Природа скотини

        Віруючим християнам далі читати не рекомендую. Якщо на мої попередні випади вони тільки сцяли кип’ятком та перділи нервово-паралітичним газом, то тепер можуть остаточно втратити ментальну рівновагу. Але я думаю, що інстинкт самозбереження збереже їх від читання цієї книжки. Адже на все, що знаходиться за межами дозволеного пасовища, вони реагують як корова на електроогорожу: підскакують і зарікаються надалі ходити в володіння диявола, навіть якщо він спокушає смачнішою травою. Так само правовірна радянська людина реагувала на спокуси капіталізму. Нехай з голою задницею, але в з вірою в правоту ідеалів комунізму. Так само я колись був дуже правовірним і відчував глуху ненависть до кожного, хто слухав “Голос Америки”. Якби КГБ в свій час запропонувало мені стукати на неправовірних, то я робив би це з почуттям високого обов’язку. Пізніше якийсь період я захоплювався Євангелієм і всім, що накручено навколо нього. Ці святі почуття мені знайомі, так що я пишу із знанням справи.
       Я вже багаторазово вживав термін “скотина”. Часто це слово вживається як лайка, але в фундаментальному дослідженні, хоч воно і погромне, всі терміни повинні бути науково обгрунтовані. Якщо релігійні віруючі будуть вважати це слово і похідні від нього за образу святих почуттів, я претензій не приймаю. Адже у їхньому Євангелії та численних “святих преданіях” віруючі систематично називаються “стадом”, “вівцями”, “агнцями”, а невіруючі “козлищами”. В одному місці Євангелія не-діти Ізраїлеві називаються навіть собаками (“чи справедливо відняти хліб у дітей і віддати собакам?”). Членом стада однозначно може бути лише скотина, українські синоніми – бидло, товар. Стадо, зрозуміла річ, пасуть пастирі, намісники Бога і Сина Божого на землі. Так що я, можна сказати, продовжую біблійну термінологію.
       Все одно образяться на мене віруючі всіх віросповідань, а пастирі вже постараються натравити стадо у вірному напрямку. Де зачеплені святі почуття, доводи раціонального розуму не діють. Але я дію по закону. Для захисту себе від собі подібних вони придумали закон, по якому незнання закону не звільняє від відповідальності. Якщо ці блаженні, наркотизовані своїми ідолами, не розуміють законів еволюції, і вперто розплоджують своїх паразитів, то цьому треба якось протидіяти. Так будь-який наркоман буде вважати антинаркотичну пропаганду за образу святих почуттів. Релігія теж є свого роду наркотиком. Якщо вони цього не розуміють, нехай пеняють на себе.
       Що ж таке скотина і чим вона відрізняється від своїх диких предків? В попередніх розділах я говорив, що існують формації свідомості, які не можуть безконфліктно інтегруватись в цілісну ментальну оболонку і починають вести себе як паразити. Вони перехоплюють ресурси свідомості і деформують ментальну оболонку під свої потреби, і якщо вони укоріняються і розростаються, це має руйнівні наслідки. Одним з механізмів виникнення таких формацій (в іншій термінології, сутностей) є невірно спрямована вольова активність (або безвільна неактивність) індивіда, помилкові або незбалансовані прагнення, нав’язливі ідеї і інші однобокі захоплення. В принципі, всяке наполегливе роздування будь-якого найсвятішого і найсвітлішого устремління несе ризик перетворення святого в паразитне. Адже всяке наше прагнення охоплює лише невелику частину нашої свідомості. Гіпертрофоване роздування цієї частини порушує ментальний баланс і несе ризик того, що деформація стає звичною і сприймається як норма. Це рівнозначне створенню паразита і наверненню у рабство до нього.
       Елементарний приклад. Дехто знаходить заспокоєння в читанні газет та книжок в транспорті, під час їжі, перед сном та в інших обставинах. Спочатку невинна, а іноді навіть корисна звичка. Певні відділи інтелекту та емоційної сфери використовують ці зовнішні джерела інформації і ментальні образи, що містяться в них, як зовнішню опору для своєї стабілізації. Але при недостатній загальній культурі свідомості постійне спирання на костилі приводить до бездіяльності і ослаблення структур, що підтримують внутрішню ментальну рівновагу. Людина втрачає здатність бути наодинці сама з собою, не пережовуючи постійно газету, рекламу, чи якісь інші види інформації. В проміжках між читанням в оперативній пам’яті постійно прокручуються фрагменти поглинутої інформації та асоційовані з ними образи. За дурним прикладом, звичка безперервно пережовувати інформацію може поширюватись, захоплюючи все нові підрівні інтелекту та суміжні сфери свідомості. Обширна зона свідомості звикає до такого постійного ремигання, витрачає для цього безглуздого заняття ресурси свідомості та створює постійний шум, на фоні якого глухнуть сигнали з інших рівнів свідомості. Людина, яка стала рабом такої звички, втрачає висоту/глибину мислення, емоційна сфера стає більш примітивною, інтуїція практично повністю блокується, втрачається здатність до концентрації розуму, він безконтрольно блукає від об’єкта до об’єкта. Можна говорити про народження демона пережовування інформації. Якщо когось шокує слово “демон”, просто скажем про паразитну формацію (сутність).
       І це порівняно невинна звичка. Що ж казати про куріння, алкоголізм, комп’ютерні ігри і тому подібні захоплення. Тут вже справді підходить термін “демони”. Але ж вони виростають з дрібних помилкових звичок на фоні недостатньої загальної культури свідомості. Взагалі кажучи, ця недостатність теж не виникає з нічого, вона є результатом минулих, і навіть успадкованих помилкових прагнень, результатом діяльності інших паразитичних сутностей. Для паразитів порушення ментальної рівноваги є засобом створення сприятливого ментального середовища для себе і для проникнення інших паразитів. Паразити таким способом підтримують один одного. Так і крутиться це демонське колесо рабства, паразитизму та безкультурності. Наприклад, дід курив, батько пив, син захоплюється до самозабуття жорстокими кінофільмами, внук наркоман. Здається, що це зовсім різні речі, але насправді маємо певний дефект, деформацію ментальної облонки, що успадковується. В результаті людина стає беззахисною проти проникнення того чи іншого паразита. Часто буває так, що деградація іде з наростанням, і тоді вся династія, можна сказати, потрапляє в каналізаційний потік та ще й щиро прагне заразити своїми звичками оточуючих.
       Як говорилося в попередньому розділі, свідомість людини все ж намагається вигнати паразитні сутності. Одним з механізмів очистки є фрагментація паразитних сутностей на паразитів нижчого рівня з “вимітанням” ментального сміття вниз по рівням свідомості. Фактично, майже завжди ми маємо не одного паразита, а цілий комплекс, шлейф руйнування, який іде фронтом зверху вниз, поступово втрачаючи свій потенціал. Буває, що цей потенціал такий, що на якомусь етапі стає несумісним з життєдіяльністю фізіологічного організму. Тоді людина хворіє.
       На якому ж рівні зароджується той первісний паразит, який дає весь шлейф бруду? У приведеному вище прикладі місцеперебуванням паразита є інтелект. Дуже різноманітні і потужні паразити зароджуються і живуть в емоційній сфері. Часто паразитичні формації охоплюють кілька рівнів свідомості, що дає їм більше психічних ресурсів і більші можливості для розростання. В такому випадку це майже паразитична жива істота всередині ментальної оболонки людини, дуже стійка і руйнівна, дарма що не має фізичного тіла.
       Нашому баченню доступна лише невелика частина спектра свідомості. Вище інтелекту є ще кілька ментальних рівнів, які тільки підходять до горизонту людства, але поки що звичайною людиною не сприймаються або ж проявляються лише в окремі моменти високого натхнення. За термінологією (Сатпрем. Шри Ауробиндо, или Путешествие сознания. СПб., 1993), це – вищий, осяяний, інтуїтивний та глобальний розум. В даному місці треба застерегти читача, що коли я пишу “є ще кілька ментальних рівнів”, то це “є” – для Сатпрема, для мене ж все це в тумані. Тому моїм словам довіряйте з застереженням. Прийнято вважати, що там, у високих сферах, все “від Бога”, нічого нечистого там бути не може. Все ж, насмілюсь припустити, принцип відносності діє і тут. “Чисте “ і “нечисте” залежать від того, де знаходиться активна (робоча) зона свідомості. Для собаки людський інтелект є непогрішимим проявом божої істини, але тільки тому, що він недоступний брудним собачим лапам. Для людини ж це звичайне робоче поле, будівельний майданчик. Тут і вироби, і заготовки на майбутнє, і сміття. Для пересічної людини інтуїція – це щось таке від бога, яке чудесним чином раптом дає безпомилкову відповідь на проблему, над якою довго і безуспішно морочився інтелект. Але коли інтуїтивний розум стане для людини звичним, активним інструментом, доступним для вольового спрямування, ми виявимо, що інтуїтивні осяяння можна використати для відкриття нових видів зброї масового знищення, нових смертоносних вірусів, страшних засобів поневолення людини. Можливо, до того часу, поки цей рівень розуму ввійде в масову свідомість, ці явища будуть пережиті, але поки що є багато прикладів геніальних винаходів засобів руйнування. З технічної точки зору, інтуїтивний розум діє бездоганно, але в ширшому розумінні таку діяльність слід вважати нечистою, помилковою. Далі, за свідченням Сатпрема, всі світові релігії беруть початок у глобальному розумі, цій вершині людської ментальності. Але ж всі світові релігії базуються на розділенні всього сущого на “від Бога” і “від диявола”. І це розділення, яке вони нахально воздвигли на вершині, є не просто так собі абстрактною помилкою. Імплантуючись в голови довірливим людей, воно перехоплює, відповідним чином розщеплює еволюційну нитку, розгортається вниз по щаблям свідомості, і на кожному рівні плодить розділення, від вірних і невірних до тоталітарних ідеологій, ворогів народу і архіпелагу Гулагу. Є всі підстави вважати такі формації злочинними, паразитичними, навіть якщо вони гніздяться на вершинах ментальності.
       Тому я вважаю, що паразитичні формації можуть утворюватися в будь-якій сфері свідомості, куди ступила нога людини. І не тільки можуть, а й реально існують. Помилки на вершинах – це або помилки основоположників світових релігій, або ж результат перекручення їх вчень послідовниками, або ж одне і друге. Яким чином вчення високого розуму спотворюється, потрапляючи в середовище низької ментальності, - це питання дуже непросте. Далі я торкнусь його лише в деяких часткових аспектах. Але таке спотворення цілком можливе. Адже такого роду вчення мають призначення бути дороговказом для широких мас, а отже, повинні містити в собі якісь перехідні формації, що зв’язують високе і низьке. Цим самим створюється можливість для взаємовпливу і перекручення. Поки що не будемо заглиблюватися в цю тему.
       Від цих високих матерій у читача вже напевне замакітрилася голова. Яке відношення все це має до заголовку розділу, до скотини? Не спішіть, філософу треба нашкрябати побільше сторінок, що заробити на кусок хліба і до хліба. Якщо я відразу напишу готовий результат на двох сторінках, то навряд чи продам.
       Тут ми підходимо до ключового моменту, який скоро все прояснить. Адже формації свідомості, і паразитні в тому числі, можуть прямо передаватися від людини до людини чи до тварини. Я не знаю, чи можуть вони літати в атмосфері, не будучи прив’язані до ментальних структур конкретної живої істоти. Чого не знаю, того не знаю, не буду прибрехувати. На цю тему вже набрехано достатньо і продовжують підбріхувати. Але передача формацій (сутностей) всіх рівнів свідомості – це факт, який неможливо заперечувати. Навіть без прямого, фізичного спілкування ментальний настрій і навіть конкретні емоції і думки можуть передаватися від людини до людини, якщо тільки ментальність “приймача” не заглушена постійним паразитним шумом (як правило, заглушена, тому ці явища і вважаються чимось аномальним). Тим більший і ширший обмін відбувається при прямому спілкуванні. Але тут не все так просто. Думка, ідея, емоція чи сутність іншого роду може сприйнятися лише відповідно настроєною свідомістю, що має мінімальну інфраструктуру, необхідну для сприйняття даного роду сутності. Для сприйняття інтелектуальних ідей підходить стандартна ментальність пересічної людини, яка дістала загальноприйняту освіту. Але для розвитку ідеї цього вже мало, треба відповідні навики, знання, здібності, тобто, відповідну спеціалізовану ментальну інфрастуктуру. Примітивні паразитні звички типу пережовування інформації теж легко сприймаються більшістю людей, але їх безконтрольне розростання з перетворенням у руйнівного демона теж вимагає певних ментальних передумов – неурівноваженої ментальної структури, недостатньої загальної культури свідомості. Більш потужні, багаторівневі паразити ще більше вимогливі до ментального середовища, але і мають більш розвинуту здатність деформувати це середовище під свої потреби. Одним з каналів їх поширення є тривале спілкування з зараженими ними людьми. Як говорить прислів’я, “з ким поведешся, того й наберешся”. Часто паразит не просто деформує ментальність, але впливає на поведінку людини таким чином, що вона відчуває своєю місією поширювати паразитичну звичку, ідеологію чи віровчення. Скажена собака кусає інших, так на неї впливає вірус. Алкоголік прагне прилучити до пляшки нових собутильників, курець любить обкурювати некурящих. Релігійний фанатик затято проповідує релігійне віровчення, незважаючи навіть на небезпеку бути вбитим невдячними аборигенами, причому, потерпіти за віру він вважає заслугою перед Господом.
       Далі для пояснення розглянемо спілкування людини і тварини. Взагалі кажучи, зіткнення культур-свідомостей різної спрямованості, різних планів, різних рівнів – це дуже складний процес, розгляд якого виходить за рамки даного дослідження. Тут я торкнуся цього питання тільки в тому аспекті, що при такому зіткненні дуже часто формуються відносини типу хазяїн-паразит. При цьому, деформується ментальність як одного, так і іншого учасника, і для обох результат деформації буває руйнівним. Нерозуміння, обмеження спілкування між видами, націями, расами, - це не примха природи. До якогось етапу вони повинні розвиватися, здійснювати свою місію відносно ізольовано. Грубе втручання в хід природнього розвитку саме і приводить до явищ рабства і паразитизму. Що виходить, коли людина спілкується з дикою твариною з метою приручити її? Інтелектуальні формації людини захоплюються твариною, звичайно, ті найпростіші, які можуть втриматись в ментальному середовищі тварини. Постійно підживлюючись імпульсами людської свідомості, ці формації утворюють щось на зразок імплантованого центра свідомості. Поступово він формує навколо себе локальну ментальну інфраструктуру, яка перехоплює, блокує тварині доступ до тих осяянь, спалахів вищої тваринної свідомості, які є для тварини шляховодною зіркою, місією і смислом життя. Грубо кажучи, цей імплантований осередок свідомості імітує бога. З цього моменту природна еволюція тварини переривається, вона замінюється селекцією за волею людини. Ментальна структура тварини дещо перебудовується, ті центри і структури, які забезпечували виживання в дикій природі, атрофуються. Зовні за всіма об’єктивними ознаками свійська тварина не дуже відрізняється від дикого предка, але це вже зовсім інший ментальний тип, а саме, скотина. І всього-то різниці, що в імплантованому осередку свідомості, який, мабуть і самою твариною навряд чи сприймається, тому що знаходиться цей осередок на рівні вищому від звично-активної зони. Сприймаються і безпосередньо керують поведінкою, власне, вже відростки цього осередка в активну зону. В даному випадку, людина виступає в ролі паразита, а тварина в ролі хазяїна, хоч прийнято вважати навпаки. Невелика імплантація – і тварина живе вже не для себе і для свого виду, а для людини-паразита, який називає себе хазяїном. Кожна вільна жива істота має свою місію і сяючу нитку свідомості, не тільки людина. Але скотина не має. Місія скотини – бути тягловою силою, давати молоко, м’ясо і шкуру для потреб хазяїна. Дбайливий хазяїн кормить скотину, але хоч би як тяжко не працювала коняка, делікатесами її балувати не будуть і телевізор в стайню не поставлять. Коняку навіть не пускають в хату хазяїна, щоб не бачила, чим харчуються люди і не спокушалася. Коняці чи корові і в голову не прийде, що можна жити на волі. А якщо якась скотина все-таки проявляє незалежний норов, на цей випадок у хазяїна є багатий арсенал засобів, - від дощечок на очі до скотобойні. Для профілактики ж скотину виховують по святим заповідям скотини:

“Хазяїне наш, що єси на небесах!
Нехай буде воля твоя в нашій стайні.
Сіна насущного дай нам на кожний день.
І прости нам наш непослух, бо ми й самі
прощаємо тобі нашу шкуру і м’ясо.
І не введи нас у випробування, але вбережи
від лукавої спокуси согрішити без твого дозволу.”
“Якщо з тебе здерли шкуру, віддай і м’ясо”.
“Не протився злу насілієм, віддай суд хазяїну”.
“Хазяїн дав тобі життя, тільки він має право забрати”.

       А також, знаменита заповідь коня Боксера з “Скотного двора” Джорджа Оруелла (Оруэлл Дж. 1984. Скотный двор. Пермь, “Капик”, 1992): “Я буду работать еще упорней”.
       І працює скотина “еще упорней”, і дивуються приїжджі в Україну іноземці, чому на найкращих у світі чорноземах виростають одні злидні. Говорять, що українці ледачі, не вміють працювати. Ось гість з Австралії бачить чудовий палац на фоні занедбаних, обдертих халуп. “О, це справжній хазяїн, а ті голодранці не вміють господарювати”. Йому намагаються пояснити, що саме той “справжній хазяїн”, місцевий крутий воротила, і пограбував голодранців. Але в австралійську голову таке не вкладується. Все одно, не вмієте працювати. Але що там австралієць, і українські голови теж не сприймають причини такого становища. Дуже вже цю причину неприємно визнавати. І продовжують вони сподіватися на прихід Спасителя. Авось запроторить козлищ в геєну огненну. Цією примарною надією на примарну справедливість, що ніби-то мусить восторжествувати, і живуть скоти.
       І опирається все це скотство на невеликий імплантований осередок паразитної свідомості, від якого нещасна скотина не здатна позбавитись, бо створений цей осередок розумом більш високим. І задається нещасна скотина питаннями: чому я, високоморальна, довготерпляча, милосердна, потомок славних диких козаків, працюючи так тяжко на найкращих у світі чорноземах, живу так погано?
       Звідки ж ростуть корені скотства в людині? Тут ідеться не про примітивне рабство. Адже раб, принаймні спочатку, ще не втрачає ментальності вільної людини і чекає тільки нагоди втекти. Він сприймає своє рабство як цеп. Яким же чином можна людину не тільки закувати в кайдани, а й ментально перетворити на скотину? Щоб вона не тільки не бажала втекти, а й називала свій цеп легким і приємним, а своє рабство вважала духовністю. Щоб вважала за честь віддати свою шкуру і м’ясо скотопогоничам.
       Людство виробило два методи. Перший, найбільш грубий, - це катувати людину так, щоб не добити до фізичної смерті, але перетворити на тупу тварину. Безліч раз пророблялося це у всі часи, всі тирани і тоталітарні режими доклали руку до збагачення методів руйнування людини. Але це годиться лише для окремих ворогів. Для масового застосування цей метод непридатний, тому що скалічена напівтварина не здатна до творчої праці на благо скотовласників.
       Другий метод – “виховати” людину відповідним чином. Варіант – “коммунистическое воспитание трудящихся”. Фактично, це і зводиться до створення тим чи іншим способом контролюючої структури свідомості, стійкість якої забезпечується постійним “вихованням”. Це складніше, адже такого роду паразитна свідомість, щоб не бути відторгнутою, повинна бути вищого рівня, ніж у жертви, або ж свідомість жертви повинна бути попередньо заглушена тим чи іншим способом. І в цій справі прогресивне людство досягло немалих успіхів. Таких, що тепер не знає, як вилізти з глухого кута рабства і скотства.
       В тому, що масове оскотинення людини не тільки можливе, а і є реальністю, можна переконатися, поживши в пост-комуністичній Україні. Взагалі, це явище не специфічно українське, а значно ширше і проявляється воно в різноманітних формах. Росія теж масово заражена скотством, але там воно видозмінене собачою агресивністю. В Україні ж скотство постає у своїй первозданній формі тупої коров’ячої покірності. Час від часу навіть у високих політиків, особливо коли вони програють вибори, проскакують такі вислови, що, наприклад, кияни освинячились, або що український народ – це стадо баранів, які тупо бредуть на бойню. Негайно їхні конкуренти намагаються очолити стадо: о славний український народе! Ти бачиш, як ображають твою честь і гідність, зневажають тебе такі-то і такі-то? Не ходи за ними, ходи за нами. Ми тебе будемо любити, ти у нас мудрий, високодуховний, волелюбний, талановитий, трудолюбивий, високоморальний, культурний, довготерплячий, нащадок батька Шевченка і спадкоємець традицій українського козацтва, хороший хрюша, хороший, насиплемо тобі повне корито.
       Навіть еміру бухарському, хоч Леонід Соловйов і змалював його не дуже мудрим, іноді приходили в голову запитання:
       “Если мы, великий эмир бухарский, согласно вашим утверждениям, могуч и непобедим, то почему государи сопредельных мусульманских стран до сих пор не прислали к нам своих послов с богатыми подарками и с изъявлениями своей полной покорности нашему непреоборимому владычеству?” (Соловьев Л.В. Повесть о Ходже Насреддине. Л.: “Ле 1980).
       Проте, в хрюшину голову такі тонкі запитання не приходять. Повнота буття для нього вимірюється повнотою корита. Повне корито – хороший Президент, пусте – нехороший Президент. Сорок сортів ковбаси в європейському супермаркеті – хороша Європа, неодмінно повернемо рило в сторону Європи. Чому корито не наповнюється і чому хрюшу не пускають за європейський стіл, хіба що у вигляді ковбаси, пояснювати доводиться політикам. Нещасні політики, яких доля поставила керувати цим стадом. Стадо вбачає причину всіх бід в поганих, нечесних, вороватих, непрофесійних керівниках. Ось п’яні в стельку пролетарі сперечаються, за якого кандидата в президенти краще голосувати. Чомусь їм не приходить в голови, що алкоголічна скотина залишиться такою при будь-якому президенті. Яка їм різниця, хто буде президентом? Якби хоч один з них спромігся позбавитися від демона алкоголізму, це мало б незрівнянно більше значення для його власної долі, долі держави і всього світу, ніж обрання того чи іншого президента. Олександр Солженіцин геніально сказав, що у всесвіті є стільки центрів, скільки живих істот. Надзвичайної глибини думка. Висновок звідси можна зробити такий, що якби хоч одна жива істота змогла викорчувати до кінця якийсь дефект в собі, це була б подія, рівна створенню нового всесвіту. Але ж не хочуть, кожен шукає винуватих на стороні. Борються з алкоголізмом, але ніяк не втямлять, що демон алкоголізму живиться переважно не здеградованими алкоголіками, а так званими нормальними людьми, які п’ють тільки по святам і міру знають. Саме вони є живильним середовищем демона, а крайні випадки деградації – це хоч і закономірний, але відносно не частий наслідок.
       Якось цьому стаду не приходить в голову така думка, що керманичі, яких вони так лають, нічим не гірші від свого народу. Ніщіє кичаться своєю чесністю, але їхня чесність не виходить за межі їхніх злиднів. Вони не крадуть (в сучасній Україні це дуже рідкісний виняток) або крадуть мало лише тому, що не мають можливості. Але хочуть, щоб керівники держави були чесними. Я дуже сумніваюсь, щоб у державі, в якій всезагальне воровство є однією з найхарактерніших рис нації, де не краде лише дурак, можна було знайти чесного кандидата в президенти. Та навіть якби такий дурак знайшовся, недовго б він протримався у середовищі ворів.
       Нещасні керманичі змушені дурити самих себе і стадо, щоб пояснити, чому корито порожнє. Обнадійливо, що традиційний комуністичний прийом списувати все на ворогів поступово відходить в минуле і спроби комуністів роздувати антагонізм між багатими і бідними, теж, здається, знаходить все менше відклику в суспільстві. Це симптом одужання. Нарешті, суспільство починає усвідомлювати свої реальні проблеми. Другим обнадійливим симптомом одужання є те, що в Україні поступовий відхід від комуністичної ідеології не супроводжується антикомуністичною істерією, хоч окремі екстремісти кличуть до суду над Комуністичною партією. Колись і я вважав комунізм першоджерелом зла, антиподом християнської моралі, витвором диявола. Пізніше я зрозумів, що справа не тільки в КПСС. Партія, справді, є авангардом народу. Вони самі себе так називали, і це правильно. Взагалі, будь-що, сказане ким завгодно, треба сприймати буквально, але з врахуванням навороченої навколо інфраструктури. В розділі “Що є правда” ця тема вже звучала. Тоді зникає потреба в безплідних розборках, правда це чи ні, і в якій мірі правда. КПСС і є саме авангардом, хоч багато хто вважає комуністів якимись монстрами, паразитами, гнобителями сермяжної, кондової, домотканої простої радянської людини. А тому неконструктивним є всяке “Геть”, чи КПСС, чи просту радянську людину. Одне породило інше, знаходить в іншому опору. Їх неможливо розділити.
       Пробудження українського народу нагадує пробудження п’яного, який лежить під забором, обісцяний і обриганий. Ось він з великим зусиллям підвів голову, полапав штани. “Хто мене обісрав, морду наб’ю!” Але поступово приходить розуміння того, що усрався він сам і шукати винних значить лише виставляти на посміховище самого себе.
       Проте, і така точка зору може бути доведена до крайності. Так, після невдалих для РУХу парламентських виборів його керівники почали шукати винних серед самих себе. Мовляв, ми чогось не доробили, не тим курсом ішли, погано агітували, зобов’язані були повести за собою народ і тому подібне. Стали розбиратися, хто чого недо-того, і в результаті РУХ розколовся. А вдячний народ нагородив їхні зусилля написами на заборах “Спасибо РУХу за разруху”. Тепер вже й написів не збереглося, ніби й не було РУХу. Комуністи ж, які комплексом неповноцінності ніколи не страждали і в правильності курсу не сумнівалися, так і крокують зімкнутими рядами і твердо знають, хто винуватий в “розрухі”. Зрештою, кожна з дійових сил щиро зробила все від неї залежне, а там уже як вийде. Не все можна планувати і спрямовувати відповідно до своїх переконань. Але хтось повинен був пройти ці протилежні шляхи, щоб нація дістала досвід. Легко спостерігати і давати вказівки та оцінки з вершини, але якби доля помістила пророка в гущу болота, мусив би лазити і петляти в болоті. Все відносне, але і все важливе, і все одне з одним пов’язане, і жодного злочину чи прозріння не можна стерти з цього світу.
       Чогось не вистачає в ментальності нації і кожної з її складових прошарків. Чимало українців емігрували і прижились в інших суспільствах, і там, розбавлені чужою культурою, вони не проявляють ніякої неповноцінності. А у себе вдома не можуть. Я впевнений, що якби якимось чудом одномоментно переселити всіх американців в СССР, а радянський народ в США, залишивши як є всю матеріальну інфраструктуру, то за короткий час совки б пропили і перепаскудили всю Америку і зрештою жили б в таких же злиднях і так само обкрадали б один одного.
       Не вистачає якогось системного драйвера, а по простому кажучи, клепки в голові. Що ні намагаються запозичити з чужого досвіду, все спотворюється аж до перетворення в протилежність. Вже стільки пробували пересадити європейські цінності, а вони ніяк не приживаються, або ж перекручуються із захисту прав людини в ще більш витончене знущання. Як тільки намагаються викоренити порушення прав людини в судово-каральній машині, так це йде на користь тільки злочинцям, тому що через якісь дрібні процесуальні неточності процес затягується і припиняється. Та вони і без прав людини відкупилися б. Створили Управління по боротьбі з організованою злочинністю, так воно перетворилося на “кришу” для бандитів (“Факты”, 23 сентября 2000, с. 1). Зробили гласність у роботі Верховної Ради, так її засідання перетворилися на циркові вистави. Створять новий контролюючий орган з метою запобігти зловживанням у якійсь сфері, як негайно цей новий орган починає сам брати хабарі, і замість одного старого паразита з’являється ще один, більш зажерливий. Пробували завести європейську культуру обслуговування, спочатку бензин, потім гроші, - так грошей не платять, і кінець культурі. Збудують якусь красиву малу архітектурну форму, дивіться на красу і відчувайте себе людьми, так люди негайно запаскудять сміттям та влаштують там сортир. Трохи нагадує все це спроби реформ в російській глибинці, описані в оповіданні Лєскова “Загон” (Лесков Н.С. Рассказы и повести. М., “Художественная литература”, 1981). Завели плюралізм і свободу слова, а в результаті цією свободою скористалися в першу чергу різного роду нечисті сили для пропаганди сексу, жорстокості, руйнуючих душу релігійних культів і тому подібного. Простому ж народу, щоб сказати “…твою мать”, якихось особливих прав і свобод не потрібно.
       Щось заблокувалося в душі неньки-України, причому, заблоковано вище звичайного розуму, тому що інтелект і емоційна сфера в цілому поки що працюють нормально. Хоч деякі ознаки психічної деградації проявляються, але дебіли поки що становлять меншість суспільства. Разом з тим, бачимо структурну дестабілізацію ментальної оболонки на кількох рівнях, що проявляється назовні у вигляді ерозії загальноприйнятих правил поведінки, криміналізації всього суспільства, широкого поширення наркоманії, ознак фізичного виродження. Це – шлейф ментального паразита, який гніздиться десь вище загальнодоступного інтелекту.
       Схоже, що ядро паразита вже здохло, або скоро здохне, але створений ним бруд і деформації продовжують отруювати суспільну свідомість. Паразит віджив свій час, але продукти його розпаду, дрібніші демони, продовжують догризати недоїдки першопаразита. І весь цей бруд продовжує спускатися вниз по щаблям свідомості, отруюючи ментальну оболонку. Більше того, оскільки вся ментальна структура була підстроєна під паразита, з його розпадом настає тотальна психічна дестабілізація. Так, після краху комунізму (а фактично, християнського світогляду), суспільство опинилося в ідеологічному вакуумі. На поверхню суспільного життя вилізли такі дикі явища, які були немислимі за часів панування комунізму. Звідси ностальгія багатьох людей за комунізмом. По своїй суті це ностальгія за рабством. Вони вбачають причину потворних явищах пост-комуністичної дійсності саме у відході від ідеалів комунізму, і в певному смислі це дійсно так. Ці люди нещасні, як бездомна собака без хазяїна. Але вони не здатні усвідомити, що їхнє благополуччя було благополуччям тупої скотини, що їх життя не мало іншої мети, крім служіння паразиту.
       На жаль, від скотства до цивілізації не існує іншого шляху, як через тотальне здичавіння і злочинність. Так би мовити, вихід з тупика в зворотному напрямку. Тому криміналізація всього суспільства є не причиною всіх бід пост-комуністичних країн, а лише неминучим злом, неминучим етапом на шляху до цивілізації. Між скотством і цивілізацією пролягає прірва злочинності, в яку треба спочатку впасти, а потім з неї вилазити. Серед пост-совкових кримінальних злочинців є справжні виродки, напівтварини-напівлюди. Але чи кращі від них тупі совкові скоти, які були готові за першим покликом скотопогоничів всі як один кинутись на бойню, затоптати чужі країни в ім’я торжества скотських ідей. Разом з тим, серед кримінальних злочинців є немало талановитих людей, які не можуть реалізувати себе інакше в умовах, що склалися. Ось конкретний приклад, кримінальний авторитет Геша:
       “Он продвинулся благодаря своим способностям: умению находить общий язык между сторонами, казалось бы, в безнадежных ситуациях и предложить выход, устраивающий даже непримиримых врагов” (“Факты” (Киев), 24 марта 2000).
       В нормальній державі Геша міг би стати видатним державним діячем, увійшов би в підручники історії як славний син України.
       Неодноразово були публікації, що деякі кримінальні авторитети користувалися серед простих громадян більшою довірою, ніж так звані правоохоронні органи. Та і яка між ними різниця? Ось типова картина. Міліцейський начальник викликає свого підлеглого. “Чтобы завтра мне было две тысячи гривней.” – “У меня нет таких денег”. – “Что же ты за милиционер, если не знаешь, где взять деньги?” Той іде на базар трусити бабок-торговок, ловить і випускає за викуп дрібних продавців наркотиків (оптових торговців зачепити не сміє, то компетенція начальства), проявляє винахідливість і виконує доручення начальника. Вслід за ними тягнуться глухі прокльони людей, яких вони ніби-то покликані захищати. Це не окремий випадок, а загальноприйнята практика. Це у них називається “моральні перевантаження”. Багато хто не витримує перевантажень і йде шукати іншу роботу, хтось терпить, бо залишився рік до пенсії. Залишаються ті, хто знаходить в рекеті своє покликання. А що витворяє податкова міліція. Вони загрібають хабарі більше всяких рекетирів. Такі так звані “правоохоронні органи”. Ось ще випадок з натури. На базарі дядько купляє кавуна, і продавщиця-українка “на почин” продає перший кавун по нижчій ціні. Тут же підскакує азіат з вимогою не знижувати ціну. Тітка пояснює, що такий український звичай. Азіат погрожує, вихвачує у дядька з рук кавуна і кидає його назад на купу. Дядько дає азіату по морді, той летить на асфальт. Негайно, наче чорти з-під землі, навколо вискакують ще два десятки азіатів з наміром розправитись. Дядько вихоплює посвідчення, розмахує ним і погрожує всіх посадити. Виявляється, співробітник міліції, але не місцевий. Не в курсі справи. Хтось викликає наряд міліції. Виходить головний бандит, який “тримає” ринок, і вони починають про щось мурликати з міліцією. У них все куплено. Нарешті, конфлікт полюбовно заминають. Дядько бере свого кавуна і йде геть, відбувшись “моральным ущербом”. У цій ситуації характерне те, що всі співвітчизники розбіглися хто куди від гріха подалі, як стадо корів від собаки. Навпаки, всі азіати кинулись на виручку своєму. Ось чому десяток вихідців з середньоазіатських республік можуть тримати в руках ціле місто, населене сотнею тисяч комуно-християнської скотини. Скотина є скотина.
       В умовах пост-комуністичної України та Росії державний апарат та правоохоронні органи нічим не відрізняються від організованої банди злочинців, хіба що тупістю чиновників. Коли конкуруюча з державною бандою кримінальна мафія вприсне в запліснявілий державний гадючник свіжих кадрів, це тільки прискорить еволюцію до громадянського суспільства. З цим можна погоджуватись чи не погоджуватись, але процес зрощення держави з кримінальною злочинністю вже майже завершився, і не варто з цього приводу згадувати про мораль. Маємо те, що маємо. Коли процес криміналізації всіх сфер життя завершиться, і банди домовляться між собою про цивілізовані відносини (адже їм теж хочеться жити спокійно і не ризикувати бути замовленим кіллеру), тоді об’єднана банда буде знову називатися державою, а воровські закони стануть називатися нормами моралі.
       Проте, для створення процвітаючого суспільства мало домовленості між бандами. Треба ще, щоб вимерло скотне стадо. Щоб у відповідь на домагання рекетира чи правоохоронця бабка-торговка замість традиційного “бог тебе покарає” витягла пістолет та всадила пулю. Інакше розділення суспільства на скотів та паразитів буде існувати вічно. Для процвітання недостатньо відкриття на території України родовищ золота чи нафти, - будуть лише більше красти. Якби я був Президентом, то почав би з того, що роздав усім громадянам по автомату Калашникова і видав Указ, що кожен повинен сам захищати від злочинних посягань своє майно, честь і гідність. Спочатку була б стрілянина, але дуже швидко навчилися б поважати один одного. Адже так само, як людина відрізняється від мавпи наявністю грошей, вільна людина відрізняється від скотини правом носити зброю. Вільні люди створили б вільне суспільство. На жаль, не виберуть мене Президентом, тому що існують могутні сили, зацікавлені в збереженні скотських порядків. В інших умовах вони не зможуть так просто паразитувати. Скільки вже було публікацій, як такий-то пенсіонер, захищаючи свою квартиру чи дачну ділянку, застрелив грабіжника. Багато було подібних випадків, і завжди суд і правоохоронні органи на стороні ворів, судять нещасного пенсіонера. І дійсно, з точки зору пост-совкової так званої правоохоронної системи злочин пенсіонера незрівнянно важчий. Тому що він діяв всупереч скотсько-християнським традиціям, які є головною опорою бандитської держави. Непокора скотським порядкам – найважчий злочин і найнебезпечніший для бандитів дурний приклад, який потрібно викорінювати негайно і публічно, щоб всякий надалі боявся.
       І з проблемою покарання злочинців я б елементарно упорався, якби дорвався до влади. А то гнилі інтелігенти розвели сюсюкання, чи морально позбавляти злочинця життя і який моральний тягар падає на суддів та ката. Хоч в силу самої природи злочинності в наш час перемогти злочинність неможливо, але цілком можливо очистити судово-каральну систему від паразитів, які знайшли тут гарну кормушку. За дрібні злочини я б перейняв перевірений досвід ісламу – привселюдне побиття палками чи батогом. За тяжкі ж злочини, після привселюдного з’ясування обставин злочину і послужного списку злочинця, потерпілому (або його родичу чи знайомому, якщо потерпілий загинув) прямо в залі суду дають автомат і право винести остаточний вирок шляхом натискування на спусковий гачок. Якщо простив злочинця або не хватає духу натиснути – будь-ласка, злочинця тут же звільняють, гуляй далі, поки хтось інший не пристрелить. Застрелив – вирок остаточний, підкупу і амністії не підлягає. І ніяких тюрем, все дешево і ефективно. І для перевірки моральності корисно. Мораль повинна бути конкретна, як постріл. А то є чимало людей, які люблять котлети, але не можуть дивитися, як вбивають тварину, вони норовлять перекласти відповідальність на ката, а самим залишатися моральними та чистими.
       Але процес криміналізації іде стихійно, так само як і приватизація, незважаючи на відсутність потрібних законів. Совковий скот частково вимирає, частково криміналізується. В умовах, що склалися, це єдино можливий шлях. Поступово, за кілька десятиліть, утвориться нормальне, процвітаюче громадянське суспільство, в якому будуть надійно захищені права людини. Згадаємо хоча б історію Австралії, заснованої британськими каторжниками. Тепер це процвітаюча країна. Їм було простіше, тому що з самого початку там не було скотини, а лише бандити. Весь світ пройшов через щось подібне. Феодальні війни, необмежена влада феодала над своїми підданими, публічні страти, безконтрольна зажерливість дикого капіталізму. Всі ці явища з сучасної точки зору слід кваліфікувати як кримінальні злочини.
       Ці явища були необхідним етапом в історії людства. Це як щеплення, щоб набути імунітет проти хвороби. Русь проспала цю дику епоху в гіпнотичному сні, будучи анестезована комуно-християнським паразитом. Але просипання епохи не звільнює від необхідності набуття власного досвіду. Трансплантація чужого досвіду тут неможлива. В якій мірі і за який час ми повинні повторити чужі спотикання? І чи можливо взагалі повторити чужий шлях від дикості до цивілізації? Можливо, Русь повинна реалізувати свою власну місію, відмінну від шляху сучасних цивілізованих країн? Вони вважають, що ми відстали від них назавжди. В певному смислі, це дійсно так. Адже здичавіла скотина назавжди залишиться душевно біднішою від цивілізованих хижаків, хоч і походить від диких предків. Але, якщо дивитися ширше, можливо, що комуно-християнський сказ, який найглибше укоренився саме в Русі, теж є свого роду щепленням? Питання на здобуття почесного звання кавалера Гроба Господня. Я вже не задаюсь питанням, чому я не сокіл, чому не літаю. Але чому я не Моніка Левинська? Я зуміла б заробити славу і гроші більш приємним способом.