Що є правда?

        Цей розділ є поступовим переходом від методології до власне дослідження. Філософи вважають визначеність термінів основою взаємопорозуміння, тому і ми трохи дещо визначимо. Щоб не вийшло так, що не знаємо, яку державу будуємо, як казав Президент Кучма. Але з іншої сторони, городити наперед якусь схему та основоположні концепції – не мій метод. Так я нічого життєздатного не сотворю, це я вже зрозумів. Мій метод писання нагадує подорож по незнайомому лісу. Коли був час і настрій, я полюбляв такі міроприємства. Є загальний напрям, є кому присвятити рекордний забіг або вилазку, є запас поживних речовин в пузі, а орієнтири і горизонти відкриваються по ходу. Іноді йду без дороги, іноді користуюсь попутною дорогою. Так і тепер, горизонти і шлях відкриваються в самому процесі відкриття шляху. Наперед визначені концепції лише заважають. Тому для початку ми їх замість городити трохи розхитаємо, і, що там розмінюватися на дріб’язок, почнемо з самої фундаментальної – поняття істини, яка в перекладі на українську значить правда. Це дійсно, фундамент всякої наукової побудови і одночасно принцип відмежування від інших будівель. “Що є істина?” Фрідріх Ніцше вважає це запитання римського намісника Пилата єдиним справді вартісним словом, яке водночас і критикує, і навіть знищує Новий Заповіт (Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. Київ, “Основи”, “Дніпро”, 1993).
       Якось потрапила мені до рук книжка Юрія Канигіна (Каныгин Ю.М. Путь ариев. Украина в духовной истории человечества. Київ, “Україна”, 1996). Спочатку ця книга викликала у мене цілковите захоплення і безоглядну довіру. Я маю таку звичку, якщо чомусь чи комусь довіряю – то цілком і повністю, без жодних запитань, а якщо не приймаю – так же само. В цей же час я переживав і захоплення Євангелієм, і все це потрапило мені в резонанс. Випадково дізнавшись про авторський вечір Юрія Канигіна, я пішов туди. Думав, що буде зацікавлене обговорення по суті, а потрапив на якусь чорносотенну свистопляску, даруйте, не знаю як це перекласти на українську мову. Здавалося, там зібралася на шабаш вся нечиста сила, яка тільки може існувати в природних умовах України. Канигіна звинувачували в зраді українського народу, очорненні російського народу, націонал-фашизмі, імперських амбіціях, образі Тараса Шевченка і Миколи Реріха, в тому, що він взяв за основу єврейську книгу Біблію, а не українську Велесову книгу, і тому подібне, тепер уже важко згадати весь той бруд, який був вилитий на голову Канигіна. Дійсно, писати щиро в наш час буває небезпечно, особливо коли ця щирість хоч трохи не вкладається в рамки загальноприйнятого комфортного світогляду або не захищається добрим мішком накрадених грошей.
       З тих пір моя точка зору дещо помінялась. Хоч я, як і тоді, вважаю дикими ті звинувачення Юрія Канигіна, але і його світогляд поділяю далеко не повністю. В “Пути ариев” є магістральна ідея про духовну еволюцію як ключ до розуміння історії націй і людства в цілому. Ідея заслуговує всілякого розвитку, але той ключ знаходиться за сімома замками і не всякий спроможний ним скористатися так, щоб не перебрехати. Але це дійсно єдино можливий спосіб цілісного розуміння історії. Що ж до біблійних інтерпретацій, які є основою “Пути ариев”, то тепер я бачу, що це не ключ, а груба фальшивка, невдала спроба використати відмичку замість ключа. Біблія – це гниле болото, і чим більше по ньому блукаєш, тим більше в’язне в ньому всяка жива думка. Гарну павутину сплели древньоєврейські мудреці. Варто лише зачепити сітку євангельських концепцій, як вона прилипає і обплутує, ненав’язливо підсовує свої фальшиві одкровення на місце щирої творчості душі.
       Ну добре, у мене помінялась точка зору, але від цього Канигінська правда чи стала брехнею, або брехня правдою? Адже “Путь ариев” є теж щирою творчістю Канигінської душі. І гавкання його опонентів теж є щирим проявом їхньої душі. Звідси випливає фундаментальна істина, що всяка істина (в тому числі це речення) є такою лише по відношенню до певного поля зору і певної ментальної інфраструктури. Якщо поля зору вузькі і не перекриваються, істини конфліктують і одна по відношенню до іншої виступають брехнею, неправдою, помилкою, чи як там хочете. Коли ми вважаємо щось брехнею, це означає лише, що наш тип світогляду несумісний з даною істиною, або що ми охоплюємо своєю активною свідомістю лише частину явища, або що наше поле зору не співпадає з полем зору свідомості іншої людини, тварини або іншого об’єкта, або ж що наша активна свідомість не цілісна, фрагментована, блокована по горизонталі або по вертикалі спектра свідомості, або ж що вона починає функціонувати фрагментовано під впливом імпульсу, який руйнує її цілісність. Наприклад, хтось каже, що дві гривні плюс дві гривні буде п’ять. Це сприймається як грубий обман, особливо коли відповідним чином намагаються дати здачу в магазині. Але якщо ми розширимо своє поле зору так, щоб в нього потрапляла не лише логічна частина явища, а й усі рушійні імпульси, які примушують продавщицю давати здачу саме так, то ми бачимо лише неправильне функціонування свідомості продавщиці, обман зникає. Проте, є дуже спритні шахраї, які тим чи іншим впливом намагаються умисно відвернути нашу увагу так, щоб провести потрібний їм імпульс поза полем зору. Тоді ми обдурені. Але якщо наша психіка достатньо стійка, ми знову бачимо лише неправильне функціонування свідомості шахрая, обман зникає. Проте, протидія обману утруднена, якщо моя свідомість має численні вогнища самозбудження і загальмовані зони, та ще й паразитні комплекси, що сплутують у вузол діяльність різних сфер свідомості. За наявності таких дефектів ментальності нещасний дурак біжить ловити злодія, забороняти компартію, боротись із зеленим змієм, судитися із шахраєм. Краще було б плюнути на украдений долар і проаналізувати свою ментальність, щоб по можливості розблокувати паразитні самозбудження і зняти їх шум, який глушить відчуття і не дає можливості вчасно помітити руйнівні імпульси. Боротися з брехнею заради торжества правди, особливо шляхом відстрілювання злодіїв – справа безнадійна. Потенціал брехні, якщо можна так сказати, знаходиться так само у свідомості і шахрая і жертви обману і в кінці кінців служить їм обом на користь. Тикаючись носом у власний бруд, їхня ментальна структура повільно, але вдосконалюється. Це один з механізмів еволюції. Так що не поспішайте відстрілювати комуністів та оголошувати їхнє вчення брехливим.
       Це елементарні приклади, але така всяка істина. Істини є лише розміткою поля досвіду, форматуванням дискети, засобом обміну досвідом. Кожен може розставляти собі мітки на свій розсуд, але краще користуватися загальноприйнятим форматуванням, якщо ми хочемо скористатися досвідом інших людей. Все ж іноді творчий зуд змушує висовуватись за рамки загальноприйнятого світогляду, і тоді на висуванця гавкають, а іноді й кусають. Так обгавкали Юрія Канигіна, продовжують люто гавкати на Віктора Суворова.
       Якщо наша свідомість достатньо широка, поняття “правда” та “брехня” зникають за непотрібністю разом з явищами обману, які є одним з проявів нецілісного функціонування свідомості. Якщо ж ці слова і явища торкаються нас, то вони є індикатором нашої обмеженості. При правильному підході вони є також і цінними інструментами для розширення поля зору свідомості, виявлення розривів у ній. Так само і при неправильному підході, але тоді навчання здійснюється методом розбивання лоба. Оскільки “нельзя обьять необьятного”, у світі є місце і правді, і брехні, і є простір де творити великим мудрецям і невеликим писакам, і всяка правда, всяка брехня, всякий шахрай і всякий мудрець мають свою позитивну місію. Шахраї є учителями мудреців, на всякого мудреця вистачає простоти, і навпаки, інакше світ запліснявів би у догмах.
       Колись я ходив на рухівські демонстрації і кричав “Хай живе КПСС на Чорнобильській АЕС” і тому подібне. По відношенню до мого тодішнього світогляду це була щира правда. Але якби я тепер кричав щось подібне, це була б брехня, тому що я зрозумів, що комуністична ідеологія, партія і влада є лише гілками, механізмом реалізації, способом існування і однією із форм людського скотства, а корені і рушійна сила цього скотства лежать глибоко під видимою поверхнею. Тепер я, швидше, поніс би плакат “Геть радянський народ – живильне середовище комуністичної ідеології”, але, по-перше, народ мене не зрозумів би, по-друге, і така постановка питання є поверховою, а, по-третє, з таким лозунгом ніяка політична партія мене на свій мітинг не пустить.
       Брехня і правда, добро і зло, щастя і нещастя, бідність і багатство, та інші тому подібні двійники – все це відносне і існує лише як інструмент вдосконалення структур свідомості. Не існує ні абсолютної істини, ні абсолютної брехні, ні загальноприйнятних ідеалів чи святих заповідей, однаково придатних для всіх і на всі випадки життя. Те ж саме явище є для одного добром, для іншого злом. Одному і за одних обставин корисне “не убий”, іншому або в інших обставинах краще убити. Якщо хтось манить вас абсолютною істиною, чи святими заповідями, чи непогрішимим авторитетом сина Божія – обережно, це дорога до хліва, який буває прикрашений вивіскою “Храм”. Якщо ж щось подібне намагаються культивувати в масштабах суспільства, це веде до розщеплення суспільства на скотне стадо і скотопогоничів. Великий йог і філософ Вівекананда проповідував для одних одне, а для інших інше, іноді зовсім протилежне. Не мені рівнятись з Вівеканандою, але я згоден з таким підходом. Можливо, бандитам піде на користь проповідь святих заповідей “не убий” та “не укради”, бидлу ж треба пропагувати збройне противлення злу, релігійним фанатикам було б корисно усумнитись у святості їхніх писаній. Що ж до автора цих рядків, то мені було б корисно заздалегідь заготовити барлогу десь у важкодоступній місцевості, щоб було куди втекти від розлютованих скотопогоничів та релігійних фанатиків. На жаль, у мене немає такої можливості.
       Коли змінюється час, цей універсальний модулюючий ритм свідомості, у суспільній свідомості перевертаються і загальноприйняті істини. Відкривається і стає загальноприйнятою нова точка зору. Формується новий світогляд, органічною частиною якого є нова точка зору на події минулого. Минуле “очорнюють”, старі ідеали оголошують брехливими. Проте, ніщо, крім стадного інстинкту, не заважає нам розуміти і старий світогляд, і стару точку зору. “Очорнення” минулого, так само як і небажання прийняти нове бачення, є проявами стадної ментальності. Від того, що змінився світогляд і точка зору, і від того, що ми не здатні зрозуміти інший світогляд, істини не перестають бути істинами. Всяка істина дієздатна в інфраструктурі певного світогляду. Ось приклади таких істин.
       “Народ і партія єдині”. Чим був цей лозунг раніше, немає потреби тут пояснювати. Ще не встигло вимерти покоління радянських людей, для яких цей і інші лозунги були святими заповідями, а тепер є предметом ностальгії. Говорять, що ніби-то все це було не так, що партія обманювала і пригноблювала народ, яка вже тут єдність. Частина народу ніби-то нічого не знала і тому не несе ніякої відповідальності за підтримку злочинів партії, інша ж, особливо передова частина народу тримала дулю в кармані. Письменники нічого не знали, начальники нічого не знали, вчені нічого не знали, вчителі нічого не знали, а простому бидлу і сам бог велів ні про що не думати і лише говорити “так-так” партії і “ні-ні” ворогам соціалізму (майже по Євангелію). Таким способом, народ ніби-то зберіг свої високодуховні ідеали, самобутність і сермяжну правду на противагу показній офіційній ідеології. На цю тему багато чого було написано, особливо в перші роки після розвалу СССР. Тепер вже менше акцентують на цьому, і я сподіваюсь, не тільки тому, що “очорнення радянської дійсності” уже набридло, а й тому, що підспудно до поверхні свідомості підходить розуміння того, що не все так просто з розподілом відповідальності і з поділом на агнців і козлищ. Народ і партія справді були єдині, взаємодоповнювали і взаємоопирались одне на одного, як скот і скотопогоничі. Коли здеградувала партія, запаршивіло і совкове стадо. КПСС і радянський народ є всьго-навсього розщепленням-спеціалізацією свідомості всередині двоєдиного типу “скот-паразит”. Якби якимось чудом перестріляти всіх комуністів, назавтра скотне стадо породить із свого середовища нових паразитів, можливо, з дещо видозміненим обличчям. Як не крути, народ і партія таки єдині.
       “Головним досягненням комуністичної партії є виховання нової людини і створення нової історичної – спільнотирадянського народу”. Теж, проти цього не попреш, хоч би як хотілось відхреститись. Справді, таки виховали нову людину – комуністичну скотину, і так міцно виховали, що вона здохне раніше ніж перевиховається. Дійсно, в радянському народі партія створила собі надійне середовище існування на багато десятиліть, і це, дійсно, звершення історичне, небувале і грандіозне.
              “Спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство”. Так таки так. Ви думаєте, що хтось з інших тогочасних вождів міг забезпечити щасливіше дитинство? Цей лозунг є проявом застарілої звички приписувати вождям повноваження намісника Божія на землі. Мовляв, такий-то накормить народ, поведе до світлого майбутнього, вибере вірний курс. Типово стадна ментальність, яка в даному випадку має глибокі християнські корені. Звиклись з думкою, що їх хтось спасе, і відтворюють своєю вірою щораз нових ідолів. Сумно і смішно дивитися на ветеранів, які ідуть на першотравневу або жовтневу демонстрацію з портретами Леніна і Сталіна. Уйміть свою відданість, шановні, ви більше не потрібні вашим ідолам, так само як і ідоли вам. Ідоли виконали свою історичну місію, а якщо ви нічому не навчились, то тим гірше для вас.
       “Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі”. І таки жило! Навіть обіцянка партії щодо безкоштовного проїзду в міському транспорті збулась - їздять зайцями, бо не платять зарплату. Інша справа, що комунізм виявився трохи не таким, як його малювали і уявляли. Але так завжди буває з популістськими віровченнями. Адже скажи комусь, що архіпелаг Гулаг є закономірним завершенням християнського віровчення – сприймуть як образу святих почуттів. Вперто вони чекають торжества ідеалів комунізму в усьому світі, приходу Спасителя і настання Царствія Небесного, але все вороги народу/диявол заважають. Ніяк не втямить нещасне стадо партійне/божіє, що для стада не може бути іншого майбутнього, крім корита і скотобойні.
       “Ми з впевненістю і гордістю можемо сказати: саме весь радянський народ став справжнім творцем основного закону своєї держави. Л. І. Брєжнєв” (підпис на плакаті, на якому зображені депутати Верховної Ради СРСР, які одностайно голосують піднятими руками). Від відповідальності за створення цієї скотської держави не відмажешся, хоч би як хотілося. Так звані “прості радянські люди” не хочуть визнавати своєї відповідальності за те, що діялось і діється в нашій славній державі, але ж від злиднів вони нікуди не дінуться, відповідальність дістає їх якщо не юридично, то фізично.
       Я взяв навмання кілька стереотипних комуністичних ідеологем, які згадав. Скільки їх, писаних і неписаних, були вбиті в операційне середовище свідомості радянських людей і деформували це середовище під свої потреби. Колись вони були святими заповідями, тепер від них поспішно відхрестились. Але немає потреби їх відкидати, треба лише зрозуміти ментальну інфраструктуру, в якій вони виникли і живуть. Та й неможливо щось відкинути, куди ж його відпихнути, на той світ? Поки вони не виконали своєї місії як інструмента навчання, всяке явище, ідеологія, сутність, істина, брехня обов’язково повернуться, як від них не відхрещуйся. Це наша ментальність, поле і результат нашої діяльності, і ми зобов’язані розібратися з тим, що виросло на засіяному нами полі. Комунізм та його святі заповіді - це дзеркало, в якому, при бажанні, можна побачити власний бруд. Якщо не бажаєте це визнати, що ж, ходіть з брудним рилом.
       Дуже допитливий читач все-таки буде мучитись принциповим філософським питанням: що ж є істиною – “бить ілі не бить” комуністів, а якщо бить, то по морді чи по принципу? Для “особліво непонятлівих” повторюю ще раз: “Ружжо состоіт із трьох частєй, пуля лєтіт по мнімой траекторіі”, як говориться у відомому анекдоті. Кожен повинен летіти по своїй траекторії. Щирий злочин краще, ніж лицемірна доброчинність. Коли злодії крадуть, правоохоронні органи стоять на сторожі законів, депутати займаються політикою, письменники пишуть романи, а просте бидло пікетує Кабінет Міністрів чи Верховну Раду, - значить, суспільство динамічно розвивається. Гірше, коли злодії встановлюють закони, депутати крадуть, письменники займаються політикою, а правоохоронні органи стоять на сторожі інтересів кримінальних авторитетів. В суспільстві, як і в ментальності окремо взятого індивіда, переплутування функцій різних осередків свідомості, паразитні зв’язки між ними, завжди гальмують розвиток.
       І правда, і брехня є лише формаціями свідомості, які несуть в собі, крім прямо видимого змісту, також відбиток найближчої ментальної інфраструктури, в якій ця конкретна правда чи брехня є такими і здатні ефективно працювати. Все одно як документ MS word несе в собі якусь програму поряд з текстом. Часто передача цієї інфраструктури, певного способу мислення і взагалі напрямку функціонування свідомості, і є тим надзавданням, головною метою, яку навмисно чи мимоволі переслідує запуск тієї чи іншої істини або обману. Так, зацікавлене читання Біблії формує певну спрямованість світогляду, операційне середовище, в якому працюють істини Біблії. Ці істини можуть бути не дієздатними в іншому типі ментальності, так само як інші істини можуть відторгатися операційним середовищем, зформованим Біблією. Таке несприйняття тих чи інших істин ми спостерігаємо на кожному кроці. Правильні вони чи ні, а людина їх не сприймає не думаючи, тому що вони не сумісні з її типом світогляду. Будь-які аргументи не спрацьовують. Так, якщо мені не лежать до душі творіння Блаватської, я навіть не хочу їх читати, хоч інші захоплюються “Таємною доктриною”. Відразу ж спрацьовує якийсь механізм самозахисту світогляду, і в даному випадку я не хочу втручатися в це відторгнення. Інший приклад. Людина, вихована радянською владою, не сприймає критики комуністичної ідеології, незважаючи на весь бруд, розкопаний істориками у спадщині вождів марксизму-ленінізму. Ходять і далі з портретами Сталіна і все тут. Ніяка пропаганда західної системи цінностей не сприймається.
       Ще однією особливістю всякої правди (чи брехні) є те, що в більшості випадків ці формації є комплексними, тобто, охоплюють не один рівень свідомості. Інтелектуальний вміст буває щедро приправлений емоціями, слова, емоції та інтелект можуть нести відбиток вищих рівнів свідомості, для обміну якими людство ще не виробило більш прямих засобів спілкування. Власне, ця багатоповерховість істини розширює можливості передачі ментальної інфраструктури, типу ментальності.
       Далі, відноснісь правди та брехні не вичерпується лише їх здатністю сприйматися і розгортатися в тому чи іншому операційному середовищі свідомості. Навряд чи можна провести між ними поділ на тій підставі, гармонійно вони вписуються в це середовище чи руйнують його, порушують цілісність функціонування. Недоречно сказана правда може мати такі ж руйнівні наслідки, як і зловмисна брехня, і навіть більші, тому що проти правди не завжди спрацьовують механізми самозахисту свідомості. Якщо я обзиваю більшість населення України комуно-християнським скотним стадом, це правда чи брехня? Що це висловлювання зруйнує і що створить? Рано чи пізно це їм говорити, може, нехай і вимруть у своєму блаженному невіданні? Навряд чи існують відповіді на ці питання. Оскільки ця книжка названа “Помста”, вищезформульована істина у всякому разі підійде в якості лома. Щось вона таки зруйнує, треба тільки добре розмахнутись.
       Витягуючи на світ подібні істини, я тим самим прямо втручаюсь не тільки в інтелектуальний та емоційний вміст суспільної свідомості і кожної окремої людини, а й у її інфраструктуру та тип світогляду. Цього не люблять, багато хто не простить мені їаналізухнього калу. Вони вважають свій душевний простір своєю святинею, куди ніхто не сміє вторгатися. Але що робити, якщо створена ними скотська інфраструктура ментальності, моральності, суспільства віджила свій час і загниває, а вони не бажають цього розуміти? Краще було б не втручатися в цей процес, хай вимирають. Але ж і я зав’яз в цьому болоті, то що ж, жувати, красти, гнити і вимирати разом з ними? Зрештою, ніякі мотиви мене не виправдовують. Але закон джунглів дає мені право на самозахист того світогляду, який мені відкрився, сподобається це комусь чи ні.
       Враховуючи все сказане вище, не шукайте в цій книзі якихось фундаментальних істин. Всі істини, які я витяг з пустоти (іншими словами можна сказати, які мені відкрилися), для тимчасового користування. Я намагався вільно творити. Якщо мені вдалося десь між рядками відобразити цей дух вільної творчості, то це і буде головним значенням моєї творчості. Не знаю, що я відобразив, а чого не зумів. Та вже доведемо справу до кінця. Як говорила Алла Пугачова, “Пришла и говорю”.
       Вибачайте, якщо десь перебрешу – то в мене така точка зору, і роблю я це без особливого ентузіазму, а лише для заробітку. Це повністю узгоджується з моральними нормами джунглів, які дозволяють убивати для харчування, але не для розваги (Кіплінг Р. Мауглі).
       Таким чином, з вищесказаного читач побачив, до яких висот може доскочити думка мудреця, в якого украли зарплату. Якщо ви ще не з’їхали з глузду від такої захмарної мудрості, пийте касторку і тримайтеся. Далі буде крутіше.
       Переглядав свої газетні вирізки і натрапив на ще один аспект істини, до якого б не додумався жоден мудрець. “Гражданину может быть отказано в прохождении альтернативной службы, если подтвердится несвоевременность подачи заявления о желании проходить такую службу или в случае отсутствия подтверждения истинности религиозных убеждений” (“Факты”, 22 декабря 1998, с. 1). Приведений нижче епізод вигаданий мною, але, щоб я здох і не воскрес, якщо в ньому менше правди, ніж у Святому Писанні.
       Комісія по перевірці істинності віри у складі воєнного комісара і православного священника.
       Заходить новобраненць в білому одязі. Воєнком:
       - Чем докажешь истинность веры?
       Новобранець:
       - Своїми очима бачу бога Крішну, харе Крішна!
       Воєнком:
       - Ни хера никакого Кришну я не вижу, не морочь голову.
       Священник:
       - Отямся, о блуднику! Нема іншого бога, крім Господа нашого Іісуса Христа. Неістинна твоя віра, а очі твої засліплені маренням.
       Воєнком:
       - Пойдешь в армию, там тебе выбьют дурь из головы.
       Заходить другий новобранець.
       - Вірю в Господа нашого Іісуса Христа, молюсь, дотримуюсь постів! Слава Іісусу Христу! (Читає напам’ять “Отче наш”).
       Воєнком:
       - Справку об истинности веры, подписанную богом-отцом, богом-сыном и богом-святим духом, справку о крещении, справку о регистрации общини, справку о стаже служения Господу Богу, характеристику из церкви, подписанную …
       Священник:
       - Віра твоя, сину мій, ще не окріпла, але да перевіриться твоя віра випробовуваннями. В армії будеш і поститися, і взивати до Господа.
       Заходить третій. Витягує стодоларову купюру (*), дає воєнкому. Комісар читає напис на купюрі “IN GOD WE TRUST” (*)
       - Вот наконец вижу истинного верующего!
       Священник:
       - Да узрять і мої очі знак істинної віри!
       Дає і священнику сто доларів. Священник:
       - Істинна твоя віра, сину мій, да не потрапиш ти во врата ада, іди з Богом.
       (*) в цьому пасажі лише дві неточності: (1) сто доларів явно мало для доведення істинності віри, це коштує доларів з тисячу; (2) воєнком навряд чи знає іншу мову, крім російської. А все інше істинна правда. Неісповєдіми путі совкової мудрості.