірки, без об’єднуючої, хай неусвідомленої мети, структури нижчих планів, локальні культури втратили стійкість і поступово втратили цілісність. Поступово нація перетворилася на стадо.
       Через тисячу років законні правонаступники християнських скотопогоничів, комуністи, утверджуючи своє “розуміння бога”, діяли тими ж методами. Глибокий смисл є в тому, щоб не просто розстріляти чи вислати “классово-чуждый элемент”, а примусити їх померти в найтяжчих муках. Це не садизм, а прополка на майбутнє. Щоб більше не сміли народжуватися на цій географічній території.
       Все ж, дійсно, красу і світло неможливо знищити. Вони просто тікають на інші території, стають надбанням інших націй. Що скільки хто втрачає, в іншому місці комусь додається. Закон збереження енергії діє і в психічній сфері. Хто знає, чи немає в “японському чуді” нездійснених українських мрій.
       Знищення носіїв національної свідомості є першою, гострою стадією зараження. Дестабілізація і дезінтеграція національної свідомості дають в подальшому такий же ефект, як і захворювання на СНІД – життєздатність нації підривається, окремі лідери уособлюють окремі фрагменти національної свідомості, які втратили об’єднуючий центр і не можуть інтегруватися на базі локальних культур. Починається внутрішній розбрат, чим користуються зовнішні агресори. За усим цим першопричина дезінтеграції, паразитний осередок свідомості, що підмінив шляховодну зірку, залишається поза полем зору і продовжує проростати в живу тканину.
       Як я вже говорив, в релігійному віровченні можна розрізняти зовнішню привабливу упаковку, оболонку ядра і саме ядро, яким є ідея бога. По суті вся ця конструкція є захисною реакцією, імітацією, створеною для того, щоб первісний імпульс високої свідомості основоположників не порушив усталеного комфорту звичного болота. Ця конструкція має десь на рівні вищого розуму “голову”, тобто, завихрення, в якому зона стійкого самозбудження оточується зоною стійкого гальмування, і “ноги” – ті форми свідомості нижчих планів, які знаходять опору в такому зацикленні-розщепленні наверху. Цей спрут, як і всяка формація свідомості, намагається розростись по горизонталі і по вертикалі, наскільки це дозволяє операційна система свідомості. Наверх ця формація нездатна рости, тому що зверху вона розщеплена на бого-диявольський дуалізм. Тому вона росте вниз, живлячись енергіями нижчих планів і створюючи відповідні ментальні структури, які повторюють на нижчих рівнях вихідне бого-диявольське розщеплення. Таким чином твориться розгалужена ментальна інфраструктура, яка є зручним середовищем для існування і живлення паразита.
       Ось одна з таких розщеплених ментальних форм, особливо характерна для християнства: богоугодність ніщети і засудження багатства. Ця форма тісно зв’язана з іншою, на порядок вищого рівня – з блаженством духовної ніщети, на цю тему були цитати в одному з попередніх розділів. Ще вище знаходиться визнання тіла і матеріального світу як царства диявола і протиставлення “духовного” життя “світському”, матеріальному. Таким чином, щупальце вростає в оболонку ядра релігійної свідомості в тому місці, де взагалі матерія і матеріальне протиставляється духу, “божественному”. Якщо тепер розглядати в порядку зниження, ми знайдемо розгалуження на дрібніші протиставлення, до яких безпосередньо примикають і живлять їх своїми енергіями тваринні інстинкти ворожнечі, конкуренції і тому подібні. Але копатися в цьому болоті марудне заняття, настільки все переплетене.
       Взагалі, розщеплення-спеціалізації свідомості на всіх рівнях (і бого-диявольське теж), ще раз повторюсь, є проявом недостатньої культури на відповідному рівні і одночасно засобом навчання. Прояви “дикого капіталізму”, антагонізм між багатими та бідними, нестримна зажерливість одних і отупіння інших в доброчесності своєї ніщети, бундючність аристократів і раболєпіє підданих, - дуже багато таких розщеплень, які породжують страждання і навіть розвилки історичного шляху націй і доль окремих людей. Ціною надзвичайних страждань частині людства нарешті вдалося виробити культуру, яка згладжує вказані антагонізми, хоч і не знімає їх повністю. Це природний шлях розвитку, і саме так розвивалось сучасне західне суспільство. І пройдений був цей важкий шлях зовсім не завдяки християнським ідеалам милосердя та любові до ближнього, а завдяки тому, що західне суспільство вчасно виробило імунітет проти християнської ментальності, яка під прикриттям показних благородних ідеалів освячує антагонізми на всіх рівнях. За це була заплачена дорога ціна – лицемірство, втрата щирого, відкритого відношення людини до людини. Це, справді, як пляма від віспи, слід християнського паразита, який перебуває в неактивній формі, але в разі соціальної дестабілізації може проснутися і принести ще немало зла.
       В Русі ж паразит повільно, але неухильно проростав, насаджуючи ілюзорну надію на те, що бог покарає зажерливих експлуататорів, що страждання пригнобленої скотини є перепусткою в царствіє небесне. Але ж матеріальне життя іде по своїм законам, і оголошення його царством диявола не змінює необхідності жити по закону. Надія на божу справедливість лише гальмує окультурення антагонізмів, що виникають в процесі розвитку. В результаті Русь і впала в такі крайності, коли в неурожайні роки хліботорговці притримують запаси зерна, в той час як народ вимирає від голоду. При цьому свідомість спрямовується в таке русло, щоб робити богоугодні справи, тобто, допомагати жебракам, натовпи яких бродять по дорогам. Окремі подвижники, вірніше фанатики, нічого не жаліють для богоугодних діянь, але результатом їхніх подвигів є ще більше затягування вузла антагонізмів у свідомості і в матеріальному житті суспільства. Доведені до відчаю, люди бунтують, але тут вже, вибачайте, терпіть, бо син божий терпів і вам велів.
       Я майже повторюю комуністичну антирелігійну пропаганду недалекого минулого. Занадто поспішно ми відкинули все, що говорилося основоположниками марксизму-ленінізму та їх послідовниками. Стадо поспішило втоптати в грязюку своїх недавніх вождів, і це називається свободою. Але у стада і не може бути іншої свободи. Стадо, навіть випущене на свободу, ніколи не стане дійсно вільним. Натравлюване новими шахраями, воно здатне кого завгодно затоптати, але осмислити уроки своєї історії не здатне, і тому історія замкнулася в круг. Власне, у скотини немає історії.
       Але наростання антагонізмів було нещастям не лише для “царствія земного”. Це означало також підрив живильного середовища християнського паразита, перешкоду його розвитку і взагалі загрозу існування, перспективу відторгнення самого паразита захисною оболонкою лицемірства, як це трапилось на Заході. В якійсь науково-популярній книжці читав, що структура Всесвіту пов’язана з величинами фундаментальних фізичних констант. Якби вони були трохи іншими, то навіть вимірність простору була б іншою. Подібним чином, в критичні моменти напрямок розвитку суспільства, мабуть, теж визначається варіаціями суспільних параметрів. На 10% більше рабства, на сто років довше тривав прихований період розвитку хвороби, і результатом є вибір іншого історичного шляху. Коротше кажучи, в Російській імперії на фоні невирішених антагонізмів згущалась атмосфера зневіри, яка неминуче повинна була привести до руйнування існуючої системи цінностей.
       І тут інстинкти самозбереження структури свідомості суспільства і християнського паразита співпали їзавдяких тісному зрощенню. Намагаючись закріпитися, знайти новий простір для росту, паразит знайшов вихід в тому, щоб прорости своїми щупальцями-коренями на поверх глибше, в сферу впливу “князя мира сего”. Князь потіснився, тому що без “криші” християнського віровчення йому теж було б незатишно. Соціальний грунт для проростання коренів уже був підготовлений всіма попередніми славними діяннями провідників православної церкви, розгортанням насаджуваного ними віровчення. Від віри в божественну справедливість одна сходинка вниз до соціальної справедливості і ще півкроку до її примусового утвердження.
       Здається, що самопожертва християн, які віддають останнє голодним жебракам, абсолютно протилежна комуністичному принципу “грабь награбленное”. Як же могло одне перетворитись в інше? Якби в християнській релігії не було більше нічого, крім пропаганди милосердя і взаємодопомоги, то комунізм не виник би. Але тоді і релігії не було б. Адже ядро релігійного віровчення побудоване з дуалізмів розщеплень і протиставлень. Розділяй і владарюй. Я не проти милосердя, але відношусь до нього з великою підозрою, коли воно приправлене джентльменським комплектом християнського вчення. Процеси, які відбуваються в свідомості, мають свою інерцію. Ця інерція зумовлена підключенням великої кількості допоміжних, супутніх течій і формацій, які, як правило, не потрапляють в поле зору, але підтримують основний, видимий процес. Якщо весь комплекс недостатньо узгоджений, неминуче виникають завихрення, зворотні течії, на перший погляд незрозумілі. Чинять милосердя, але керуються принципами розділення. Яким буде результат такої суміші? Очевидно, розщеплення на протилежності розшириться в сферу, відімкнену приманкою милосердя. Якісь фанатики пожертвують собою заради милосердя, інші втілять “грабь награбленное”. Це неминучий результат внутрішніх протиріч християнського віровчення, закладених у ньому принципів розділення. Розділення на “від Бога” і “від диявола” на вершині неминуче породжує, розгортаючись вниз, поділ на слуг божих і слуг диявола, на вірних і невірних, далі на наших людей і ворогів народу. Милосердя, як і інші позитивні ідеали, має властивість відмикати душу. І воно відмикає її для ще ширшого розростання антагонізмів. Милосердя, помножене на розділення, дає в результаті “грабь награбленное”, така ментальна арифметика. А також, “когда враг не сдается, его уничтожают”, а також, диктатуру пролетаріату і весь комуністичний комплект аж до архіпелагу Гулагу. При всьому тому, милосердя входить в архіпелаг Гулаг необхідним співмножником. Адже саме імітація світла надає силу всьому процесу, дає йому новий простір, втягує в нього все нових учасників.
       Людям властиво не вміщувати в своє обмежене поле зору всіх прихованих течій, які їх несуть, але заплющення очей не запобігає від втягнення у водоворот.
       Щупальця спрута, прорісши в сферу розділення на “наших людей” і “ворогів народу”, обростає дрібнішими тваринними інстинктами, характерними для цієї сфери, і через них починає всмоктувати нову поживу. Попередній, вищий пласт свідомості, в якому гніздилося розділення по приналежності до тієї чи іншої віри/церкви/секти, більше не міг давати поживи через деградацію відповідних формацій (сутностей), що складають частину інфраструктури паразита на цьому рівні. В цій сфері щупальце покрилося корою, відмежувалося від церковних символів віри, що і вводить в оману дослідників даної проблеми і взагалі всіх. Відмежування від церкви сприймається на перший погляд як протилежність християнській церкві і вірі.
       Подібним чином, спрут одержав нову поживу, прорісши в сферу практичного встановлення соціальної справедливості, “пограбування награбованого”. Ідеали богоугодності ніщети, які давали поживу на вищому плані свідомості, себе вичерпали. Подібно, новою сферою живлення стало нагнітання антагонізму між класами “експлуататорів” та “експлуатованих”, пролетаріатом та буржуазією, колискою Світової Революції та всім іншим світом.
       Всі символи віри комунізму, які здаються протилежностями символам християнської віри, насправді є закономірним результатом проростання ядра християнської свідомості, його щупалець-коренів, у сферу соціально-економічних відносин, на емоційно-інтелектуальний план свідомості, і навіть до нижчих тваринних інстинктів заздрості, ненависті, нетерпимості.
       Куди ж поділось милосердя, любов до ближнього? Ці украдені християнством парадні лозунги перестали бути ефективними засобами прикриття банкрутства основ віровчення, і ними пожертвували. Точніше, не зовсім пожертвували, а на їх снові створили нові популістські гасла, які за сімдесят років панування комунізму видозмінювалися відповідно до потреб чергової династії шахраїв.
       Зміна живильного середовища мала своїм зовнішнім, видимим проявом руйнування старої матеріальної інфраструктури християнської віри. Тепер провідники традиційної віри, продовжуючи паразитувати на залишках традиційних християнських “цінностей”, стали конкурентами нової, ще більш агресивної течії, за що і поплатились. У стада не може бути двох істинних віровчень і двох вождів. Комуністична партія достойно продовжила славні традиції християнських церков/сект – паплюжити, а по можливості і знищувати своїх конкурентів. У свій час провідники християнства жорстоко знищили прихильників язичницьких вірувань і спаплюжили пам’ять про них. Чи могли вони передбачити, що через тисячу років так само поведуться з їх братами і сестрами по християнській вірі? Тим більше в їхні голови не може вкластися, що вони стали жертвою віровчення, традицій і методів, які самі ж і насаджували.
       В подальшій історії комуністичної партії ця м’ясорубка набрала ще швидших обертів, знищуючи і паплюжачи кожне попереднє покоління комуністів, які в свою чергу так само поводилися з своїми попередниками. Історія прискорила оберти, але фанатики так і залишилися зазомбованими фанатиками. Кожен з них вважав справедливим викривати і знищувати ворогів народу, багато з них потім потрапили в цю саму м’ясорубку, але навіть будучи напівроздавленими, напівперетвореними в “лагерную пыль”, вони у своєму “подавляющем большинстве” неспроможні були зрозуміти урок історії, усумнитися в правоті свого комуністичного віровчення. Це описано в “Архипелаг Гулаг” Олександра Солженіцина. Але ж сам Солженіцин щиро вірить в християнське вчення. Не мені розбирати Солженіцина, але якщо найвидатніші представники нації не зрозуміли до кінця урок історії, то що ж говорити про масову свідомість нації, і яка перспектива може бути в такої нації, крім повторювання уроків?
       Заднім числом легко аналізувати. Я такий розумний лише тому, що мої попередники принесли свої кості в жертву високим ідеалам. Ще не так давно я сам переймався подібними ідеалами, і якби не їх банкрутство, яке проявилося в руйнуванні суспільства, я теж повинен був би стати жертвою. На щастя чи нещастя, я живу в інший час. Але час змінився дорогою ціною.
       Християнсько-комуністична метаморфоза, продиктована інстинктом самозбереження паразитичної свідомості, не тільки виходить за поле зору дійових осіб, але їх ще й дурять, натравлюючи їхню ненависть на віджилу оболонку, на церкву, приносячи в жертву хвіст дракона заради збереження життя самого дракона. Природньо, що центром цього обману, димовою завісою знову виступає ідея бога. Кожен обиватель знає, що комунізм є антиподом релігії в цілому, ворогом християнства і православної церкви зокрема. Звичайно ж, інакше не може бути, адже комуністи безбожники. Я сподіваюсь, що моя розборка бога в попередніх розділах прояснює питання взаємовідносин комунізму і християнства. Комунізм також має свого бога – Світову Революцію, яка, хоч і не називається богом, є таким же ідолом. Комуністичне “розуміння бога” нічим не краще і не гірше від будь-якого іншого, має ту ж саму природу і породжує таку саму структуру релігійної свідомості, і взаємно. В даному випадку точніше сказати не породжує, а продовжує. Слова “Бог” і “релігія” замінені на інші, але від заміни вивіски контора “Рога и Копыта” не перестає бути притулком шахраїв.
       Всюди, на всіх рівнях, у всіх сферах християнська свідомість плодить розділення або посилює, антагонізує уже існуючі. Навіть долі людей втягнуті в цей антагонізм, який розкидає суспільство по різні сторони барикад. Ось класична пара, розділена непримиримістю світоглядів, але зрощена християнським духом розділення – Лев Толстой і Володимир Ульянов-Ленін. На перший погляд, дійсно протилежні, взаємовиключаючі світогляди і системи цінностей. “Если один из них скажет “да”, - ”нет” говорит другой”, як співається в пісні. Один проповідував “непротивлєніє злу насілієм”, другий зробив насіліє головним інструментом побудови “світлого майбутнього”.
       “Убеждение, что можно придумать наилучшее устройство экономической и социальной жизни людей, он называл с у е в е р и е м у с т р о и т е л ь с т в а и на протяжении многих лет не уставал предостерегать от него и указывать на его пагубность” (Константиновский И. Лев Толстой, как зеркало перестройки. “Огонек”, 1990).
       Віра і діяння Леніна щодо “устроительства” були цілком протилежними. Толстой вважав це “суеверие устроительства” джерелом майже всього зла світу, у Леніна ж важко навіть визначити, що для нього є зло взагалі і що є причиною зла. Все-таки Ленін більш конкретний і реалістичний, він чітко конкретизував зло і намагався викоренити його шляхом конкретного “устроительства” соціально-економічного життя.
       І про Леніна, і про Толстого написані гори досліджень, і я не в змозі їх осягнути чи, тим більше, написати ще одне. Якщо твори Леніна ми всі більш-менш вивчали, то писанія Толстого з його християнським моралізаторством були і є для мене надзвичайно занудними. Я не міг примусити себе прочитати у Толстого більше однієї сторінки підряд, за винятком коротеньких дитячих казок, які теж навіювали нудоту. Тому вже вибачайте, образ Толстого для мене зліпився в основному з уривків журнальних та газетних публікацій. Що я можу сказати напевне з цієї електронної імітації Льва Толстого, так це те, що великий талант, який потрапив у сферу впливу християнського світогляду, дезорієнтувався і поступово отупів. На жаль, не він перший, не він останній.
       “Прав был Лев Толстой, когда мечтал о посадке в тюрьму. С какого-то мгновенья этот гигант стал иссыхать. Тюрьма была, действительно, нужна ему, как ливень засухе” (Солженицин А. Архипелаг Гулаг. М., ИНКОМ НВ, 1991). На жаль, тому, хто ковтнув “духовної сивухи”, не допоможе навіть тюрма. Критика соціалістичних вчень того часу, позиція незнання і невизнання законів соціально-економічного розвитку, невтручання в “устройство жизни” у Толстого виправдовується якимось абстрактним “благом людей”, звичайно ж, замкненим на Бога. Звичайно ж, на християнське “розуміння Бога”, В котрий раз я переконуюсь, що заглиблення в Бога приводить до такої ж самої втрати життєвої активності, як і заглиблення в пляшку. ”Духовна сивуха” має багато спільного з натуральною сивухою. Читаючи об’ємні цитати з Льва Толстого, приведені в “Лев Толстой, как зеркало перестройки”, виникає враження, що це писала людина трохи під градусом. Якесь приземлене, хмуре мислення. Спробував імітувати і раптом побачив, що спрямованість мислення точно відповідає хмурому, насупленому портрету Толстого, надрукованому в “Лев Толстой, как зеркало перестройки” поряд з портретом Леніна. Якась розгубленість п’яного, що ходить кругами навколо підніжжя християнського ідола і ніяк не може второпати, коли ж нарешті закінчиться ця безкінечна стіна, через яку неможливо перейти. Володимир Ілліч на портреті мені більш симпатизує. Принаймні, оптимізм і впевненість у собі. Константиновському, звичайно ж, симпатичніший світогляд Толстого. На противагу словам Леніна, що “Толстой смешон как пророк” (в цьому я згоден з Леніним) Константиновський приводить цілу серію цитат і інтерпретацій, які доводять, що Лев Толстой таки пророк. Передбачив наслідки реалізації соціалістичних вчень і російської революції. Провістив, що від насильства неможливо звільнитись насильством. Визнавав якусь вигадану “ненасильственную революцию”.
       “В понимании Толстого “жизнь человеческая только в том и состоит, что время дальше и дальше открывает скрытое и показывает верность или неверность пути, по которому они шли в прошлом. Но бывают времена, когда в жизни как отдельного человека, так и всего общества открывается ясно та ошибка, которая была сделана в направлении прошедшего и выясняется та истина, которая должна исправить эту ошибку. Это время революции”. Толстой писал о нашей п е р е с т р о й к е?” Вибачаюсь за цитування Толстого з Константиновського, але в мене немає можливості знайти першоджерело. Ця стаття писалась в романтичний період початку “перестройки”. Яку ж істину вияснила “перестройка” і яку помилку минулого ми повинні виправити?
       Після усихання райдужних перестроєчних сподівань навряд чи хто зможе відповісти на ці питання, навіть сам ініціатор “перестройки”. І особливо сам ініціатор. Якщо Ленін висловлював свої думки відкрито і намагався діяти послідовно, то партійні вожді нашого часу говорили одне, робили друге, а думали третє. Мені здається, що Горбачов навіть сам не усвідомлював, в чому полягала його місія і чим мотивувались його діяння. Мабуть, Толстой в своєму пророцтві мав на увазі “перестройку” в царствії небеснім. Інакше, яким же чином виправляти ту невідомо яку помилку, особливо якщо стояти на позиції невтручання?
       “Очень хорошо бы ясно, пожалуй, в образах высказать мысль о том, как вредно и тщетно устраивание жизни не только для других людей, но и самого себя… Почти все это зло мира от этого”. Ще раз вибачаюсь за цитування Толстого по статті Константиновського. Знову ж таки, всі пророцтва Толстого замикаються на християнському “розумінні Бога” і смислу життя. Ще раз переконуюсь, що заглиблення в “духовну сивуху” замикає все життя на блуканні в самозамкнутому лабіринті євангельських мудростей, в кружлянні навколо стовпа, яке здається дорогою до Храму.
       “Так что кажущийся таким трудным вопрос о том, не ошибочно ли было бы среди всех живущих насилием злых, быть одному или немногим непротивящимися добрыми, подобен вопросу о том, как быть трезвому среди пьяных, не лучше ли напиться вместе со всеми”. Константиновський поділяє точку зору Толстого:
       “Именно так и поступает множество людей. Опьянение безумием насилия едва ли не главная черта времени, наступившего после Толстого”.
       Стоп. “Наступившего после Толстого”. Саме воно наступило чи хтось допоміг? Адже час теж є однією з форм, модулюючим ритмом розгортання свідомості. Є час пиячити, є час бити морду. Так чи не є російська революція, насильство якої так контрастує з поглядами Толстого, свого роду мордобоєм людей, оп’янілих від “духовної сивухи”, яку пропагував той же Лев Толстой?
       “Насилие соблазнительно потому, что освобождает от усилия внимания, работы разума. Надо потрудиться разобрать узел – оборвать короче” (знов цитата Толстого по статті Константиновського). Але як же все-таки виник той вузол соціальних антагонізмів і чи не християнська свідомість сприяла затягуванню вузла, збочуючи “усилие внимания”, спрямовуючи його на примарні міражі божественної справедливості?
       Але якби тільки один Лев Толстой. Ціле покоління російських так званих “інтелігентів” наполегливо намагалися “просвітити” темний народ ідеалами справедливості, одні – божественної, інші – соціальної. Начеб-то друга протилежна першій, але насправді банкрутство першої прямо породжувало тягу до другої. Знову результатом християнського віровчення було чергове розділення, на темний народ і просвітителів-інтелігентів, а потім і розділення інтелігентів на непротивлєнців злу насілієм та к топору зовітелів Русі. Ніби-то вони тягли в протилежні сторони, але результатом їх зусиль було затягування вузла соціальних антагонізмів. Де ще в світі був такий розрив між народом та “інтелігенцією”, між пригнобленим кріпосним бидлом та паразитуючими поміщиками, які не знали як сказитись? Даю наводку, що подібні антагонізми повинні бути характерними для суспільств з глибоко укоріненою релігійною свідомістю, не тільки християнською.
       Знову я повинен погодитись з ленінською оцінкою російської інтелігенції і зокрема Льва Толстого. Вони повністю заслужили знамениті ленінські епітети, хоч і підготували грунт для утвердження ленінського вчення. Чи можна називати пророцтвом застереження проти насильницької зміни соціального устрою, якщо вчення цих пророків і загнали суспільство в глухий кут, не залишили іншого вибору, крім як піти в царствіє небесне або утверджувати справедливість за допомогою топора? Дивні діла творяться в Піднебесній. Проповідують ненасильство і самі ж готують грунт для насильства, претендують на роль тверезих серед п’яних, але самі п’яні “духовною сивухою”, рішуче відкидають “духовну сивуху”, але результатом є лише матеріалізація цієї сивухи, розвінчують бога, але ставлять на його місце іншого.
       Який же висновок можна зробити з цих сивушних круговоротів, навколо якої “ошибки в направлении прошедшего” вони закручуються? Що скажуть про це християни , наперед відомо – відійшли від Господа. Заглянемо ж ще раз у Слово Божіє, може, там знайдемо відповідь.
       “Горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что обходите море и сушу, дабы обратить хотя одного; и когда это случается, делаете его сыном геенны, вдвое худшим вас”.
       “Горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что уподобляетесь окрашенным гробам, которые снаружи кажутся красивыми, а внутри полны костей мертвых и всякой нечистоты”.
       Послідовники Слова Божія переплюнули фарисеїв і лицемірів: претендували на ключ розуміння, але не тільки “входящим воспрепятствовали”, а просто фізично знищили входящих іншими шляхами. Щоб не підривали монополію на ключ розуміння.
       “Лицемер! Вынь прежде бревно из твоего глаза, и тогда увидишь, как вынуть сучек из глаза брата твоего”.
       Істини, що обертаються самі проти себе, є індикатором зацикленості всього віровчення в цілому. Це – вихор, що крутиться навколо ідола, породжуючи подібні ж завихрення в дрібніших масштабах і на нижчих рівнях. Обертаючись самі проти себе, вони претендують на знання шляху в Царствіє Небесне. Залишається сказати словами капітана Шерідана з фантастичного телесеріалу “Вавилон-5”:
       “Тіні минулого, ви втратили свій шлях. Геть з нашого світу”. Ви є тими самими сліпцями, що ведуть засліплених вашим вченням. Першопроходці вашого вчення впали в комуністичну яму, але ви не бачите урока історії і вперто лізете тим же шляхом, ще й стадо заманюєте. Земним втіленням вашого Царствія Небесного є архіпелаг Гулаг.