Гілки християнського дерева

        Трохи не дожили більшовики до омріяної ними загальної кризи західного суспільства. Тому світову революцію буде робити нікому. Доведеться якось обійтися без кінця світу і Світової Революції. А жаль, такі захоплюючі сценарії були намальовані, освячені і теоретично обгрунтовані. Можливо, омріяна більшовиками Світова Революція та грандіозний, керований Богом-Отцем кінець світу були б кращим завершенням історії людства, ніж сучасна духовна стагнація і оскотинення одних націй, що потрапили в рабство до релігійних ідолів, і сповзання інших націй під владу нижчих ідолів інтелектуально-технологічної могутності. І над тими, і над іншими витає дух рабства, навіть якщо вони називають рабство свободою і пишаються своїми свободами. Цей дух рабства, який є первородним гріхом нашої епохи і нашої цивілізації і творить ідолів, теж є захисною реакцією нижчої свідомості, проявом глобального розщеплення свідомості, викликаного якимось потужним імпульсом світла. Але що це за імпульс і яка природа цього розщеплення, і який в ньому історичний урок, я не можу осягнути. Неможливо осягнути неосяжного. Та навіть якби хтось написав книжку про неосяжне, навряд чи хто читав би її. Люди охоче платять гроші за конкретний скандал.
       Отже, займемося більш конкретними питаннями в масштабах царствія християнського бога. В попередніх розділах я вже висловлював думку, що розщеплення християнського світу на Західну Європу і комуністичну імперію, і менш масштабне розщеплення Русі на Україну і Росію, як і численні дрібніші розщеплення на ворогуючі церкви, секти, стада, є результатом розгортання ядра християнської свідомості, проростання закладених у ньому принципів розділення в сфери свідомості, що безпосередньо іннервують соціально-політичне та економічне життя. І там, і там християнське віровчення виступило в ролі паразита, але інстинкт самозбереження традиційної ментальності суспільства проявився по-різному. На Русі християнський паразит знайшов сприятливу для свого розростання ментальну інфраструктуру, щиру, об’єднану по вертикалі душу народу. Тут проростання паразитичної свідомості було глибоким і кінці кінців матеріалізувалось у формі російського комунізму. Загальна структура душі ніби збереглася, але паразит використав характерну для Русі щирість, відкритість, милосердя для живлення своїх привнесених структур, які імітували ці риси. Так вірус вбудовує свою ДНК в ядро клітини, щоб використати механізми відтворення організма-хазяїна для продукування вірусів. В плані інтуїтивного розуму, вищого інтелекту та вищих проявів серцевої чакри це проявилося у затягуванні під крило православної церкви, а пізніше комуністичної партії, яскравих особистостей, якими так багата була і є земля Руська. Спочатку репресіями, потім пропагандою їх творчість затягували під егіду християнських ідеалів для утвердження могутності церкви/партії. Читайте християнську пропаганду про видатних цілителів, богословів, чудотворців, подвижників, а потім комуністичну пропаганду про видатних вчених, діячів культури і мистецтва, конструкторів, яким ніби-то бог християнський/Ленінські ідеали допомагали жити і творити во славу цих же ідеалів. Цей потенціал вищої свідомості дістався у спадок від часів язичництва, але провідники християнства де переконанням, а де вогнем і мечем взяли, так би мовити, шефство над джерелами народної душі і присобачили до них християнські вивіски. Безкорисливість, гостинність, взаємодопомога, готовність до самопожертви, які завжди були характерними для Русі, набули спочатку християнського, а потім комуністичного навантаження і забарвлення. В результаті підміни щирих проявів душі християнськими імітаціями, а потім в процесі розгортання християнських принципів розділення і відбулося тотальне нагнітання ворожнечі і антагонізмів у всіх сферах суспільної свідомості і життя. В кінці кінців, з крахом комунізму для суспільства і паразита настав момент істини, тобто тотальний параліч. На Русі християнська хвороба проявилась, так би мовити, системно і охопила весь організм, як захворювання на СНІД.
       Інший характер мала імунна реакція Західної Європи. Цього питання я трохи торкався в попередніх розділах, тепер розглянемо детальніше. В результаті широкомасштабної громадянської ворожнечі, яку нагнітала тут християнська церква з самого початку своєї діяльності, - переслідування інакомислячих, полювання на відьом, хрестові походи, громадянські війни, спричинені непримиримістю різних конкуруючих за контроль над стадом церков, - здоровий інстинкт самозбереження підказав суспільству простий вихід – імітувати віру в християнського бога і тим самим блокувати паразита на тому рівні вищої свідомості, звідки він намагався розростися в суспільній свідомості. Так би мовити, личинка паразита обросла сполучною тканиною та вапняковим шаром, які повторили форму паразита, але в негативному відображенні. Таким способом християнські “цінності”, загалом, відокремились від реального суспільного життя.
       Але така захисна реакція мала і негативні наслідки. По-перше, це породило лицемірство і нещирість, розрив між іміджем і внутрішнім світом як норму життя. По-друге, блокувавши паразита, суспільство і саме виявилось в значній мірі блокованим від вищої свідомості, і це є головною причиною того однобокого, нічим не урівноваженого, гіпертрофованого розвитку інтелекту, який спостерігається на Заході і в наш час. Захопившись цією течією, Захід судорожно шукає і не може знайти органічної єдності з космосом і природою. Ці пошуки неминуче набувають характеру дисидентства і протиставлення окремих людей себе суспільству, щось на зразок хіппі, і так же неминуче ці пошуки закінчуються збоченнями. Замість інтегрування у вищу свідомість маємо її інтелектуальні імітації, до того ж обтяжені все тими ж тваринними інстинктами. Відсутність культури самостримання інтелекту не дозволяє досягти глибокого об’єднання свідомості по вертикалі.
       “Блокування” не треба розуміти як відключення половини голови вище вух. Це, так би мовити, не електричне відключення, а програмне блокування. Як реакція на абсурдні вимоги християнського вчення в головах європейців створилася свого роду резидентна програмка-фільтр, яка на запит паразитного осередка свідомості відповідає: ні, жінку свого ближнього не бажаю; бога люблю більше, ніж гроші; гроші не стяжаю, а сподіваюсь на царствіє небесне; і тому подібне. Щось схоже на нуль-пристрій. Відповідає, що тест виконано, але імпульсу на реальне виконання не надсилає. Це нормальна захисна реакція. Простодушна душа Русичів сприйняла християнське вчення надто безпосередньо, і одержала архіпелаг Гулаг. Але біда в тому, що на відміну від комп’ютерної програми формації свідомості мають тенденцію розростатись і розширювати сферу своєї діяльності, як і всяка жива сутність. Давно минули часи, коли за невизнання християнських догматів віри можна було потрапити в лапи святої інквізиції. Але програмка-фільтр залишилась і діє, і перехоплює імпульси щирості, що надходять з вершин свідомості. Так би мовити, злякавшись змії, бояться вірьовки і взагалі того місця, де колись була нора змії. Цей рефлекс страху дезорієнтує і звужує активну свідомість.
       Довіряй, але перевіряй;
       розрив між іміджем і прагненнями душі;
       версія та гіпотеза замість прямого бачення;
       вияснення істини шляхом змагання в спритності професійних брехунів;
       матеріальний факт як найвищий критерій істини;
       зниження польоту думки, переускладнення замість висоти та глибини, надумані і безплідні філософські побудови;
       інтелектуальні імітації вищої свідомості;
       ув’язнення у віртуальному світі імітацій;
       нездоровий інтерес до аномальних психічних явищ;
       культ сили, манія могутності і зокрема технологічної могутності;
       тваринні інстинкти споживання, матеріального успіху, конкуренції як керуючі принципи повсякденного життя;
       звернення інтелекту до обслуговування збочених тим же втручанням інтелекту тваринних інстинктів, використання досягнень науки і технології для культивування і живлення збочених інстинктів;
       намагання відкопати істину і еліксир життя в болотах підсвідомості;
       і, нарешті, все це і багато іншого подібного можна охарактеризувати одним терміном: спрямування вектора еволюції і пізнання вниз. Тут якась схожість з розглянутим в попередніх розділах ядром релігійної свідомості, але на нижчому рівні. Принципи приземленіші, дрібніші, і ідоли, які живуть і живляться в цих сферах, теж не мають такої висоти і грандіозності, як релігійні ідоли. Але все це не є виходом за межі релігійної свідомості, а лише її зниженням. Так само як комуністична ідеологія є приземленням християнського віровчення. Дух рабства не зник в цьому приземленні, він проявляється ще грубіше і примітивніше.
       Все це є наслідком звичного блокування імпульсів світла зверху. В таких умовах стимулюється прискорений, але однобокий розвиток інтелекту і створення відповідної ментальної та матеріальної інфраструктури, що підтримують такий напрям розвитку.
       Недавно дивився передвиборні теледебати між Гором та Бушем. Щоб здобути популярність, обидва говорять на публіку явно не те, що мотивує їх бажання бути обраними на посаду Президента США, заводяться навколо якихось зразково-показових турбот про нещасних американців похилого віку, про яких навряд чи вони потім згадають, хіба що для реклами. Мабуть, телеглядачі все це розуміють, але сприймають таку поведінку як норму життя. Цей розрив між необхідністю витримувати імідж і прагненнями душі настільки розриває душу, що навіть обличчя у американських політиків відображують якусь душевну роздертість, перекос, внутрішні розриви. Вони стали заручниками свого типу ментальності і напряму історичного розвитку, які дозволили вільно розвиватися інтелекту і технологічній могутності, але одночасно породили ідолів могутності, які перехоплюють психічні ресурси нації і деформують ментальність, а до розривів ментальності присмоктуються нові паразити, і так далі крутиться це колесо.
       Не можна сказати, щоб українські політики більше турбувалися про нещасних українців і менше брехали. Але у нас брехня не породжує якихось душевних страждань, брешуть і крадуть цілком відверто і без всякого лицемірства. І публіка знає, що керівництво держави складається з ворів, і кого б не вибрали у Верховну Раду, будуть так же красти, і вони знають, що народ знає, і всім на всіх наплювати. Хто має можливість, той краде, хто не має, той шукає можливість або ж гордиться своєю чесністю. На імідж ніхто не звертає уваги і він взагалі менше зачіпає суспільну свідомість. На Кучму Мороз опублікував який компроматище, але з Кучми як з гусака вода. Правляча банда не зважає на закон, коли їм потрібно ліквідувати когось неугодного, але щоб спіймати їх на гарячому, вимагається неодмінно дотримуватися найменшої букви закону. Наймані писаки уже висловлюють таку думку, що судити треба не Кучму і компанію, а того офіцера СБУ, який незаконно задокументував злочинні накази. Ще раз переконуюсь, що в умовах тотальної бандократії спроби перенести на цей грунт норми західної демократії мають результатом лише ще більш зухвале і цинічне знущання бандитів над їх жертвами.
       З одного боку, ситуація ніби похмуріша. Але з іншого боку, українські політики, на відміну від американських, не рядяться в образ зразків доброчесності і поборників прав людини, хіба що під час якогось офіційно-показного шоу, і не учать інші народи, як їм правильніше жити. І в цьому надія на відродження.
       “Мы действуем, чтобы заставить уважать наши ценности, защитить наши интересы и провозгласить дело мира” (висловлювання Президента США Білла Клінтона з приводу бомбардувань Югославії, “Факты”, 26 марта 1999). На щастя, Україна ще нікого не примушує поважати свої цінності. Я не знаю, яке суспільство моральніше. Різниця лише в тому, що західне суспільство все більше потрапляє під владу демонів, які все більше роздуваються і множаться, Русь же знаходиться в кінцевій фазі деградації, пожерта демонами минулого. В майбутньому видиме благополуччя цих двох типів суспільств може перемкнутися.
       Ці два світи, істинно-комуно-християнський і західний, є негативними відбитками один одного і розвивалися паралельно. Чи можна один з них вважати більш істинним, гуманним, моральним, прогресивним на тій підставі, що другий світ заплутався у своїх протиріччях і зайшов у глухий кут? Можливо, цей ніби-то кращий на сьогодні світ перебуває в процесі, який ще не встиг виявити прихованих внутрішніх протиріч? Можливо, ще рано примушувати інші народи поважати західні цінності? Поки що однозначно можна сказати лише те, що християнські двійники всіх масштабів не здатні зрозуміти прагнення одне одного, і взаєморозуміння прийде не тоді, коли один світ пожере інший, а коли буде пережитий чинник, який спричинив розщеплення, тобто, релігійна, і зокрема християнська свідомість. Поки розщеплення залишається в свідомості, воно буде так чи інакше проявлятися в усіх сферах суспільного життя і міжнародних стосунках. Україна ніколи не зрозуміє Росію, а якщо Росія і втягне свою блудну подругу в новий шлюб, це не принесе щастя їм обом. НАТО ніколи не зрозуміє Югославію і буде своїми кулаками досягати результатів, протилежних очікуваним. Те ж саме можна сказати про стосунки між США та ісламським світом, між євреями та арабами, та хіба мало у світі непорозумінь, конфліктів і воєн, що виникли на релігійному підгрунті. Поки цей тип свідомості не перейдений, порозуміння не буде. Якби навіть НАТО дотла знищило сербів, чи москалі чеченців, чи араби євреїв, це не принесло б їм ні миру, ні спокою. Дух розщеплення проявився б у іншій формі. Уроки історії вивчаються не знищенням, а розумінням і культурою.
       Звичайно, два типи імунної реакції суспільства на вторгнення християнського паразита не були зовсім розділені. В комуністичній фазі розвитку соціальний організм теж намагався якось блокувати паразита, і тому саме в цей час особливо пишно розрослась нещирість і подвійна мораль. В даній ситуації, оскільки злочинні прояви комунізму в соціально-економічному плані проявились уже тоді, коли паразит глибоко вріс в усі сфери свідомості суспільства, захисна реакція блокування виявилась запізнілою. Парадоксально, частково блокованим виявився інтелект. Це і породило маразм і дебілізм як норму радянського і пост-радянського життя. Згадаємо типовий випадок, знімають асфальт, риють траншею, потім траншею засипають, і цей процес повторюється кілька разів на одному і тому ж місці. Або картини комуністичного господарювання, описані в романі Віктора Суворова “Освободитель”. Та скільки таких картин було, ні в який роман не влізуть. Здається, що приниження інтелекту і подвійна мораль, так само як і визрівання комунізму, почалося в Російській імперії задовго до комуністичного перевороту. Згадаємо хоча б Лівшу з повісті Лєскова. Та навіть російські народні казки, в яких Іван-дурак завжди був позитивним героєм.
       Таким чином, основною причиною різних шляхів історичного розвитку Русі і Західної Європи я вважаю те, що захисна реакція соціальних організмів проти християнської інфекції проявилась в різних формах. Ця реакція, як і діяльність самого паразита, привела до більшого чи меншого блокування окремих сфер свідомості, і, отже, до різної конфігурації активної зони свідомості. На Русі в цілому збереглась вертикаль цілісної свідомості, але вона обросла на всіх рівнях паразитичними сутностями. Це обростання, перехоплення ресурсів енергії-свідомості паразитичними сутностями привело до втрати життєздатності нації, до загальної деформації світогляду і катастрофічного накопичення бруду. Наслідком накопичення бруду є вмикання природного механізму каналізації бруду шляхом розшарування суспільства, концентрації душевного бруду в якійсь частині суспільства і виведення цієї частини з людського існування через алкоголізм, куріння, кримінальну злочинність, а пізніше і наркоманію. Була і є тенденція до блокування інтелекту, але поки що вона не дала катастрофічних наслідків, тому що інтелект в наш час є загальноприйнятим робочим інструментом людства. Якби СССР був надовго ізольований від світу, блокування інтелекту могло б зайти значно далі.
       Західний же тип ментальності відзначається відносно вільною, чистою інтелектуальної сферою, але досі активна зона свідомості залишається в значній мірі блокованою від вищих рівнів свідомості. Саме в цьому криється велика загроза для майбутнього благополуччя західного суспільства. Це саме той момент, про який, мені здається, іншими словами говорили видатні йоги, які відвідували Захід, і зокрема Сполучені Штати. Та навіть комуністична пропаганда називала західне суспільство бездуховним. Це ж говорить і сучасна ісламська пропаганда. Іноді елементи істини є навіть в комуністичній та релігійній пропаганді.
       Був колись інтелект молодим. Романи Жюля Верна і досі читаються з захопленням саме тому, що є гімном молодому інтелекту, обрисом неосяжних перспектив його розвитку. Жюлю Верн геніально передбачив багато пізніших технічних винаходів, але чи міг він передбачити, яке зло може нести гіпертрофована інтелектуалізація суспільства і як вона здатна перекособочити всю ментальну структуру в цілому.
       Тут навіть в недопитливого читача може виникнути питання, чому я так нападаю на інтелект, наче він є чимось найгіршим в спектрі свідомості. Інші будуть протиставляти недалекоглядне інтелектуальне знання “серцю”, яке ніби-то не помиляється, ще інші вкажуть на безпомилковість інтуїтивного розуму. Все це відносне і рівноправне, і жодна сфера свідомості нічим не гірша від іншої, і жодну не можна дискримінувати без шкоди для всіх інших. Просто на даному етапі розвитку значної частини людства інтелект опинився на бурхливому гребені фронту еволюції і є головним робочим інструментом, і внаслідок цього має тенденцію захоплювати всю повноту влади, грубо втручатись в інші сфери. Природньо, що саме з культурою стримання інтелекту найбільше мороки. Але саме це і є місією часу і людства. Через цю сходинку треба перейти шляхом вироблення культури інтелектуальної стриманості. Це одна з ключових проблем нашого часу.
       За схильністю до гіпертрофованої інтелектуалізації стоїть глибша проблема, схильність до опосередкованого, модельного бачення замість прямого. Ми бачимо світ через поле зору нашої активної свідомості, іноді сприймаємо неясні спалахи, які приходять з інших сфер. Загалом, явища інших планів моделюються, проектуються на активний план. Це неминучий наслідок нинішнього напрямку і способу еволюції, через концентрацію енергії-свідомості на еволюційно-значимому в даний момент плані свідомості. Це має негативним наслідком схильність до непрямого бачення і грубого втручання в явища інших планів, що завжди приводить до непередбачуваних побічних наслідків.
       Це ніяке не “недомисліє” і не кара божа, але наївно сподіватися, що дальший розвиток науки дозволить усунути ці негативні наслідки. Одні усунуть, а з’являться ще гірші. Такий принцип взаємодії різних планів свідомості. Коли один з рівнів-планів-центрів свідомості сприймає адресований йому імпульс, модульований іншим центром, він реагує появою завихрення, циклічного руху, один з компонентів якого по відношенню до вирішуваної проблеми є ніби-то позитивним, інший же негативним, як проекція спіна електрона на заданий напрямок. Негативна складова спочатку знаходиться поза полем зору, але неминуче вилазить, коли святкується чергова перемога над природою. Ніякий розвиток науки не поміняє цього принципу. Образно кажучи, намагаючись, наприклад, підправити генетичну структуру інтелектуальними інструментами, ми уподоблюємося до знаменитого хірурга з оповідання Азіза Несіна, який видаляв гланди через задньопрохідний отвір. Позитивна перспектива в тому, щоб інтегрувати активну зону свідомості по вертикалі аж до охоплення всієї ментальної сфери, від структур свідомості, що опираються на матеріальну генетичну структуру, і до вершин ментальності. Тоді будь-яка дія буде прямою, ефективною і безконфліктною. Поки що це дуже далека перспектива, але читайте інтегральну йогу Шрі Ауробіндо.
       Перехід від феодалізму до дикого капіталізму і потім до сучасного індустріального суспільства був проявом еволюції свідомості, в процесі якої “центр керування” перейшов від емоційного розуму до інтелекту. Честь, гідність, вірність і відданість правителю/сеньйору, гордість своїм походженням, благородство, кровна помста, вирішення суперечок збройним конфліктом або єдиноборством, та інші святі підвалини феодальної ментальності по мірі свого розгортання породжували все більше конфліктів і жертв і тому збанкрутували, поступившись керівною роллю інтелекту. Зміна керівної сфери свідомості дозволила в деякій мірі згладити антагонізми феодального устрою, життя і світогляду. Але еволюція продовжується, відкриваються нові горизонти, виникають нові проблеми, і ось ми вже бачимо виразну тенденцію до непомірних амбіцій інтелекту як в психічній сфері окремих людей, так і в культурі суспільства в цілому.
       Наприклад, однією з форм інтелектуального регулювання суспільного життя є концепція “права”. Але ж ця концепція неправомірно розширюється і втручається в сфери, де вона принципово не дієздатна або малоефективна. Починали з прав людини, тепер дійшли до прав тварин, прав дітей. Якісь маразматики ходять і розказують дітям про їх права і куди стукати на батьків за порушення цих прав, і що мають право робити батьки, а чого не мають. Насмілюсь доповісти, якщо вони вже не можуть спілкуватися з дітьми інакше, як за допомогою права і закону, ні чорта їм ці права не допоможуть. Це ознака глибокої деградації, спричиненої гіпертрофованою інтелектуалізацією. Незважаючи на всі закони, діти виростають все більш жорстокими і розбещеними, і колись вони наочно покажуть своїм батькам, чого варті їхні закони і права.
       Ось дрібніший приклад. Моя жінка купила на базарі CD-ROM – диск “Малыши”. На коробці намальований якийсь маленький фантомасик. Гра, на перший погляд, цікава і корисна для навчання англійській мові. Вона включає програму розпізнавання голосу, яка поступово адаптується до голосу оператора і здається, ніби дитина на екрані вчиться розуміти слова. Дотепна задумка, але я думаю, що від такої гри буде більше зла, ніж користі. Тому що вона ще більше роздуває вузько-інтелектуальні замашки і спотворює щире природне спілкування з дитиною. Пройде час, і ці гравці не зможуть порозумітися з дітьми інакше, ніж по інструкції і закону, а з дітей виростуть такі собі фантомаси, один з яких намальований на коробці.
       На жаль, захоплення комп’ютерними іграми руйнує контроль над активністю інтелекту, і це дуже небезпечний чинник, який в майбутньому може привести до втрати структурної стійкості операційної системи свідомості в цілому, з усіма зовнішніми проявами у вигляді дестабілізації суспільного життя. Тьху, чорт, вже сам звикаю до комп’ютерної термінології.
       Все передове людство проголосило своїми пріоритетами в 21-му столітті розвиток інформаційних технологій та біотехнології. “Верным путем идете, товарищи”, повторив би Володимир Ілліч, якби воскрес з Мавзолею. Щодо біотехнологій, це теж дуже серйозна тема, але вона виходить далеко за рамки цього дослідження і заглиблюватися в неї не будемо. Інформатизація ж вже переходить в ту стадію, коли позитивний розвиток, за відсутності культури самостримання інтелекту, поступово перетворюється в початок каналізаційного потоку. Ось випадково мені потрапила в руки газета для вчителів “Інформатика” №4, січень 2000 (Київ). Стаття: “Формування інженерного мислення учнів технічного ліцею засобами курсу інформатики”. Цитати такі, що можна здуріти, навіть не заглиблюючись в курс інформатики:
       “Відомо, що мислення взагалі – процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ. … …Основними компонентами інженерного мислення виступають потребово-мотиваційний, когнітивно-інтелектуальний, емоційно-вольовий і продуктивно-результативний компоненти. … … 3) емоційно-вольовий – спроможність цілісно-системно здійснювати пошук ідеально-ціннісного результату, спрямованість на досягнення нетривіального способу розв’язання, готовність до оперативного вибору ідеально-ціннісного способу розв’язання…” і так далі в тому ж дусі, немає потреби витрачати папір.
       Прочитавши це, в мене опустились не тільки вуха. Вони намагаються виховувати учнів, як звикли програмувати комп’ютер. Наче в насмішку, внизу газетної сторінки прямо під цією інструкцією по вихованню кіборгів коротенька довідка:
       “Едісон Томас, 1847-1931, амер. винахідник (понад 1000 патентів), самоук; …Нобелівська премія – 1915 р.”
       Колись давно мені потрапила на очі газетна стаття, як хтось уявляв собі блага інформатизованого світу. На жаль, цитати не виписав, але смисл такий, що як тільки щось десь трапиться, негайно буде включене в глобальну базу даних, і як тільки мені заманеться дістати якусь інформацію, я тут же її отримаю. Тепер така можливість реалізується системою Інтернет. Саме по собі це ні добре, ні зле. Але навіщо люди лазять по Інтернету, чи дійсно це їм потрібно, чи це перетворилося на звичку пережовувати інформацію, пожирати і ригати, і знову пережовувати, пожирати і блювати, як кіт сиру рибу? На жаль, технологічні можливості інформатики випереджають культуру самостримання, і в цьому велика небезпека для психічного здоров’я.
       “Новое заболевание официально зарегистрировано Канадской медицинской ассоциацией – синдром Интернета. Его признаки сходны с симптомами алкоголизма, но болезнь возникает при длительном блуждании в информационном компьютерном лабиринте. Медики говорят о сильной зависимости человека от виртуальной сети и потере им контроля над своими действиями. И уже следствием становятся социальная изоляция и семейные проблемы” (“Вечерние Вести”, 22 августа 2000).
       Дехто вже вважає Інтернет знаряддям диявола. Але нічого валити на диявола. Справа не в дияволі, а у відсутності належної культури самостримання. Психічні розлади, подібні описаному в цій цитаті, це тільки крайня форма, верхівка айсберга. Сам же айсберг – це нічим не стримана, гіпертрофована, самозбуджена, всеподавляюча активність інтелекту. Айсберг набрав велику інерцію і підминає під себе всі види фізичної і психічної діяльності людини, які принципово не можуть бути ефективно керовані інтелектом. Люди звикають дивитись на світ, подорожувати, знаходити знайомих, спілкуватись, і навіть вступати в шлюб через екран комп’ютера. Цим самим посилюється звуження свідомості і світогляду одночасно з ростом ілюзії всемогутності і уседозволеності. Це дуже небезпечний коктейль.
       На жаль, небезпеки, які несе такий однобокий розвиток, не тільки не усвідомлюються, а ще й підтримуються могутньою матеріальною інфраструктурою. Манія комп’ютеризації, що охопила світ, ще більше посилює небезпечну ілюзію всемогутності інтелекту та заснованих на ньому технологій. Можна говорити про народження могутнього ідола, демона, який перехоплює психічні ресурси людства і примушує людей створювати сприятливе ментальне середовище і матеріальну інфраструктуру для власного роздування.
       Колись хтось з основоположників кібернетики передбачив, що комп’ютер переможе комунізм, тому що комуністична система обмежувала доступ до інформації і тим самим робила управління неефективним. На жаль, комп’ютер може пожерти не тільки комунізм.
       Як реакція на заблокованість свідомості зверху, до манії всемогутності інтелекту додається інтегрування інтелекту з нижчими тваринними інстинктами. Коли заблоковано вищу свідомість, тваринний розум підмінює її своїми імпульсами. Вектор еволюції ніби обертається вниз, замість інтегрування з вершинами ментальності могутність інтелекту, науки і технологій спрямовується на безконтрольне роздування збоченої сексуальності, інстинктів насильства, жорстокості, руйнування природних механізмів, що регулюють харчування і взагалі спосіб життя. Всемогутність інтелекту дає цим тваринним інстинктам нові джерела живлення, руйнує природні субкультури, що стримують ці тваринні сутності, і розбещує їх. Ці збочені сутності перетворюються в справжніх демонів, які здатні зруйнувати суспільство.
       Культури, яка була б здатна стримати цих демонів, не тільки не видно, але здається, що масова культура цілком і повністю продалась демонам. Як в бувшому СССР однією з головних статей доходу в державний бюджет була торгівля горілкою, так в передовому західному суспільстві невід’ємною рушійною силою реклами і культури взагалі є загравання із збоченими сексуальними інстинктами, демонами могутності, тваринної жорстокості.
       На жаль, спрямованість західної культури така, що в ній майже відсутні центри кристалізації, що могли б стати центрами росту нової пост-кризової культури. Їх цивілізація шалено пнеться в тупик, з якого немає виходу. Західна культура по-своєму цілісна, але вихід з тупика лежить поза цією цілісністю. На жаль, західна культура обросла потужною матеріальною інфраструктурою і пре як танк, засліплена власною технологічною могутністю.
       Віра і надія на могутність взагалі і на могутність інтелектуальних технологій зокрема є штукою дуже слизькою. Вони вже не знають, як керувати своєю могутністю, і все частіше ця могутність виступає в ролі демона, що тягне своїх творців у прірву. З кризовими явищами, породженими надмірним втручанням інтелекту, намагаються боротися ще більшим і ще нахальнішим втручанням інтелекту. Хворобам, які виникають внаслідок дезінтеграції свідомості, намагаються протидіяти розшифруванням молекулярних механізмів дії хвороботворних агентів і масовим застосуванням фармакологічних засобів, а в останній час навіть втручанням в генетичний код. Втрату живого контакту з дітьми хочуть компенсувати так званими “правами дитини”, нездатність до нормального зачаття і народження дітей намагаються виправити злочинним втручанням в інтимні механізми природи, неспроможність цілісно жити і нормально померти породжує цілу індустрію фармакологічних засобів, штучних та трансплантованих органів, генів та ферментів, украдених у інших живих істот. Все це ще більше затягує вузол рабської залежності людини від створених нею демонів інтелектуальної та технологічної могутності. Ці фантоми є такими ж паразитичними формаціями свідомості, як і релігійні ідоли. Хоч ідоли західної культури промишляють в нижчих сферах свідомості, ніж релігійні боги та дияволи, але завдяки безпосередньому доступу до матеріального та інформаційного виробництва вони набувають загрозливої і разом з тим сліпої могутності.
       Ситуація в чомусь схожа на СССР, який вкладав усі ресурси у воєнну могутність. Але коли змінився час, не допомогли їм їхні танки і ракети, тепер не знають що робити з горами озброєнь і як перебудувати воєнно-промисловий комплекс для випуску товарів народного споживання. Подібним чином, західне суспільство вкладає усі ресурси в індустрію, метою якої є задоволення все нижчих тваринних інстинктів за допомогою все вищих технологій. Я маю підозру, що 80% аудіо- та відео-продукції 90% винаходів в галузі продуктів харчування і майже 100% новітніх фармацевтичних засобів не тільки не приносять довгострокової користі душі і тілу, але в кінцевому підсумку руйнують їх. Якби суспільство, і не тільки західне, було спроможне відмовитися від виробництв, технологій та продуктів, які не потрібні або прямо шкідливі, потреба в матеріальних та енергетичних ресурсах зменшилась би щонайменше на порядок. Нехватка ресурсів, енергетичні кризи, в які періодично втикається людство, є перш за все кризами ментальності. Ресурси пожираються демонами, створеними людьми. Тепер ці демони стали рабовласниками людей і диктують їм технологічну політику і спосіб життя. Що ж, демони будуть учителями, не вперше історія таким способом дає уроки культури.
       Розглянуті вище фактори приводять до загальної деформації ментальності і світогляду, але, як і всяка подібна деформація, вона не сприймається ні суспільством в цілому, ні пересічними громадянами, тому що їх поле зору деформується разом із світоглядом. Ця викривлена ментальність має таку властивість, що всяке благородне починання, що потрапляє в це середовище, деформується відповідно до середовища. Так, колись Олімпійські ігри і спорт взагалі були проявом прагнення людини до гармонії душі і тіла, краси і здоров’я. Тепер же професійний спорт перетворився в засіб руйнування душі і тіла і все більше змикається з найжорстокішими тваринними інстинктами. В цій сфері особливо наочно проявляється звернення вектора розвитку вниз, до самозбудження все нижчих і все грубіших інстинктів, які разом з тим стають все більше збоченими, виходять з-під контролю центральної свідомості і захоплюють владу. Це вже навіть не тваринні інстинкти, тому що у тварин вони контролюються відповідною культурою. Ці нижчі сутності перетворюються в справжніх демонів і пожирають своїх творців. Цей напрям цілком протилежний гармонійному об’єднанню свідомості і веде до все більшої фрагментації свідомості. Навколо розривів ментальності живляться ідоли, а їх розростання і розмноження ще більше посилює фрагментованість свідомості. Це порочний круг, який веде до катастрофи.
       Здичавіння спорту не є надбанням лише західного суспільства, але саме Захід тут був законодавцем мод. Дурний приклад заразливий, і стає ще дикішим, коли переймається недолугими послідовниками. В пост-СССР спорт так само нерозривно зрісся з кримінальною злочинністю, як на Заході з бізнесом. Так би мовити, відповідно до національних особливостей. Що ні видатний спортсмен, то або злочинець, або ж кріпосний раб злочинців, що гріють руки біля великого спорту. В пост-СССР це розщеплення на рабів і злочинців є одним з проявів християнської ментальності, на Заході подібну роль відіграють нижчі ідоли.
       Інстинкт рабства живе і шукає все нових ідолів, не тільки абстрактних, але й живих втілень. Натовп робить ідолів з видатних спортсменів, акторів, принцеси Діани, з будь-кого, хто вміє грати на струнах рабських інстинктів. Навіть комуністичні ідоли були величнішими, ніж дрібні ідоли сучасного західного суспільства.
       В одному з попередніх розділів я інкримінував християнському вченню руйнування природної культури статевих і сімейних відносин, що з часом привело до масової розпусти як норми життя і невід’ємного елемента суспільної культури. Не подумайте, що я настільки вознісся у високі матерії, що не звертаю уваги на красивих жінок. Навпаки, оскільки моїм ідеалом є об’єднання свідомості зверху донизу, я вважаю здоровий шкворінь невід’ємною частиною об’єднаної свідомості. Кожна більш-менш симпатична жінка викликає у мене загальне піднесення. Інша справа, що совкова дійсність так перепаскудила жінок, що рідко на якій може відпочити око цінителя прекрасних форм. Я зовсім не поділяю такої методики, щоб високу духовність вирощувати за рахунок придавлення сексуальної сфери. Можливо, для окремих подвижників це прийнятно, але не для широких мас. Але якщо подвижники нарешті виростять свою високу духовність, то чи не виявиться, що вона непридатна для масового поширення через зрощений з нею вихідний принцип придавлення? Тут питання неоднозначне і якогось стандарту або загальноприйнятого ідеалу бути не може. Все ж безперечно, що і в цій сфері необхідна якась стриманість і культура.
       Справа, в кінці кінців, навіть не стільки в стриманості чи в кількості жінок. Безпосереднім руйнівним чинником, що дестабілізує загальну свідомість, є обман Свадхістхана-чакри, який виникає при розриві між коханням, створенням сім’ї, статевим спілкуванням, зачаттям та народженням дитини. Будь-який розрив у цьому виробленому тисячоліттями ланцюжку, а особливо навмисний розрив, є обманом і несе величезний руйнівний потенціал. Свадхістхана формувалась мільйони років і є центром культури, що регулює поведінку в широкому діапазоні свідомості. Цей центр і культура надзвичайно стійкі, і протистоять спробам обману. По принципу центральної симетрії, ця протидія і руйнування проявляється переважно по двом симетричним рівням свідомості. По-перше, знижується біологічна життєздатність індивіда і нації в цілому. Але життєстійкість теж підтримується дуже древніми і стійкими структурами свідомості, і тому в цьому плані руйнівний ефект поки що відносно невеликий, хоч є загрозлива тенденція в довготривалій перспективі. По-друге, дестабілізується сфера вищої свідомості, центрально-симетрична Свадхістхані. Я не можу точно описати цю сферу. Це ті надзвичайно тендітні паростки інтуїтивного і осяяного розуму, які поки що знаходяться поза полем зору і активної свідомості, але визначають майбутню долю і напрям еволюції суспільства. Всяка дестабілізація цих сфер має надзвичайно руйнівні, хоч і відтягнуті в часі наслідки для загальної психічної рівноваги і цілісності свідомості.
       Можна стверджувати, що ріст психічних захворювань, прояви невмотивованої жорстокості і насильства, збочення в сексуальній сфері є наслідком широкого застосування протизапліднювальних засобів на фоні масової розпусти, яка стала нормою життя. Природа мститься за обман, і поки що ми бачимо лише квіточки. Отруйні ягідки ще попереду. Особливістю цієї дестабілізації буде те, що межа між психічними аномаліями і нормою зітреться. Одне буде поступово переходити в інше. Нормальні люди почнуть вести себе аномально, і жоден психіатр не зможе поставити діагноз. Зникне також грань між психічним захворюванням і кримінальним злочином, судді з психіатрами не знатимуть, судити цих людей чи лікувати. В кінці кінців, з наростанням психічної дестабілізації втрать ефективність всі правові механізми, які в наш час регулюють життя суспільства.
       Я не агітую за сексуальну революцію чи контр-революцію. Розпуста і обдурювання природи настільки вросли в культуру західного суспільства і обросли потужною матеріальною інфраструктурою, що зміна траєкторії неможлива. Згідно з вченням класиків марксизму-ленінізму, революційна ситуація настає, коли верхи не можуть, а низи не хочуть. Враховуючи тенденції психічної деградації, така ситуація в даній сфері настане приблизно через півстоліття. Жорстокість, насильство, прагнення самозабуття наркотиками стануть основними інстинктами, потіснивши сексуальний імпульс. Захоплюючі картини, намальовані творцями американського кінофільмів, втіляться в життя. Далі ввімкнеться природний механізм самоочищення через концентрацію бруду в якійсь частині суспільства і відторгнення шляхом саморуйнування носіїв бруду. Життя стане таким же нестерпним, як в наш час в пост-комуністичних Росії та Україні. Так звані загальнолюдські цінності та права людини, з якими так носяться апологети сучасного ситого західного суспільства, втратять будь-яке значення на фоні масового божевілля, жорстокості, саморуйнування через наркотики та падіння народжуваності.
       Хоч розпуста є характерною рисою усього царствія християнського бога, є деяка відмінність в національних особливостях розпусти в пост-комуністичній та західноєвропейській гілках християнського дерева життя. Все-таки, на Заході руйнування зайшло далі. Це проявляється у відсутності всяких моральних пережитків минулого, які б засуджували розпусту та статеві збочення. У них належність до сексуальної меншини вважається невід’ємним “правом чєловєка” і сприймається як щось нормальне, майже як хоббі, так само як і користування послугами проституток. Західна культура може бути названа презервативною, тому що вона замінює презервативом відсутність природної культури, яка могла б регулювати сексуальні інстинкти. Без презерватива та інших протизапліднювальних засобів західне суспільство негайно впаде.
       “Терпение американских астронавтов лопнуло. Как сообщает еженедельник “Уикли уорлд ньюс”, они решительно заявили, что в космос без женщин больше не полетят. Во всяком случае, надолго. Коллеги-астронавтки не в счет, они сразу начинают кричать об ущемлении своих профессиональных и человеческих прав. А хочется любви и ласки.
       Главным защитником изголодавшихся по женскому телу покорителей космоса стал физиолог Дэйн Бессел. Он доказал, что “неудовлетворенный мужчина не способен сконцентрироваться на решении научной проблемы”. И предложил НАСА незамедлительно начать отбор квалифицированных проституток, способных работать в невесомости” (“Сегодня” (Киев), 3 августа 2000).
       Проститутка на космічному кораблі – кращого символу західної культури неможливо придумати. Але немає меж свободі вільних громадян вільного суспільства. Хтось висуває проект побудови на Місяці чогось подібного до будинку розпусти, куди за грубі гроші може полетіти кожен бажаючий. Ще якийсь придурок, не пам’ятаю, американський чи європейський, щоб здобути собі славу, фотографує свою коханку під час зайняття мастурбацією, і широка публіка сприймає це з захопленням. З американських кінофільмів часто виникає враження, що космос їм потрібен лише як екзотичне середовище для розпусти. Так би мовити, полоскотати нерви незвичними враженнями, приправленими відчуттям могутності. Якщо це і є американська мрія, то така Америка не має майбутнього.
       Рано чи пізно ця педерастично-презервативна культура зайде в глухий кут. Не допоможуть їм ні польоти в космос, ні “человеческие права”.
       На жаль, є ще один чинник, який посилює негативні наслідки обдурювання Свадхістхани. Це – втручання в генетичне середовище. Коли я читаю про чергове досягнення генетиків, які скалічили ще одну живу істоту, я не розумію, навіщо вони це роблять. Адже вони і так не здатні пожерти продукти свого високоефективного сільського господарства. Навіщо їм вживлювати гени прискореного росту та здійснювати інші злочинні маніпуляції над живими істотами?
       Людина збудована біполярно, і між верхніми і нижніми планами свідомості існує своєрідна симетрія і взаємозв’язок. Щось подібне до ліній поля прямого вертикально стоячого магніта. Всяке збурення знизу відлунюється наверху, і навпаки. Грубе втручання в генетичний код, так само як і обдурювання Свадхістхани, матиме безпосереднім результатом дестабілізацію на вершині ментальності і далі загальну психічну дестабілізацію. Враховуючи сказане вище про наслідки обману Свадхістхани, маємо поєднання двох загрозливих чинників, які в недалекому майбутньому можуть спричинити масові психічні захворювання і втрату контролю над тваринними інстинктами.
       Що ж до небезпеки шкідливого впливу генетично-модифікованих продуктів харчування на здоров’я на фізіологічному рівні, я думаю, ця загроза відносно невелика, хоч теж наявна. Так само мені здається, що монстри, якими лоскочуть нерви обивателю фільми жахів, теж є перебільшенням. Навряд чи за допомогою грубого втручання в генетичний код можна створити щось життєздатне. В крайньому випадку, вилізе з пробірки якийсь хвороботворний вірус або скалічена тварина чи людина, нездатна жити на волі. Природа з часом відторгне цих монстрів. Дійсна загроза зовсім не там. Страшний монстр не той, хто вилазить з пробірки, а той, хто тримає в руках пробірку, засліплений манією своєї всесильності, здатний заради своїх амбіцій зруйнувати найтоншу структуру живого. Людина, яку ніщо не стримує від втручання в інтимні механізми життя, яка сподівається таким чином виправити генетичні наслідки власного душевного бруду, є справді страшним монстром. Але природа має достатньо засобів, щоб поставити монстрів на належне їм місце – в каналізацію.
       Що ж примушує їх вносити хаос в генетичне середовище, випускати більше продуктів, ніж можна зжерти, знущатися над живими істотами і над собі подібними, винаходити все нові комбінації збочених відчуттів і методи їх мастурбації, займатися діяльністю, яка несе пряме руйнування фізичному і психічному здоров’ю, і заради цього наполегливо працювати з ранку до ночі, щоб не дати зайняти своє місце конкурентам? Все це є проявом збочення вектора розвитку вниз. Дух самовідданої творчості і праці, властивий вищій свідомості, яка осяює людину і суспільство, що знаходяться на злеті, у випадку західної культури внаслідок блокування повернувся вниз і набув форми самовідданості тваринним інстинктам збагачення, конкуренції, дріб’язкових перемог над конкурентами, інстинктам збоченого насолодження скотським сексом і іншим нижчим сутностям, що захопили владу над людиною. До певного часу вся ця система більш чи менш успішно регулюється інтелектом. Але однобокий розвиток інтелекту, його грубе вторгнення в найтонші механізми суспільства, людини і природи виявляє неефективність інтелекту в цих сферах і підводить суспільство до кризи. Власне, криза і є засобом навчання, читайте попередній розділ.
       Майбутня криза західного суспільства органічно доповнює нинішню кризу пост-комуністичних країн. Адже ці кризи мають спільну навчальну мету – досягнення цілісної культури свідомості, її об’єднання по вертикалі. Для досягнення цієї мети історичний досвід обох головних гілок християнського дерева однаково важливий. Русь зберегла під нашаруванням бруду каркас цілісної свідомості, якого так не вистачає Заходу, а Захід утвердив принципи свободи і незалежності особистості, можливо, навіть індивідуалізму, які необхідні Русі, щоб вилізти із скотного двора комуно-християнської моралі.
       Мені здається, що у віддаленому майбутньому інтеграція свідомості проявиться в об’єднанні Сходу і Заходу і всіх дрібніших розгалужень, що виникли під впливом християнської свідомості. Можливо, розділення України і Росії буде перейдене ще раніше. Проте, ця майбутня цілісна культура не буде ні синтезом нинішніх двох головних типів культур, ні прищепленням однієї на іншу, ні пожиранням однієї іншою. Це буде проявлення прадавніх місій націй, яке стане можливим завдяки очищенню від фальшивих нашарувань, від паразитних сутностей, які тепер пожирають психічні ресурси обох цивілізацій з усіма зовнішніми проявами у вигляді безконтрольного, надмірного, а часто прямо руйнівного виробництва і споживання матеріальних, енергетичних та інформаційних ресурсів.
       Так само, як цілісна особистість індивіда багатша від нинішніх карикатур та імітацій, створених конкуруючими паразитами, так і майбутня культура націй, узгоджена з сяючими нит їх місій, буде багатшою від нинішньої суєтної різноманітності. Можливо, як і для індивіда, ті якості і прояви, що тепер вважаються найбільшою цінністю і характеризують індивідуальність людини чи нації, перейдуть в загальноприйнятий стандарт, як будова тіла. Можливо, буде вироблений якийсь загальноприйнятний стандарт політичного та економічного устрою, що буде проявом загальноприйнятної структури емоційної та інтелектуальної сфери. Прояви ж індивідуальності, національної самобутності стануть незрівнянно глибшими і багатшими.
       Але це поки що дуже віддалена перспектива. Поки що паразити живуть і терзають людство, і здатні принести ще немало зла. Пост-комуністична Русь після затяжної хвороби, здається, набула імунітету проти християнського СНІДу. Ті конвульсії ісусо-христосовського психозу, за допомогою роздування яких правляча банда намагається утримати в покорі обікрадене стадо, лише прискорять повний крах цього ганебного віровчення. На Заході ж ситуація дещо інша. Острівки цього вчення в наш час не мають там значного впливу на ситий і благополучний соціальний організм, який живе переважно по законам “князя мира сего”. Але в умовах дестабілізації, спричиненої кризовими явищами, коли суспільство буде судорожно шукати об’єднуючий мотив, християнський паразит може дати рецидив і створити серйозну перешкоду об’єднанню свідомості, знову підсунувши свої фальшиві ідеали в якості центра об’єднання. Зараз важко сказати, в якій формі це може проявитися, але така небезпека реальна.
       Таким чином, я інкриміную християнському віровченню, крім роздування антагонізмів на всіх рівнях, також розщеплення історичного шляху половини світу на дві головних і кілька менших ворогуючих між собою гілок, підсовування своєї ідеології в якості програми розвитку людства. Юрій Канигін вважає Біблію Словом Божіім, програмою і пророцтвом. Я з цим майже згоден, з невеликими уточненнями, а саме: щодо бога я вже пояснив свою точку зору; програма таки є, але діє вона не за якимось промислом божіім, а завдяки вірі обдурених нею людей; пророцтва теж в деяких моментах є, але це такі пророцтва, які є одночасно ідеологічною диверсією, як і вся програма.
       Тут виникає спокуса оголосити творців Біблії, єврейських мудреців, ідеологічними диверсантами, але така постановка питання була б некоректна. Навряд чи вони могли передбачити наслідки свого писанія, яке напевне мало метою об’єднання євреїв. Зокрема, навряд чи вони могли подумати, що ідея боговибраності єврейського народу, призначена для згуртування нації, матиме реакцією антисемітизм і ворожнечу з сусідами, які не затухнуть і за дві тисячі років.
       Виникає фундаментальне питання: добро чи зло принесло у світ християнське вчення? Як і всяке фундаментальне питання, таке питання некоректне. Як правило, постановка подібних питань можлива лише з точки зору обмеженого світогляду, який дрібніший, ніж масштаб явища. Неможливо принести у світ тільки добро або тільки зло, як неможливо відпиляти південний полюс магніта від північого. Можна лише зменшити або збільшити напруженість магнітного поля в цілому. У природі добро і зло, творення і руйнування завжди збалансовані, і одне тягне за собою інше. Руйнування культури звільнює місце і психічні ресурси для нової культури; масове застосування ліків підриває життєздатність людства як біологічного виду і породжує нові хвороби; милосердя плодить паразитів; надмірно широке утвердження прав і свобод людини знімає бар’єри для поширення збочених інстинктів. І прочая, і прочая. Щоб зрозуміти явище в цілому, не треба розділювати його на добро і зло, достатньо мати широке поле зору.
       Так що ж таке християнство і що воно принесло людству? Це теж фундаментальне питання, і теж має елемент некоректності, тому що навряд чи знайдеться чиясь голова, в яку це явище влізе цілком і повністю. Тому, читаючи далі, робіть поправку на мою обмеженість, якщо ваша власна обмеженість дозволить вам коректно зробити таку поправку.
       Чи потрібно було замінювати дрібних язичницьких богів на християнського Бога Єдиного, дрібні язичницькі жертвоприношення і міжплемінні конфлікти на широкомасштабні громадянські війни во ім’я Отця, і Сина, і Святаго Духа, терпимість до чужих богів на їх знищення разом з їх вірними, теж во ім’я торжества Бога Єдиного, розділяти людей на ворогуючі класи, а півсвіту – на ворогуючі соціально-політичні системи? Здається, що все це посилило інтенсивність і масштаб зла. Дійсно так, але це лише один полюс магніта. На другому ж полюсі, який знаходиться поки що поза полем зору, готується усвідомлення історичних уроків.
       Без доведення основоположних ідей обоготворення, бого-диявольського дуалізму, потойбічного спасіння, протиставлення духовного матеріальному до їх закономірного завершення у вигляді архіпелагу Гулагу і інших проявів в соціально-економічному плані людство заскорузло б в релігійному світогляді. Жахливі злочини і руйнування, спричинені цим світоглядом, викликають протидію, поворот потоку свідомості до виходу з світоглядного тупика. Поки що ці найтонші процеси не усвідомлюються і недоступні для бачення і впливу, але в цьому поки що немає потреби. Так вірніше. Бачення і усвідомлення з’являться, коли глибинний потік вже знайде нове русло. Християнське вчення в кінцевому підсумку посилило напруженість еволюційного поля і прискорило процеси, які інакше могли б в’яло текти ще багато тисяч років. Спосіб жорстокий і злочинний, але природа вибирає найефективніші інструменти.
       Все-таки, я відчуваю неповноту приведеного вище висновку. Як все-таки бути з досягненнями вершин свідомості, здійсненими Ісусом, Буддою, Шрі Ауробіндо та багатьма іншими невідомими і незрозумілими нам подвижниками, навколо яких пізніше були наворочені релігійні віровчення? Відповідь така, що цей потенціал чекає свого часу, чекає розчистки свідомості людства, щоб людство змогло сприйняти ці прозріння без рабства, руйнування, перекручень та імітацій. Це стане можливим, коли завершить свою роботу негативна компонента – релігійні віровчення, зокрема християнське. Коли будуть пережиті дух рабства і дуалізми релігійної свідомості, буде підготовлена основа для утвердження цілісної, об’єднаної свідомості і світогляду, з наступним їх проявом у всіх сферах повсякденного життя. Тоді будуть підготовлені передумови для масового укорінення найтонших і найвищих форм свідомості, які поки що були надбанням окремих особистостей, одночасно видатних і ущербних. Тоді нарешті їх подвиг буде завершений.
       Таким чином, коли ми залазимо думкою на захмарні вершини, оцінка явищ стає іншою, ніж коли наша точка зору розміщена в суєті подій, учасниками яких ми є. Звідси не випливає, що одна точка зору протирічить іншій. Важливо, щоб світогляд, точка зору і поле діяльності узгоджувались між собою. Якщо моїм суспільним обов’язком є назвати шахраїв шахраями, чи дати по морді конкретному нехорошому типу, захмарна точка зору аморальна. Якщо ж якийсь мудрець цілком і повністю живе на захмарних вершинах, вищеназвані дії для нього неприйнятні.
       У цьому творі я написав багато всякого, яке на перший погляд суперечить одне одному. Це тому, що я, живучи в цій сволочній державі, намагався трохи підстрибувати думкою над совковою дійсністю, але до вершин не доліз, а совкове болото осточортіло. Звідси і протиріччя в оцінках явищ. Робіть на це поправку. Можливо, в майбутньому мої погляди і оцінки зміняться в ту чи іншу сторону.


       >Історія і йога
       Підстрибнувши черговий раз думкою і перед тим як гепнутись знову в совкову дійсність, хочеться оглянути одним поглядом і записати на двох сторінках історію людства за кілька тисяч років. Чого там розмінюватись на дрібниці. Отже, історія видається деревовидною інфраструктурою, яка є інерційною, стабілізуючою компонентою еволюції свідомості і ментальних форм. Точки розгалуження в цій структурі є відтягнутим в часі повторенням розщеплень-розгалужень-спеціалізацій свідомості (перехід одного в інше у вказаному порядку) , метою яких є максимально повне охоплення всіх можливих форм і структур і набуття культури свідомості, яка була б дієздатною для максимально широкого спектру форм по горизонталі і рівнів свідомості по вертикалі. Метою розвитку культури на кожному еволюційному етапі є перейдення розщеплень, які породили дерево розгалужень, перетворення антагоністичних розщеплень в конструктивні спеціалізації з наступним їх інтегруванням у новій цілісній культурі. Це означає позитивне усвоєння імпульсу вищого світла, який породив первісне розщеплення.
       Дотепер еволюція свідомості та історія ішли по шляху урізноманітнення і створення великої кількості локальних культур різного рівня, нерідко конфліктуючих між собою. Це є епоха розуму, період оптимізації ментальних структур. Коли ментальна оболонка буде завершена і її структури будуть протестовані зануренням в геєну огненну матеріальної діяльності, і досягнута культура свідомості дозволить усім сферам свідомості співіснувати безконфліктно, потреба в різноманітності форм відпаде, принаймні, вони перестануть бути безпосередньою метою діяльності людини і суспільства.
       Це не означає, що людство стане примітивнішим. Просто, коли майстер робить якийсь складний виріб, він розкладує по столу безліч інструментів, матеріалів, заготовок, незакінчених блоків. Але ось робота завершена, відходи змітаються в сміття, інструменти ховаються в ящик, виріб готовий і об’єднує в собі культуру всіх складових частин. Жодна частина не руйнує іншу, всі діють злагоджено. При потребі вдосконалити конструкцію або вмонтувати зроблений виріб у ще досконалішу і ширшу систему, як DOS у Windows, майстер знову дістане з ящика той чи інший розумовий інструмент, але тримати їх постійно на робочому столі немає потреби. Майстер збагатився досвідом поводження з матеріалами та інструментами і виношує ще грандіозніший задум. Релігійно-налаштований читач відразу ж подумає, що словом “Майстер” я вводжу якийсь еквівалент Бога, але не треба таких асоціацій.
       Подібним чином, коли буде створена інтегральна культура розуму, творення розумових форм та їх матеріальних втілень відійде на задній план, стане розвагою та засобом підтримання психічної рівноваги, як в наш час фізкультура і спорт (звичайно, не сучасний професійний спорт) підтримують рівновагу тіла. Інтегральна культура розуму буде основою для того, щоб в поле зору і діяльності людства ввійшли надментальні сфери свідомості, які поки що не мають підходящої психічної інфраструктури для своєї стабілізації і укорінення. З іншої сторони, така цілісна культура для свого створення потребує як орієнтир ці самі невловимі поки що сфери. Це процес взаємного проростання і об’єднання.
       Але все це дуже віддалена перспектива, що ледве вгадується за горизонтом. Поки що людство перебуває на робочому столі Землі, де валяються креслення, інструменти, матеріали, більш чи менш вдалі заготовки, відходи творчості. Люди ремствують на нестачу матеріальних та енергетичних ресурсів, але якби ресурси були необмежені, люди б перепаскуджували все нові прекрасні оазиси і не набули б ніякої культури самостримання зажерливості свого розуму. У природі і історії все виконує в кінці кінців свою позитивну роль – і нестача ресурсів, і кризи, і хвороби, і демони, і боги.
       Поки що майстер виготовляє окремі заготовки, інтегральний проект розгалузився на багато модулів. Прослідкувати весь робочий план в масштабах всього людства навряд чи хто спроможний. Але ми бачимо, як зрідка то тут, то там спалахують окремі особистості, що реалізували якісь вершини свідомості. Кожне таке видатне звершення, імпульс високої напруги, не може бути прямо сприйнятий людством без руйнівних наслідків. Тому здійснюється обхідний маневр – навколо імпульсу вищого світла накручується тінь, плетиво релігійних вчень, імітацій та збочень, які виконують позитивну підготовку людства негативним способом. Розкручуючись, вони стають наочними уроками, навчальними засобами, які в кінці кінців відходять в минуле разом з тими, хто не хоче вилізти із свого комфортного болота рабської ментальності. Демони захоплюють в рабство, але по закону магніта на другому полюсі створюється імунітет до рабської ментальності. В даний час якась частина людства знаходиться в стадії визрівання імунітету, а якась частина відійде в минуле разом з ідолами.
       Здається очевидним, що розгалуження історичних шляхів є відтягнутим в часі проявом розщеплення свідомості, викликаного спалахом вищого світла, точніше, його тіньовою компонентою. Я розглянув розщеплення, спричинені християнським віровченням. Але тут виникає чергове фундаментальне питання: яка практична цінність такого розуміння історій, якщо творці її вузлових моментів нам переважно невідомі і ми навіть нездатні зрозуміти привнесені ними імпульси, більше того, намагаємось всіляко їх перекрутити?
       На це питання можна поставити контр-запитання: яку цінність має традиційне розуміння історії, що опирається на факти матеріальної культури, тасує їх як кому заманеться і створює видимість розуміння, яке буде спростоване наступним поколінням чи навіть конкуруючою школою істориків? Очевидно, що факти матеріальної культури не можуть бути основою цілісного розуміння еволюції людства, а є лише допоміжними орієнтирами такого розуміння. Адже культура свідомості визріває сотні і тисячі років, поки проявиться у матеріальній культурі.
       Сучасна історія – це казка для дорослих, звернена в минуле і покликана поманити стадо в тому чи іншому напрямку, чи полоскотати чиїсь надуті амбіції. Навіть “Путь ариев”, який оперує сумнівними фактами, що не піддаються перевірці, я вважаю на голову вищим від будь-якого підпертого черепками історичного дослідження, хоч багато в чому і не згоден з точкою зору Юрія Канигіна. Навіть якщо усі факти, на основі яких написаний “Путь ариев”, виявляться вигаданими, я не поміняю оцінки цієї книги. Черепки залишаться черепками, усвідомлення ж мотивів, що спрямовують еволюцію свідомості, однаково важливе для розуміння минулого і майбутнього.
       Зрештою, не можна висувати претензії історичній науці та історикам за те, що вони дивляться в минуле. Сучасна наука історія є такою за визначенням. Часто говорять, що без знання минулого немає майбутнього, але в устах тих, хто це говорить, це не більше ніж риторика. Історична наука не має впливу на творення майбутнього не тому, що історики пишуть свої казки заради учених ступенів чи на замовлення правлячої еліти, чи під впливом інших кон’юнктурних міркувань. Існують фундаментальні причини, які обмежують наше бачення минулого і прогноз майбутнього.
       В попередніх розділах я розглядав принцип невизначеності, який діє, коли явище намагаються аналізувати за допомогою розумових інструментів, близьких до рівня свідомості досліджуваного явища. В сфері суспільних наук це саме та ситуація, адже дослідник вариться в одному казані з досліджуваним соціумом. В такій ситуації факти минулого можна сяк-так підтасувати під ту чи іншу загальнозрозумілу схему (часто з тим же успіхом і під прямо протилежну схему), але прогноз на майбутнє виявляється хитким.
       Якщо ж подивитися на суспільство із захмарних вершин, то загальний напрям еволюції і якісь вузлові події, мабуть, можна вловити і передбачити, але це передбачення такого рівня, який не сприймається суспільством і тому не має для нього ніякого практичного значення. Більше того, при погляді зверху зникають з поля зору всі ті незліченні сплетіння структур нижчого розуму, в яких переважно і протікає психічна діяльність суспільства. Проігнорувавши їх, можна припуститись дуже серйозної помилки, наприклад, написати Апокаліпсис або оголосити потойбічне спасіння чи абсолютне звільнення метою життя людини. Адже високе і низьке відносне і взаємозалежне, і одне опирається на інше, і глибина низького взаємопов’язана з висотою високого, і “князь мира сего” служить в одній конторі з “Господом Єдиним”.
       Принцип невизначеності є природнім обмеженням імітаційно-аналітичного світогляду і пізнання. Цей звичний нам світогляд для пізнання розділяє світ на фрагменти, аналізує їх взаємозв’язки, і нарешті створює інтелектуальну чи іншу імітацію явища. Створюється проекція явища на план свідомості, який є звично-активним, найчастіше для нас це інтелект. В цьому розділенні і протиставленні розум повторює власну структуру і спосіб функціонування. Ментальна структура, яка має звично-фіксоване поле зору, не дозволяє спілкуватися з об’єктом через рівень свідомості, характерний для об’єкта, не підмінюючи об’єкт його імітацією. Але така закостенілість ментальності в свою чергу зумовлена інстинктом самозбереження психічної рівноваги. В системі ієрархічних структур, що конкурують за психічні ресурси, мають звичні зв’язки між собою і утворюють надструктуру особистості, поле зору і поле активної дії обмежені і локалізовані, і зміна їх локалізації є переходом в аномальний психічний стан, який супроводжується більшою чи меншою втратою звичних механізмів урівноважування і загрожує руйнуванням загальної психічної рівноваги. Це обмеження зніметься лише тоді, коли укорениться нова психічна структура на основі цілісної, всеохоплюючої свідомості. Тоді відпаде потреба у фрагментації, протиставленнях, аналізі, імітаціях. Принцип невизначеності тоді, так би мовити, перевернеться у свою активну форму, в нову цілісність бачення і творення світу. Бачення, пізнання і творення зімкнуться в одне ціле, в єдиний політ душі, уявити який з нашої обмеженої точки зору неможливо. Коли це станеться і стане надбанням значної частини людства, історія в звичному нам розумінні закінчиться і напрямок еволюції людства радикально зміниться.
       Між горами із халви потечуть молочні ріки, з-під землі будуть бити медові джерела, і на оновленій землі не буде жодного забора, жодного замка, жодної собаки, жодного паразита, жодного контролера, жодного хижака і жодного курця, а моя жінка перестане шпиняти мене “чого це ти, ледацюго, завалився спати”.
       Все це дуже далека перспектива, але без грандіозної мрії і перспективи навіщо вся ця суєта. В кінці кінців все, що досягнуте окремими подвижниками, повинно перейти в загальну побутову свідомість. Інакше ці видатні спалахи були б невиправдані, а історія людства не мала б напрямку і смислу. З певної точки зору, вся історія людства є широкомасштабною неусвідомленою йогою. Окремі видатні вчителі намагалися хто втекти на небо від суєти матеріального світу, хто трансформувати цей нижчий світ по образу і подобію захмарного Суперрозуму. Схоже на те, що, по-перше, індивідуальними зусиллями окремих подвижників ці грандіозні звершення здійснити неможливо, і по-друге, взагалі неможливо перебудувати один світ по образу і подобію іншого. Можливе і необхідне поступове об’єднання свідомості вглиб і в висоту. Саме цей процес весь час підштовхується горизонтальним розвитком, урізноманітненням ментальних форм, спеціалізацією свідомості окремих людей, націй і рас, що має на меті охопити якомога більше поле досвіду, і катастрофами, які перетворюють надмірне горизонтальне урізноманітнення у прорив по вертикалі. Адже широке охоплення форм по горизонталі повинно бути збалансоване вертикальним об’єднанням свідомості, інакше свідомість фрагментується.
       В кінці кінців, можливо, що весь цей процес завершиться створенням свідомості, об’єднаної на основі “чистої свідомості” древніх мудреців або “Суперрозуму” Шрі Ауробіндо, але без придавлення “нижчого” світу “вищим”, яке неминуче виникає, коли цю грандіозну мрію намагаються реалізувати окремі подвижники.
       На знаку Шрі Ауробіндо зображені два взаємопроникаючі трикутники як символи взаємопроникнення матеріального і духовного, “землі” і “неба”. Це кращий знак, ніж хрест, який символізує могильний тупик. Ми живемо в час зміни знаків.