Історія та йога

        Підстрибнувши черговий раз думкою і перед тим як гепнутись знову в совкову дійсність, хочеться оглянути одним поглядом і записати на двох сторінках історію людства за кілька тисяч років. Чого там розмінюватись на дрібниці. Отже, історія видається деревовидною інфраструктурою, яка є інерційною, стабілізуючою компонентою еволюції свідомості і ментальних форм. Точки розгалуження в цій структурі є відтягнутим в часі повторенням розщеплень-розгалужень-спеціалізацій свідомості (перехід одного в інше у вказаному порядку) , метою яких є максимально повне охоплення всіх можливих форм і структур і набуття культури свідомості, яка була б дієздатною для максимально широкого спектру форм по горизонталі і рівнів свідомості по вертикалі. Метою розвитку культури на кожному еволюційному етапі є перейдення розщеплень, які породили дерево розгалужень, перетворення антагоністичних розщеплень в конструктивні спеціалізації з наступним їх інтегруванням у новій цілісній культурі. Це означає позитивне усвоєння імпульсу вищого світла, який породив первісне розщеплення.
       Дотепер еволюція свідомості та історія ішли по шляху урізноманітнення і створення великої кількості локальних культур різного рівня, нерідко конфліктуючих між собою. Це є епоха розуму, період оптимізації ментальних структур. Коли ментальна оболонка буде завершена і її структури будуть протестовані зануренням в геєну огненну матеріальної діяльності, і досягнута культура свідомості дозволить усім сферам свідомості співіснувати безконфліктно, потреба в різноманітності форм відпаде, принаймні, вони перестануть бути безпосередньою метою діяльності людини і суспільства.
       Це не означає, що людство стане примітивнішим. Просто, коли майстер робить якийсь складний виріб, він розкладує по столу безліч інструментів, матеріалів, заготовок, незакінчених блоків. Але ось робота завершена, відходи змітаються в сміття, інструменти ховаються в ящик, виріб готовий і об’єднує в собі культуру всіх складових частин. Жодна частина не руйнує іншу, всі діють злагоджено. При потребі вдосконалити конструкцію або вмонтувати зроблений виріб у ще досконалішу і ширшу систему, як DOS у Windows, майстер знову дістане з ящика той чи інший розумовий інструмент, але трим їх постійно на робочому столі немає потреби. Майстер збагатився досвідом поводження з матеріалами та інструментами і виношує ще грандіозніший задум. Релігійно-налаштований читач відразу ж подумає, що словом “Майстер” я вводжу якийсь еквівалент Бога, але не треба таких асоціацій.
       Подібним чином, коли буде створена інтегральна культура розуму, творення розумових форм та їх матеріальних втілень відійде на задній план, стане розвагою та засобом підтримання психічної рівноваги, як в наш час фізкультура і спорт (звичайно, не сучасний професійний спорт) підтримують рівновагу тіла. Інтегральна культура розуму буде основою для того, щоб в поле зору і діяльності людства ввійшли надментальні сфери свідомості, які поки що не мають підходящої психічної інфраструктури для своєї стабілізації і укорінення. З іншої сторони, така цілісна культура для свого створення потребує як орієнтир ці самі невловимі поки що сфери. Це процес взаємного проростання і об’єднання.
       Але все це дуже віддалена перспектива, що ледве вгадується за горизонтом. Поки що людство перебуває на робочому столі Землі, де валяються креслення, інструменти, матеріали, більш чи менш вдалі заготовки, відходи творчості. Люди ремствують на нестачу матеріальних та енергетичних ресурсів, але якби ресурси були необмежені, люди б перепаскуджували все нові прекрасні оазиси і не набули б ніякої культури самостримання зажерливості свого розуму. У природі і історії все виконує в кінці кінців свою позитивну роль – і нестача ресурсів, і кризи, і хвороби, і демони, і боги.
       Поки що майстер виготовляє окремі заготовки, інтегральний проект розгалузився на багато модулів. Прослідкувати весь робочий план в масштабах всього людства навряд чи хто спроможний. Але ми бачимо, як зрідка то тут, то там спалахують окремі особистості, що реалізували якісь вершини свідомості. Кожне таке видатне звершення, імпульс високої напруги, не може бути прямо сприйнятий людством без руйнівних наслідків. Тому здійснюється обхідний маневр – навколо імпульсу вищого світла накручується тінь, плетиво релігійних вчень, імітацій та збочень, які виконують позитивну підготовку людства негативним способом. Розкручуючись, вони стають наочними уроками, навчальними засобами, які в кінці кінців відходять в минуле разом з тими, хто не хоче вилізти із свого комфортного болота рабської ментальності. Демони захоплюють в рабство, але по закону магніта на другому полюсі створюється імунітет до рабської ментальності. В даний час якась частина людства знаходиться в стадії визрівання імунітету, а якась частина відійде в минуле разом з ідолами.
       Здається очевидним, що розгалуження історичних шляхів є відтягнутим в часі проявом розщеплення свідомості, викликаного спалахом вищого світла, точніше, його тіньовою компонентою. Я розглянув розщеплення, спричинені християнським віровченням. Але тут виникає чергове фундаментальне питання: яка практична цінність такого розуміння історій, якщо творці її вузлових моментів нам переважно невідомі і ми навіть нездатні зрозуміти привнесені ними імпульси, більше того, намагаємось всіляко їх перекрутити?
       На це питання можна поставити контр-запитання: яку цінність має традиційне розуміння історії, що опирається на факти матеріальної культури, тасує їх як кому заманеться і створює видимість розуміння, яке буде спростоване наступним поколінням чи навіть конкуруючою школою істориків? Очевидно, що факти матеріальної культури не можуть бути основою цілісного розуміння еволюції людства, а є лише допоміжними орієнтирами такого розуміння. Адже культура свідомості визріває сотні і тисячі років, поки проявиться у матеріальній культурі.
       Сучасна історія – це казка для дорослих, звернена в минуле і покликана поманити стадо в тому чи іншому напрямку, чи полоскотати чиїсь надуті амбіції. Навіть “Путь ариев”, який оперує сумнівними фактами, що не піддаються перевірці, я вважаю на голову вищим від будь-якого підпертого черепками історичного дослідження, хоч багато в чому і не згоден з точкою зору Юрія Канигіна. Навіть якщо усі факти, на основі яких написаний “Путь ариев”, виявляться вигаданими, я не поміняю оцінки цієї книги. Черепки залишаться черепками, усвідомлення ж мотивів, що спрямовують еволюцію свідомості, однаково важливе для розуміння минулого і майбутнього.
       Зрештою, не можна висувати претензії історичній науці та історикам за те, що вони дивляться в минуле. Сучасна наука історія є такою за визначенням. Часто говорять, що без знання минулого немає майбутнього, але в устах тих, хто це говорить, це не більше ніж риторика. Історична наука не має впливу на творення майбутнього не тому, що історики пишуть свої казки заради учених ступенів чи на замовлення правлячої еліти, чи під впливом інших кон’юнктурних міркувань. Існують фундаментальні причини, які обмежують наше бачення минулого і прогноз майбутнього.
       В попередніх розділах я розглядав принцип невизначеності, який діє, коли явище намагаються аналізувати за допомогою розумових інструментів, близьких до рівня свідомості досліджуваного явища. В сфері суспільних наук це саме та ситуація, адже дослідник вариться в одному казані з досліджуваним соціумом. В такій ситуації факти минулого можна сяк-так підтасувати під ту чи іншу загальнозрозумілу схему (часто з тим же успіхом і під прямо протилежну схему), але прогноз на майбутнє виявляється хитким.
       Якщо ж подивитися на суспільство із захмарних вершин, то загальний напрям еволюції і якісь вузлові події, мабуть, можна вловити і передбачити, але це передбачення такого рівня, який не сприймається суспільством і тому не має для нього ніякого практичного значення. Більше того, при погляді зверху зникають з поля зору всі ті незліченні сплетіння структур нижчого розуму, в яких переважно і протікає психічна діяльність суспільства. Проігнорувавши їх, можна припуститись дуже серйозної помилки, наприклад, написати Апокаліпсис або оголосити потойбічне спасіння чи абсолютне звільнення метою життя людини. Адже високе і низьке відносне і взаємозалежне, і одне опирається на інше, і глибина низького взаємопов’язана з висотою високого, і “князь мира сего” служить в одній конторі з “Господом Єдиним”.
       Принцип невизначеності є природнім обмеженням імітаційно-аналітичного світогляду і пізнання. Цей звичний нам світогляд для пізнання розділяє світ на фрагменти, аналізує їх взаємозв’язки, і нарешті створює інтелектуальну чи іншу імітацію явища. Створюється проекція явища на план свідомості, який є звично-активним, найчастіше для нас це інтелект. В цьому розділенні і протиставленні розум повторює власну структуру і спосіб функціонування. Ментальна структура, яка має звично-фіксоване поле зору, не дозволяє спілкуватися з об’єктом через рівень свідомості, характерний для об’єкта, не підмінюючи об’єкт його імітацією. Але така закостенілість ментальності в свою чергу зумовлена інстинктом самозбереження психічної рівноваги. В системі ієрархічних структур, що конкурують за психічні ресурси, мають звичні зв’язки між собою і утворюють надструктуру особистості, поле зору і поле активної дії обмежені і локалізовані, і зміна їх локалізації є переходом в аномальний психічний стан, який супроводжується більшою чи меншою втратою звичних механізмів урівноважування і загрожує руйнуванням загальної психічної рівноваги. Це обмеження зніметься лише тоді, коли укорениться нова психічна структура на основі цілісної, всеохоплюючої свідомості. Тоді відпаде потреба у фрагментації, протиставленнях, аналізі, імітаціях. Принцип невизначеності тоді, так би мовити, перевернеться у свою активну форму, в нову цілісність бачення і творення світу. Бачення, пізнання і творення зімкнуться в одне ціле, в єдиний політ душі, уявити який з нашої обмеженої точки зору неможливо. Коли це станеться і стане надбанням значної частини людства, історія в звичному нам розумінні закінчиться і напрямок еволюції людства радикально зміниться.
       Між горами із халви потечуть молочні ріки, з-під землі будуть бити медові джерела, і на оновленій землі не буде жодного забора, жодного замка, жодної собаки, жодного паразита, жодного контролера, жодного хижака і жодного курця, а моя жінка перестане шпиняти мене “чого це ти, ледацюго, завалився спати”.
       Все це дуже далека перспектива, але без грандіозної мрії і перспективи навіщо вся ця суєта. В кінці кінців все, що досягнуте окремими подвижниками, повинно перейти в загальну побутову свідомість. Інакше ці видатні спалахи були б невиправдані, а історія людства не мала б напрямку і смислу. З певної точки зору, вся історія людства є широкомасштабною неусвідомленою йогою. Окремі видатні вчителі намагалися хто втекти на небо від суєти матеріального світу, хто трансформувати цей нижчий світ по образу і подобію захмарного Суперрозуму. Схоже на те, що, по-перше, індивідуальними зусиллями окремих подвижників ці грандіозні звершення здійснити неможливо, і по-друге, взагалі неможливо перебудувати один світ по образу і подобію іншого. Можливе і необхідне поступове об’єднання свідомості вглиб і в висоту. Саме цей процес весь час підштовхується горизонтальним розвитком, урізноманітненням ментальних форм, спеціалізацією свідомості окремих людей, націй і рас, що має на меті охопити якомога більше поле досвіду, і катастрофами, які перетворюють надмірне горизонтальне урізноманітнення у прорив по вертикалі. Адже широке охоплення форм по горизонталі повинно бути збалансоване вертикальним об’єднанням свідомості, інакше свідомість фрагментується.
       В кінці кінців, можливо, що весь цей процес завершиться створенням свідомості, об’єднаної на основі “чистої свідомості” древніх мудреців або “Суперрозуму” Шрі Ауробіндо, але без придавлення “нижчого” світу “вищим”, яке неминуче виникає, коли цю грандіозну мрію намагаються реалізувати окремі подвижники.
       На знаку Шрі Ауробіндо зображені два взаємопроникаючі трикутники як символи взаємопроникнення матеріального і духовного, “землі” і “неба”. Це кращий знак, ніж хрест, який символізує могильний тупик. Ми живемо в час зміни знаків.