Крах нації

        Але що там глобальний масштаб. Ось країна Україна, що колись була Київська Русь, в свій час одна з найбільш високорозвинених культур. Хоч багато хто міряє культуру розвитком техніки, все ж, культура людських взаємин, спілкування з природою і космосом важливіша. В дохристиянській Київській Русі виник якийсь дивний сплав, прекрасна цілісність людської душі і природи, яка могла б стати сходинкою до небачених висот. Могла б, але не стала. Ось мені випадково потрапила в руки книжка (Поэзия Боливии. М., “Художественная литература”, 1989). Доколумбовий період. Чудесні гімни Сонцю, Місяцю, Землі, землеробські гімни, прекрасна, життєрадісна лірика. Пам’ять древньої Русі до нас майже не дійшла, хіба що окремими сірими плямами. Слуги Христові постаралися. “…православная церковь пыталась беспощадно вытеснить из народного сознания все, что не совпадало с ее догмами” (Боровский Я.Е. Мифологический мир древних киевлян. Киев, Наукова думка, 1982). Хоч точка зору Боровського відрізняється від моєї, але на точку зору можна зробити поправку, і хоч би так, через замочну дірку, уривками, заглянути в світ наших предків. Намагаючись осягнути втрачений світогляд Русі, я знаходжу дивну співзвучність із співучою, поетичною душою землеробської доколумбової Америки. Я знаю, що гімни Сонцю, Землі, хліборобські гімни наших народів мали спільну модуляцію і спільну несучу частоту.
       “Ныне, в эпоху научно-технической революции, когда вооруженный знаниями человек все больше познает тайны природы, наивными выглядят представления наших далеких предков об окружающем мире” (там же). Дійсно, для придавленого “огромными знаниями человека” життя і світогляд наших предків сприймається як якийсь міф, щось таке недорозвинуте, сіре і плоске. Що ж, тепер пізнали таємниці заліза, пороху, комп’ютера і презерватива, але замість прекрасних гімнів звідусіль звучить брехня, порнографія та пропаганда насильства. Чи можна називати це прогресом і чи варто було змарнувати тисячу років на руйнування своєї душі? Але вже маємо те, що маємо, як любив говорити перший Президент незалежної України. Їжте тепер серпом і молотом і дивіться на світ через презерватив.
       Але повернемося до нашої Америки. Поезія колоніального періоду. Починається з “Жалобная песня”, і далі мотив страждання проходить через всю книгу. Читаю в передмові “Поэзии Боливии”: “Открытие и колонизация Америки были событиями всемирно-исторического значения. Идеологической основой конкисты декларировалась идея христианизации. … … С первых дней конкисты духовенство начало работу по евангелизации населения. Для этого использовались элементы функционального сходства между индейской и христианской мифологией, обрядовостью, календарем”. І такі діяння добре знайомі з історії Русі.
       Далі в колоніальному періоді несподівано знаходжу знайоме:

“Развелось собак бродячих,
весь Ла-Пас о них судачит
каждый день.
Говорят, в иных кварталах
их теперь побольше стало,
чем людей”.
…..
“Есть такие свистоплясы,
продают собачье мясо
без стыда”.
…..
“Совсем дошли до точки,
мы, как селедки в бочке.
В один такой автобус
влезает весь Ла-Пас”

       Це вже ніби списано з натури славного міста Києва зразка 2000-го року від різдва Христова.
       Ще знайоме:

“В темнице, в лучах рассвета,
душа моей расы, где ты?”

       Говорять, що нації, як і люди, мають свою місію і час життя, біля тисячі років. Щодо України, невідомо, звідки рахувати. Якщо з дохристиянських часів, то нація на порозі розчинення. Але якщо відняти час християнського анабіозу, то маємо ще тисячу років в запасі. Мабуть, правильна відповідь буде така: хто відніме “евангелизацию населения”, той і продовжить перервану місію нашої дохристиянської культури, хто ж не здатен відмовитись від християнського опіуму, вимре разом з усім комуно-християнським скотним двором.
       Найприродніший спосіб визначити вік нації – дивитися не на паспорт, а на морду, вибачайте, лице. Адже лице є індикатором психічного і фізіологічного здоров’я. Є ціла наука діагностики по обличчю. Колись я трохи підробляв мануальною терапією і вивчав літературу по різним методам діагностики. В силу обставин, що склалися, цей підробіток я припинив, але і тепер, коли бачу в автобусі відносно симпатичну дівчину, за старою звичкою перш за все вивчаю форму вуха, долоні, і інші зовнішні ознаки. Якщо є зовнішні аномалії, з великою ймовірністю це вказує на дисбаланс в фізіологічній та психічній сфері. Що ж ми бачимо в лицях українського натовпу (які часто правильніше назвати мордами)? Перш за все, надкритично велика неоднорідність, аж до аномалій, з домінуванням тих чи інших тваринних форм. Вони вилазять на видиму поверхню, як таракани вдень на кухонний стіл, коли їх розводиться надто багато. Там типова форма собаки, там корова, там свиня, там баран, там натуральна гадюка. В Чернігівській області часто зустрічається тип “жінка-свиня”: коротка шия, кругла голова, товста морда з м’ясистими щоками, ніс картоплею, товсті руки, неосяжних масштабів задниця, крикливий, брутальний характер, не проти випити чарку-другу. Мабуть, багатовікове вживання свинячого м‘яса приводить до прищеплення свинячих генів. І майже скрізь печать багатовікової втоми від життя, нестача життєвої енергії, що, власне, і є безпосередньою причиною психічної та фізіологічної деформації, втрати життєстійкості.
       Якщо ж дивитися не на фізіологічні форми, а на характер, форми ментального рівня, то чітко вирізняються два домінуючих типи: “собака” і “корова”, які разом є основними складовими психологічного типу “радянська людина”. Якщо сюди додати також тип “свиня”, то одержимо повний портрет всієї нової історичної спільності людей, створеної Комуністичною партією.
       “Корова” – це типовий мешканець українського села, що понуро бреде разом із рідним стадом по протоптаній багатьма поколіннями скотів дорозі. Корова сильніша від скотопогонича, але боїться помаху палки, боїться відступити на крок вправо або вліво від накресленого партією скотопогоничів курсу, або від загальноприйнятих стадом звичаїв. Хто не боїться, тим обпилюють роги, накручують хвоста, а особливо непокірних відправляють на м’ясокомбінат, щоб не подавали дурний приклад для стада. Страх, покірність, колективізм, миролюбність, непротивлєніє скотопогоничу насілієм є головними моральними принципами типу “корова”. Сюди відноситься відомий анекдот: “Товаріщі, приходітє завтра на Красную Площадь, я вас буду вєшать. Одинокий голос з натовпу: а вірьовки приносити з собою, чи профсоюз видасть?” Проте, для перестраховки від непокори коровам забороняють носити зброю (особливо норовистим спилюють роги), а поле зору обмежують дощечками. Заповітною мрією “корови“ є віддавати Родіні своє молоко, телят, а якщо Родіна покличе, то також шкуру і м’ясо.
       Статево-симетричним до “корови” є тип “бугай”. Це могутня, але дурна скотина, яка у п’яному вигляді здатна наробити немало розгрому. Проте, внаслідок своєї тваринної амбіційності вона не здатна до організованих дій і тому не становить великої загрози для скотопогоничів. Комуністичні скотопогоничі терплять цей тип заради відтворення стада, хоч останні досягнення ветеринарної науки дозволяють обійтися і без бугая. На відміну від корови, яку просто поганяють, з бугайом поводяться з деякою обережністю і намагаються керувати ним, граючи на його скотській амбіційності та дурості. “От який молодець наш Петя, працює на п’ятдесятиградусному морозі без рукавиць і в драних штанях, але план перевиконує. Сталь ламається на такому морозі, але совєцький чєловєк витримує. Отримай, Петя, звання ударника комуністичного труда і гордись високою довірою партії”. Або: “Слава нашому мужньому герою Васі, якого погнали з голою сракою проти ворожого ДЗОТу, так він закрив своєю сракою ворожу амбразуру і тим забезпечив успіх наступу наших військ. Слався, Вася, і будь прикладом для наступних поколінь”.
       Якщо розглядати весь бувший Радянський Союз, то “корова” географічно тяжіє до України і до села. В Росії ж переважає тип “собака”. В Україні цей тип розповсюджений частіше у великих містах і корелює з ступенем русифікованості, але загалом не є домінуючим. “Собаки” домінують в Комуністичній партії, хоч тут часто зустрічаються і “свині”. Собака є не тільки втіленням ще одного блоку характерних рис совєцького чєловєка, але, завдяки своїй більшій агресивності порівняно з коровою, займає в цьому совковому комплексі структур свідомості авангардну роль. Взагалі кажучи, ідеалом совєцького чєловєка, про який мріяла партія, є істота, покірна як корова і агресивна, як собака, за вказівкою партії, але внаслідок несумісності таких рис совєцький чєловєк вимушено розпадається на два основних підтипи.
       В типі “собака” ми бачимо такі найважливіші риси совкового характеру, як:
       відданість вожаку і зграї, готовність віддати своє життя за них;
       неприязнь, а за вказівкою вожаків (партійних вождів) і ненависть до собак з чужої зграї;
       готовність обгавкати та покусати будь-кого, свого чи чужого, за вказівкою вожака (партійного вождя, начальника), або ж лащитись та облизувати, теж за вказівкою;
       підлещування до вожака, систематична демонстрація відданості вожаку як форма спілкування з ним;
       конкуренція з іншими собаками за право бути наближеним до вожака (начальника), що часто супроводжується взаємними покусами рядових собак (начальник при цьому тихо блаженствує);
       любить насрати прямо на дорозі, не завдаючи собі клопоту відійти на крок вправо або вліво.
       Собака не мислить свого життя без вожака. Подивіться на самотню бродячу собаку на вулиці. Побачивши когось, хто підходить на роль хазяїна, нещасний пес починає всіляко показувати своє бажання служити, демонстративно гавкає на перехожих, оглядаючись при цьому на потенціального хазяїна, лащиться до нього, біжить слідом. Совок відрізняється від собаки лише більшою підлістю. Проробляючи на виду всі вищеописані дії, у себе вдома, подалі від чужих ушей, він лає свого начальника, Президента, уряд, чого пристойна собака собі ніколи не дозволить. За радянських часів було саме так, це вже тепер загальна деградація дійшла до того, що привселюдно гавкати на всенародно обраного Президента вважається заняттям цілком благородним.
       Взагалі, я думаю, що совок і собака, незважаючи на деяку зовнішню відмінність, є одним і тим же біологічним видом, що існує у двох метаморфозах, на зразок комара і личинки комара. Коли вони гавкають, неможливо розібрати, чи це душа совка в тілі собаки, чи душа собаки в тілі совєцького чєловєка. Я думаю, саме ця душевна спорідненість є причиною всенародної любові радянських людей до собак. Ось в нашому інституті вахтьорша розвела з дюжину собак. Це просто сміх, коли вона іде по території, оточена собачим ескортом, дві позаду, одна-дві попереду, двоє з боків. Особливо довірені пси і ночують у неї в каптьорці, інші борються за право бути наближеними. А як вона воркує, розмовляючи з ними. Бажаючи вислужитись, собаки люто гавкають на всіх, як тільки стемніє, проганяють з території чужих собак, які не проти пристати на престижне місце. Вже неодноразово кусали наукових співробітників, по території і в коридорах наукового інституту валяються недогризені гниючі кістки. Одного разу підходжу до входу в корпус і спостерігаю неповторне видовище: з обох боків на сходинках сидять, абсолютно дзеркально-симетрично, два здоровенних чорних пси, картинно (і теж абсолютно симетрично) висунувши провітрюватися свої червоні пеніси. Якби в мене був фотоапарат, та підписати: “Академія Наук Незалежної України”, то це фото зайняло б перше місце на будь-якому міжнародному конкурсі.
       Ходять слухи, хоч сам я і не бачив, що собаки гавкають навіть на самого нашого директора-академіка, тому що пішки по території він ходить рідко і собакам малознайомий. Але я впевнений, що якби академік захотів викликати собаколовку, це спричинило б масовий протест трудящихся. Вони терплять невиплату зарплати, але посягання на собак – це більше ніж зарплата, це посягання на саму совкову душу. Та і в газетах часто читаю, що там-то і там-то збиралися виловити бродячих собак, але громадськісь протестує. Ніяка агітація, що собаки переносять небезпечні хвороби, не спрацьовує. По ночам в місті Києві лунає лютий собачий гавкіт. Собаки перейняли агресивність у людей і оскаженіло гризуться. Вже бродячі собачі зграї загризли не одну людину, але совкова душа не може стерпіти посягання на права і свободи собак. Душевна спорідненість сильніша від страху.
       У всякому процесі можна умовно виділити рушійні сили і механізм реалізації. Який же механізм перетворення людини в тварину? В загальному погляді, все просто. Ментальна оболонка людини (тут цей термін вживається узагальнено, з охопленням всіх рівнів, включаючи фізіологічний та генетичний) сплетена з сукупності різнопланових формацій свідомості (в іншій термінології, сутностей), в тому числі тваринних. І навіть не в тому числі, а переважно тваринних, тому що психічна діяльність (в широкому смислі) середньостатистичної сучасної людини протікає переважно за участю фізіологічних, емоційних та низько-інтелектуальних структур, спільних для тварини і людини. Структурна стійкість системи забезпечується, як мінімум, почетвірно. По-перше, звичними безпосередніми зв’язками на рівні елементарних сутностей, які зчепилися одна з одною, як волокна шерсті у войлоку. По-друге, системою звичних взаємозв’язків між центрами свідомості різних рівнів, які інтегрують в собі діяльність сутностей відповідного рівня. По-третє, ці центри зберігають, а при потребі відтворюють пам’ять про оптимальні структури і відпрацьовані мільйонами років оптимальні взаємозв’язки між центрами і сутностями. По-четверте, існує якась прихована сфера свідомості, свого роду BIOS (Basic Input-Output System) людини, яка керує розгортанням ментальної оболонки людини від народження і далі слідкує за цілісністю цієї оболонки, її ідентичністю людському типу взагалі і конкретній людині зокрема. Я не можу висловитись точніше, бо сам не знаю. Щось схоже на “каузальне тіло” в іншій термінології.
       В принципі, вся система дуже стійка. Але привілей і нещастя людини в тому, що вона не є сталим видом, знаходиться на гребені еволюції, і може підноситись або деградувати. Під впливом якихось чинників, що проявляються в процесі розвитку, або зовнішніх імпульсів, система може дестабілізуватися. Перш за все, це проявляється в тому, що окремі центри свідомості і навіть окремі сутності раптом виходять з-під багатоступінчатого контролю і переходять в режим стійкого самозбудження (автоконцентрації). За рахунок перехоплення енергетичних ресурсів інші центри і сутності змушені перейти в сплячий стан. Проте, такий ментальний стан, хоч може тривати довго, не стійкий, як не стійка кристалічна гратка, проміжна між двома стабільними кристалічними модифікаціями. Якщо можна так виразитись, види живого – це свого роду стійкі кристалічні структури, знайдені природою. Коли ментальна оболонка втрачає структурну стійкість, вона, як збуджений атом, випромінює енергію свідомості, яку не в змозі втримати, і прагне стабілізуватися на найближчому енергетичному рівні. Прокидається еволюційна пам’ять, і тваринні сутності, що вийшли з-під контролю, об’єднуються в ментальні структури, характерні для далеких предків даного біологічного виду. Людина ще за життя перетворюється ментально у звіра. Тілесна людська оболонка тримається по інерції, завдаючи індивіду страждань через неузгодженість з тваринною ментальністю. Потім смерть тіла ставить резолюцію “утверждаю”, і цей комплекс сутностей, можливо, знайде щасливе народження у вигляді тварини. Тут я повинен принести вибачення за жонглювання термінами, яких я не знаю. Для мене перенародження в іншому тілі є не більше ніж гіпотезою, хоч і правдоподібною. Але я не маю прямого знання. Тому сприймайте приведені вище слова як художню метафору.
       Зробимо невеликий відступ, раз уже треба розібратися з термінами та поняттями. Дуже вже в наш час модно жонглювати таким термінами, як “реінкарнація”, “карма”, “астральне тіло”, “аура” і ряд інших. Коли я читаю якесь оголошення типу “діагностика карми”, чи “корекція біополя”, у мене виникає дуже сильна підозра, що мене наміряються обдурити. Можливо, навіть ненавмисно, а спочатку обдуривши себе. Можливо, в історії людства було кілька видатних особистостей, які могли відслідкувати долю людини протягом кількох народжень чи кількох поколінь. Але ж щось подібне береться зробити кожен другий цілитель, яких розвелося, як собак. Отже, вони підмінюють бачення і знання навмисною чи ненавмисною імітацією. Отже, таки дурять себе і інших. У мене теж виникає спокуса вживати подібні терміни, але я при цьому хоч приводжу застереження. Якщо десь щось випадково перебрехав без попередження, будьте пильні.
       І ще одного терміну треба торкнутися, оскільки я його неодноразово вживав, а саме, “енергія свідомості”. Термін “енергія” в наш час теж стало модним ліпити куди попало і як заманеться, для реклами. Намалює хтось картину або зліпить вірша, - і рекламує, що саме в його віршах і картинах міститься багато енергії, звичайно ж, позитивної (хоча що вони розуміють під терміном “позитивна”, теж неясно). Ці претензії нагадують знамениту рекламу цукру спрутсовської мануфактури (Носов Н.Н. Собрание сочинений в 4-х томах. М., “Детская литература”, 1979. – т. ІІІ. Незнайка на Луне: Роман-сказка в четырех частях. 1981). Між іншим, гарна книжка. По глибині та актуальності піднятих у ній філософських проблем, рівню їх осмислення, обсягу та якості експериментального матеріалу, я присуджую Миколі Носову вчене звання магістра філософії. Колись їли борщ і не знали, що в ньому є вітаміни. Тепер же реклама продуктів харчування здатна будь-кого довести до психозу, але вітамінів від того не прибавилося, борщ смачнішим не став. Так про що ми тільки що говорили. Взагалі кажучи, розділення “енергії” і “свідомості” відносне. В побутовому розумінні цього слова “свідомістю” називають ментальну активність в загальнодоступних сферах (емоції, інтелект). Активність на інших рівнях, аж до фізичного, свідомістю не прийнято називати лише тому, що з цими рівнями ми не маємо прямого зв’язку. Коли наша активна “свідомість” отримує імпульс, модульований якимось іншим рівнем свідомості, ми сприймаємо це як імпульс або потік енергії. Мені здається, якби ми могли перемістити своє активне “я” в один з центрів, що звичайно працюють поза нашим полем зору, то активність цього центра була б для нас “свідомістю”, а активність інтелекту сприймалася б як потік енергії. Можливо, що універсальна прана, яка є свого роду кров’ю ментальної оболонки, є також формою недоступної для нас прямо свідомості. Мабуть, якби наше поле зору охоплювало весь спектр свідомості, різниця між енергією і свідомістю зникла б і вживати ці терміни не було б потреби. Нижче я в ряді випадків вживаю термін “енергія-свідомість”, що підкреслити їх ідентичність.
       Але повернемось до нашої страшилки. Щоб анестезувати дискомфорт, викликаний, якщо можна так виразитися, існуванням тваринної душі в людському тілі, ці звіро-люди вдаються до тих чи інших наркотичних засобів. Тяга до куріння, алкоголю та інших наркотиків є індикатором руйнування ментальної структури людини, а зовсім не першопричиною. Наркотики потім посилюють деформацію, але причина якась інша. Наркоманія не піддаєтьсся лікуванню саме тому, що намагаються лікувати не те, а ще тому, що не розуміють позитивну роль наркоманії як одного з каналізаційних потоків, що відводять соціальний бруд. Причина ж виникнення бруду не в наркотиках.
       Люди ніби здуріли в своєму прагненні позбутись людської подоби, “пропалити життя”. Це теж один з каналізаційних потоків. На кого не поглянеш, як диряві відра – енергія свідомості витікає з них в пісок, а вони ще й всіляко намагаються прискорити цей процес повернення до найнижчих тваринних форм. Каналізація для багатьох людей стала смислом життя. Їдучи в міському транспорті, важко не те що побачити “Человека С Большой Буквы” (роздутих амбіцій вистачає), а просто людину більш-менш урівноважену душевно і тілесно. Вчені досі сперечаються про причини вимирання динозаврів. Подивившись на обличчя багатьох наших співвітчизників, можна дістати багатий матеріал для роздумів, навіть не проводячи розкопок.
       Пишуть, що ніби-то жінка акумулює в собі все краще, що досягнуте суспільством. Якщо так, то найкраще, що залишилося в совкому суспільстві – це куріння, алкоголізм, мат та розпуста. Не подумайте, що я надмірно привередливий щодо жіночої краси або що від старості втратив тягу до гарних жінок. Якби влаштувати змагання, я переплюнув би багато кого з так званих молодих. Але ж неможливо навіть знайти достойного симпатії об’єкта. В тої лице як у бегемота, та курить, та випиває, ще інша зовні красива і пропорційна, але займається проституцією або просто має покликання блудити. Взагалі, я не мораліст і не бачу в їхніх нахилах нічого поганого, якби вони народжували таке ж красиве потомство. Але ж вони виключають себе і одержану в спадок красу з майбутнього людства. Це вже великий злочин, що тягне за собою фізичне виродження майбутніх поколінь.
       Як же вийшло так, що природа мільйони років витратила, що створити найпростіші форми органічного життя, потім динозаврів, потім ссавців, потім Гомо Сапієнс, провела цього Гомо Сапієнс через всі щаблі суспільної організації і культури, і раптом в одній окремо взятій країні Україні відбувся обвал до ментальності динозаврів?
       Читаючи це, у релігійних фанатиків вже свербить язик прокаркати всеперемагаючим голосом віруючого: “Всі наші нещастя від того, що відійшли від Бога, що репресували нашу православну церкву, (або іншу, дивлячись по належності віруючого), що сімдесят років нами правив диявол”, і тому подібне. Хоч навряд чи віруючі будуть читати мій твір. Їхній бог убереже їх від такого гріха.
       Невіруючий, борець за права людини і європейські цінності, скаже про сімдесят років тоталітарного режиму, про безправність людини. Від того, мовляв, і нещастя.
       Український націоналіст додасть до цього, що кляті москалі знищили українську культурну еліту, мову, розікрали природні багатства і тому подібне. Таким чином, часовий масштаб руйнування збільшується років до трьохсот. Але ж чому саме так, а не навпаки, чому хохли не розікрали природні багатства Росії та не дискримінували їхню мову? Будуть посилатися на християнську моральність, духовність, і тому подібне. Але якось воно не в’яжеться. По якій причині більш моральна нація повинна бути пригноблена менш моральною? Так буває лише по законам християнської моралі. Стоп. Поставимо на цій думці зарубку і пізніше повернемося до неї.
       Але, чорт побери, все це містить якусь частину правди, але далеко не всю правду. Якийсь інстинкт самозбереження звичного світогляду, хай навіть гнилого, запобігає від прийняття всієї правди. Є щось фальшиве в тому, що власну імпотенцію списують на підступи ворогів.
       Є ще одне модне пояснення всіх бід – відсутність єдності як всієї нації, так і національної еліти. З іншої сторони, що таке еліта? В умовах сучасної України це найбільші вори. Як би там не було, це дійсно важливий чинник. Так пояснюють невдачі перших років незалежності, мовляв, одні крутять руль в сторону Росії (тобто, знюхались з російськими ворами), інших тягне в Європу (накрали грошей, а розгулятися ніде), ще інші просто крадуть без всякого ідейного обгрунтування. Хоч я знаю історію лише по шкільним підручникам сина, і то уривками, все ж кидається в око, що незгода між князями, гетьманами та іншими лідерами нації у всі часи, принаймні, в останню тисячу років, оголошувалася причиною всіх бід України. Мовляв, занадто вони були амбіційні, власні інтереси ставили вище загально-державних, не змогли об’єднатися і від того вороги знущались з неньки-України, починаючи від татаро-монгольського нашестя і до наших днів. Це гірка правда. Але ж амбіції властиві всім людям. Чому ж в одних країнах князі змогли стримати амбіції, а тут не змогли? Клімат не той чи земля не така?
       Очевидно, за цім тисячолітнім роз’єднанням нації приховується якийсь чинник. По незрозумілій причині, він так замаскований, що не потрапляє в поле зору дослідників і просто патріотів. Прямо якесь зле дзеркало з казки Андерсена заважає побачити речі такими, якими вони є. Але ж буває, що окуляри знаходяться на носі, а їх шукають по всьому дому. Буває і так, що злого чинника не бачать лише тому, що не хочуть бачити. Парадоксально, але часто так буває зручніше і спокійніше.