Погляд у майбутнє через замочну дірку

        Коли я учився в школі, 2000-ний рік уявлявся нам прекрасною казкою, комуністичним раєм, що восторжествував в усьому світі на радість пролетаріям та прогресивній інтелігенції. Від кожного по здібностям, кожному по потребі. Заходь в магазин і бери безкоштовно що душа бажає. Труд став найпершою потребою людини, але завдяки електрифікації, хімізації та меліорації усього народного господарства робочий день скоротився до чотирьох годин. Зникли всі антагонізми, стерлись грані між містом і селом, між розумовою і фізичною працею. Всі нації злились в новій історичній спільності – радянському народі, який втілив в собі найкращі культурні досягнення націй, як-то, грузинський шашлик, українські вареники, московську горілку і таке інше. Незрозуміло, правда, навіщо в цьому раї комуністична партія, якщо немає класових ворогів. Мабуть, саме по цій причині партія і недобудувала рай. Так і стоять похмурі бетонні блоки з іржавою арматурою, як залишки недобудованої греблі Карпатського моря біля села Довге по річці Стрий.
       На жаль, не суджено було “Сказку сделать былью”. Не допомогли ні “стальные руки-крылья”, ні “вместо сердца пламенный мотор”. Гуркнула перестройка, і передова інтелігенція звільненим язиком сотворила нову казку, про ринкову економіку, про те, як вільні господарі на вільній землі будуть намагатися випускати продукцію все кращу, та все більше, та по найпередовішим технологіям, бо цього вимагатиме конкуренція. На жаль, і ця казка не стала прекрасною бувальщиною, і навряд чи стане. В попередніх розділах я намагався пояснити, чому. Але, загалом, незважаючи на невдачі в окремих країнах, казка про щасливе пост-індустріальне майбутнє живе і манить.
       Досягнення генетики та біотехнології дозволять створити дешеві і корисні продукти харчування, нові методи лікування невиліковних хвороб. Для початку накормимо дешевими продуктами слаборозвинуті країни, подивимось, що буде. Наука генетика виправить генетичні дефекти людини, психічні та фізичні патології, і взагалі дозволить маніпулювати формами живого так же легко, як ліпити фігурки з глини. Майже боги зійшли на землю. Зникнуть спадкові хвороби, в колбах будуть вирощувати штучні органи для заміни зношених від наркотиків та розпусти. Проблеми безпліддя, ожиріння, алкоголізму, злочинності будуть вирішені раз і назавжди шляхом пересадки відповідних генів, вживлення генетично-модифікованих клітин, що продукують потрібні гормони та ферменти. [Треба ж така несподіванка. Пишу цей абзац і випадково зачепив долонею клавіші “курсор вліво” і “insert”. І тут Word-97 на місці цього абзацу видає мені фантастично-футуристичну картинку, дуже підходящу до теми. Неисповедимы пути Microsoft.] Не вистачить людських генів, пересадимо собачі чи свинячі. Нам ніколи чекати милості від природи, це недостойно нашої технологічної могутності. Якщо треба, прийдемо і візьмемо.
       Подивимось в Інтернет, що там пропонують. Яйцеклітина топ-моделі. Сперматозоїд Джеймса Бонда. Гормони нірвани йогів. Штучний жіночий орган для холостяків і чоловічий для ділових жінок, повна імітація натури, багатий асортимент форм та розмірів, регульований мікропроцесором режим роботи, програмне забезпечення, індивідуальна настойка. Гібрид самки людини з самкою свині для інтенсивного вирощування людських ембріонів, десять поросят за один вегетаційний цикл, всі права захищені. Сурогатні матері для безплідних пар, без шкідливих звичок, недорого. За доступною ціною препарати для зняття втоми і неприємних відчуттів, підвищення потенції, регулювання психіки. Наші препарати дадуть вам відчуття бадьорості, свіжості, чистоти, екстазу, нірвани, підвищать розумову і фізичну працездатність. Найкраще співвідношення ціни і якості. Кентаври-рикши, витривалість коняки і розумові здібності, достатні для розуміння правил дорожнього руху. Програмовані зомбі одноразового використання для роботи в умовах високого радіаційного фону, дешевші від електромеханічних.
       В попередніх розділах я намагався якщо не пояснити, то натякнути на те, що казка науково-технологічної могутності може закінчитися так же безславно, як і казка про комуністичний рай. На жаль, всяка казка повинна бути перевірена на чиїйсь шкурі. Іван-дурак завоював прекрасну царівну і пів-царства в придачу, не злазячи з печі, яка їздила по щучому велінню, по дурака хотінню. Казка не донесла до нас подальшої долі цього подружжя, але мені стало відомо від щуки, що Іван пропив свої півцарства, а царівна від нього втекла. На жаль, поки Іван здійснював свій подвиг, йому не приходила в голову думка, що він буде робити з півцарства і чи уживеться царівна з п’яною пикою Івана.
       Тепер Джон-дурак сподівається, що надута жаба науково-технологічної могутності, на якій він оженився, перетвориться в прекрасну принцесу. Не перетвориться добровільно – знайдемо в Інтернеті і пересадимо ген принцеси, все в наших руках, і принцеса, і жаба. На жаль, Джону не приходить в голову думка, що не все підвладне могутності комп’ютера і долара, і що замість прекрасної принцеси жаба може перетворитись в жахливого всепожираючого монстра. Приношу вибачення жабі, я не хочу образити це невинне створіння, це я для літературної метафори.
       На жаль, сяюча нитка еволюції, яка занурилась в багно збочених тваринних інстинктів, втрачає чутливість до сонячного світла, і один бог та чорт знають, де знаходиться дно вигрібної ями, яке буде негативним дороговказом.
       Шановне панство, включаючи щуку і жабу, дозвольте і мені написати казку, яким буде майбутнє людства. Так би мовити, продовжуючи традицію міфотворчості. На жаль, моя казка не зовсім приваблива і хеппі-енд в ній поки що не вимальовується, хіба що у віддаленому майбутньому. Але можливо, що моя казка буде реалістичнішою. Багато солодкого шкідливо для здоров’я, треба ж іноді з’їсти і хріну.
       На жаль, щасливого майбутнього, ні комуністичного, ні пост-індустріального, не вимальовується і пришествія Спасителя теж не передбачається. Вік двадцять перший буде жорстоким розчаруванням дураків усіх національностей, які намагаються в’їхати в щасливе майбутнє разом із своїми всепожираючими релігійними та нижчими ідолами. Дійсно, треба бути дураком, щоб тягнути з собою в майбутнє паразитів різних рівнів і масштабів, що обсіли людство, як мухи какашку. Ці паразити настільки присмоктались до людської душі, що висмоктують майже всі життєві енергії і норовлять перетворити душу у вищеназвану смердючу речовину. Як у “Пропавшій грамоті” Гоголя, людина налаштовується з’їсти смачний шматок, але в якомусь запамороченні цей шматок потрапляє у свиняче рило. І чим більше і тяжче працюють люди, тим більше матеріальних і психічних ресурсів дістаються ідолам. Зовсім як в нинішній Україні ворам. Релігійні паразити висмоктують найвищі пориви душі, ідоли науково-технологічної могутності в союзі з гномами роздутих тваринних інстинктів примушують людей самовіддано і тяжко працювати заради того, щоб ще більше зруйнувати свою душу і тіло, щоб паразитам ще легше було живитись у середовищі розбалансованої і фрагментованої психіки. Недоїдені залишки пожирають чортики наркоманії. Дійсно, сучасна людина є рабом паразитів, яких вона сама ж і розвела і самовіддано живить власною кров’ю.
       Рабство – знак двотисячолітньої епохи, що із скреготом зубовним завершується.
       “…все, чему не хватает равновесия в наших телах, обществах или наших космических циклах, в конечном счете умирает – необходимо иметь ясное видение. Мы потеряли Пароль – таков итог нашей истории. Мы заменили подлинную силу механизмами и приспособлениями, а истинную мудрость догмами. Это владычество гномов, на всех уровнях.” (Сатпрем. Шри Ауробиндо, или Путешествие сознания. СПб., 1993).
       Деякі країни гордяться свободою, що ніби-то є основним мотивом їхньої культури, на противагу так званим тоталітарним режимам. Ця їхня свобода полягає у можливості привести проститутку в готельний номер, вільно користуватися технологіями, механізмами та пристосуваннями, що калічать людську душу, вільно підтримувати пануючі в їхньому суспільстві манії та психози, вільно крутитися в цьому колесі, що набрало шаленої інерції і підминає під себе індивідуальну волю. У тоталітарних режимів є хоч висока ідея, хай помилкова, а у так званому “вільному світі” безроздільно правлять дрібні гноми та гномики. Знамените Оруелівське “свобода є рабство” має значно ширший смисл і адресу, ніж прийнято вважати.
       Ситуація хоч і жорстока, але не безнадійна. Адже у природи є в запасі ефективні методи очистки від паразитів. Через серію більших і менших криз і катастроф людство поступово дістає необхідний досвід і свідомо чи несвідомо коректує шлях. Еволюція і зокрема історія – це ректифікаційна колона, в якій на кожній тарілці проходить процес розділення важких і летких фракцій. Одні возносяться очищеними, інші опускаються разом з паразитами, - такий принцип очистки. В кінці кінців, в ректифікаційній колоні свідомості паразити перетворюються в родючий грунт. На жаль, процес не обходиться без втрат. На жаль, для безпосередніх учасників процес є надто жорстоким, але заскорузлу, запаршивлену ментальність неможливо зрушити одними тільки високими проповідями. Але провідників світла органічно доповнюють катастрофи, паразити, злочинці. Одні манять світлими перспективами, інші вставляють скипидарного фітіля, і людство в кінці кінців рухається вперед.
       Таким чином, двадцять перше століття буде століттям звільнення людства від паразитів і пробудженням перших паростків цілісної свідомості. Це звільнення буде супроводжуватись утворенням потужних каналізаційних потоків, що будуть виносити бруд в стічну яму. Зростатиме наркоманія, з’являтимуться нові невиліковні хвороби, буде поширюватись тероризм, спалахи невмотивованої жорстокості, масово розповсюдяться психічні захворювання. Досягнення інформатики та біотехнології будуть використовуватись для все більшого знущання з живих істот і в тому числі людини. На цій науковій основі виникнуть такі страшні злочини, про які ми сьогодні не можемо навіть подумати. Проте, в отупілій масовій свідомості вони перестануть сприйматися як злочини. Медицина остаточно зімкнеться з кримінальною злочинністю, а спорт – з нею ж плюс найбільш жорстокі тваринні інстинкти. Законність, гуманізм та права людини остаточно втратять ефективність як інструменти регулювання суспільного життя. На фоні загальної сум’ятиці можна передбачати масову нездорову тягу до аномальних психічних явищ, містики, сумнівних психотехнічних систем, окремі вогнища ренесансу традиційних релігійних вчень.
       Це, так би мовити, темна сторона сили. Спалахи нової, цілісної культури і свідомості теж будуть з’являтися повсюди, але вони не можуть вільно розквітнути, поки не пройде процес розчистки і створиться хоча б мінімально сприйнятливе соціальне середовище. Прекрасні квіти не можуть розквітнути на пасовищі, по якому топчеться очманіле стадо.
       Якщо корова займеться спогляданням квітів замість давати молоко, то її відправлять на м’ясокомбінат. Корова повинна давати молоко, поети оспівувати прекрасні квіти, астрономи дивитись на зірки, а всякий нормальний громадянин повинен хотіти заробити якнайбільше грошей і зробити кар’єру. Якщо раптом знайдеться унікум, який вміє розмовляти з квітками, зірками і хмарами, розуміє мову птахів, а також володіє багатьма іншими здібностями, аж до оживлення мертвих, то я сумніваюсь щоб така всебічно обдарована людина знайшла своє місце в індустріальному суспільстві. Кожна професія вимагає спеціаліста. Майже в будь-якому ділі вузький спеціаліст кращий, ніж універсал, від якого невідомо чого можна чекати. Якщо навіть візьметься зцілювати хворих, то швидко підірве власне здоров’я, роздратує дипломованих лікарів і взагалі така діяльність не приведе до зменшення кількості хворих. Якщо ж в придачу до своїх талантів такий аномальний індивід ще й втратить інтерес до погоні за грошима, то жодна фірма не візьме його на роботу. Фірмі треба, щоб співробітник вкладав в роботу всю душу і прагнув зробити кар’єру. Інакше, навіть якщо він буде сумлінно виконувати свою роботу, начальство не знатиме, як ним керувати і чим заохочувати. Директор фірми не може успішно керувати людиною, яка живе по захмарним принципам, і тому віддасть перевагу менш обдарованому, але більш зрозумілому. Так само КПСС була нездатна керувати вільними підприємцями, а лише рабами, і тому намагалася всіх перетворити в рабів.
       Якщо значна частина людей розчарується в гонитві за грошима і в прагненні зробити кар’єру, це підірве мотивацію праці і взагалі всю економічну систему сучасного індустріального суспільства. Суспільству не потрібні захмарні мрійники. Стабільність будь-якого суспільства, комуністичного, ісламського чи сучасного західного індустріального тримається на тому, що індивіди з аномальною поведінкою відторгаються, придавлюються або просто знищуються. В цьому відношенні всі типи суспільств і держав є однаково тоталітарними. З певної точки зору, навішування ярлика “тоталітарний” є не більше ніж намаганням нав’язати чужому суспільству свою ментальність з позиції власної ситості і видимого благополуччя.
       Всяке суспільство має інстинкт самозбереження, що захищає стабільність суспільства, держави і усталених порядків. Але саме по цій причині ростки принципово нової свідомості не можуть розквітнути, поки не збанкрутували основні писані і неписані принципи, за якими поки що більш-менш благополучно живе суспільство. На жаль, масове усвідомлення потреби в цілісній свідомості може виникнути лише на фоні кризи сучасної цивілізації в цілому і окремих типів суспільств зокрема. З певної точки зору, саме кризи і катастрофи є моментами найбільш інтенсивного творення, незважаючи на те, що позитив цього творення усвідомлюється лише після катастрофи. Буває, що ідеали, переживання, принципи, прагнення терплять крах або навіть переходять в свою протилежність для того, щоб бути безконфліктно об’єднаними із заново відкритими вищими або більш всеохоплюючими принципами.
       Потерпіли крах комуно-християнські ідеали рівності, соціальної справедливості, непримиренності до інакомислячих, відношення до всіх не своїх ідеологій як до ворожих, ідеали зла багатства і зла приватної власності. Повільно, але неухильно назріває крах цінностей західної цивілізації. Поки що важко сказати, у що позитивне трансформуються сучасні цінності і на основі яких принципів створиться нова об’єднана ментальність, але щось таке визріває, не може не визрівати. Тиск надзвичайний, на фоні загальної руйнації крутяться шалені потоки звільненої психічної енергії, які шукають опору, хоч найменшу підходящу структуру, плацдарм, за який можна зачепитись. Процес іде, з’являються центри кристалізації і навколо них іде розвиток, але поки що це не потрапляє в поле зору через затоплення потужними потоками бруду.
       В час кризи система цінностей змінюється, ті визначні досягнення, які вважалися головними здобутками суспільства і всього людства в цілому, майже метою життя, раптом банкрутують, причому це банкрутство спочатку виглядає як деградація суспільної моралі. Найбільш цінним внеском західного суспільства в культуру людства буде не нинішня масова культура і науково-технологічні досягнення, а та культура, яка зможе контролювати цих демонів, можливо, навіть трохи придавивши. Вектор ментального розвитку повинен повернутися знизу вверх, до інтегрування інтелекту з вищими рівнями свідомості замість прислужування збоченим тваринним інстинктам. Враховуючи, які потужні демони створені західною цивілізацією, це завдання надзвичайно непросте, але разом з тим і грандіозне. Немає особливої заслуги в тому, щоб бути цнотливим імпотентом, чесним ніщим або бути інтелектуально стриманим, маючи нерозвинутий інтелект. Створити культуру контролю над амбіційним інтелектом, що опирається на потужну інфраструктуру матеріальної культури і виробництва, є завданням болісним і дискомфортним, але тільки це і може виправдати всі гріхи цього суспільства. Це було б надзвичайно грандіозним звершенням, яке змінило б обличчя цивілізації більше, ніж всі науки і всі технології. Можливо, криза західного суспільства буде навіть більш болісною, ніж сучасна криза пост-комуністичних України і Росії. Але обійти це звершення ніяк неможливо, альтернативою є повна деградація суспільства.
       “Билл Гейтс разочаровался в компьютерах и капитализме”, якщо газета не бреше (“Вечерние Вести” (Киев), 14 ноября 2000). “К удивлению собравшихся, он заявил, что компьютеры почти ничем не могут помочь в деле борьбы с главными пороками человеческой цивилизации”. Білл Гейтс завжди по незрозумілій причині викликав у мене симпатію, як і Горбачов, що б там про них не писали. Після цієї газетної статті моя повага до Білла Гейтса значно зросла. Якби йому вдалося знайти позитивний вихід із свого розчарування, це мало б більше значення для Сполучених Штатів і людства в цілому, ніж винайдення комп’ютера. Як тільки розбагатію, в знак поваги до Білла Гейтса куплю ліцензійні MS Windows та Office. На жаль, досі змушений користуватися піратськими.
       Демони західної цивілізації повинні бути приборкані, інакше це приведе до дестабілізації сучасних так званих розвинутих країн і до наростання нерозуміння з іншою частиною людства. Так, прагнення до могутності, яке так сильне в США, може привести до неадекватної поведінки цієї супердержави на міжнародній арені, до нерозуміння суспільств з іншим типом ментальності і навіть породити ворожнечу з країнами, де панує релігійна свідомість, зокрема, з ісламським світом.
       Але і у суспільств, де панує релігійна свідомість, теж немає іншого шляху, крім переживання своїх релігійних ідолів. Альтернативою є стагнація суспільства і поступова муміфікація культури. Безрадісним передбачається майбутнє країн, де релігійна свідомість є домінуючою. В першу чергу, це Індія, Пакистан і інші ісламські країни. В кінці кінців вони повторять безславний шлях комуно-християнського СССР. Але завдяки багаточисельності населення і доступу до сучасних технологій криза цих країн може становити велику загрозу для миру в усьому світі. Адже релігійна ментальність вимагає ворога, і пошуки образу ворога посилюються в час кризи, і кандидат на роль ворога існує. Це, в першу чергу, США, які своїми амбіціями і силовою політикою здатні ще більше посилити свій імідж в очах ісламістів як аморального, грубого, розбещеного суспільства, царства диявола. Але і менші вороги будуть знаходитися. Незатухаюча ворожнеча між Індією і Пакистаном -– це породження релігійної свідомості, і для обох сторін ця ворожнеча вигідна, бо підтримує чистоту віри і цілісність суспільства.
       На жаль, Індія, яка явила світу сяючі вершини духовності, все більше пліснявіє у віджилій свій час релігійній свідомості. На жаль, здається, що Індія у видимому майбутньому нездатна вилізти з цього болота, так само як і Пакистан, і поглиблення кризи в обох країнах загрожує ядерною війною між ними. Як говориться в пісні, “вроде не бездельники и могли бы жить, им бы понедельники взять и отменить”. Але нездатні відмінити своїх ідолів.
       З проблемами зіткнеться і Ізраїль. Претензія на боговибраність так глибоко вросла в національну ментальність, що вони нездатні помиритися із своїми арабськими сусідами. Тим більше, що сусідам з їх релігійною ментальністю ворог теж дуже потрібен. Існує ще один фактор дестабілізації Ізраїлю, свого роду міна сповільненої дії. Це – масова імміграція з бувшого СССР, яка змішала в одному суспільстві іудаїстів та носіїв комуно-християнської ментальності. Цей коктейль може мати руйнівні наслідки.
       В певному розумінні, єврейський народ став заручником власної претензії на боговибраність. Давні мудреці висунули цю ідею для об’єднання єврейського народу, його національної самоідентифікації. Але ця ж ідея породила як реакцію антисемітизм. Вона ж породила сподівання на прихід Месії, який врятує єврейський народ від ворогів, яких євреї своєю боговибраністю самі ж настроїли проти себе. Надія на Месію підготувала грунт для приходу Ісуса Христа, якого тодішнє (і сучасне) суспільство не зрозуміло, відторгло, а потім його перетворили в ідола на експорт. Християнське віровчення породило комунізм, Сталін підтримав прихід до влади фашистського режиму Гітлера, Гітлер репресував євреїв. Багатотисячолітній круг замкнувся. Німці покаялись у своїх злочинах, зокрема проти євреїв. Але ж головним підпалювачем Другої світової війни був СССР на чолі з Сталіним, а Росія оголосила себе правонаступницею СССР. Але я не можу собі уявити, щоб росіяни зробили хоч натяк на покаяння, так вросла у їхню ментальність віра в правоту усього, за що страждали їхні батьки і діди. Тим більше неможливо, щоб євреї, невинні жертви переслідувань, покаялись за свою претензію на боговибраність, яка і стала спусковим механізмом всіх наступних катаклізмів. Цим я не звинувачую євреїв, але вони стали заручниками помилкової ідеї. Марно тепер шукати винуватих. Фанатизм живить ідолів, ідоли вимагають крові, кров посилює фанатизм, фанатизм шукає нової крові. На жаль, виходу з цього бого-диявольського кола релігійної свідомості не видно. Ідоли ще не наситились. Людство ще не зрозуміло урок історії.
       Неясне для мене майбутнє Китаю. Я взагалі мало знайомий з ментальністю цього народу, хіба що по життєписам буддійських монахів, народним казкам, та ще пару книжок. Щось високе є в китайській поезії. Можливо, це вплив буддизму, можливо, ще щось мені незрозуміле. Але по моїм поняттям поезія є найвідкритішим проявом душі народу, а душа, висока в минулому, буде високою і в майбутньому. Китай отримав щеплення комуно-християнського сказу і відбувся відносно малими жертвами (порівняно з СССР). Якщо це щеплення дасть хоч мінімальний імунітет проти релігійної свідомості взагалі, то Китай може перетворитись в один з провідних культурних і економічних центрів майбутнього світу. Але китайські знаки мерехтять в моїх очах, далі нічого не можу розібрати.
       Парадоксально, але майбутнє США для мене ще менш зрозуміле, ніж навіть Китаю. З однієї сторони, ця країна менше, ніж будь-яка інша, заражена релігійною свідомістю, і це дає можливість динамічного розвитку. З іншої сторони, дуже вже могутніх нижчих ідолів створило американське суспільство, і невідомо які жертви будуть потрібні для їх приборкання. Тут є і потенціал росту, і можливість падіння. Майбутнє Сполучених Штатів, можна сказати, перебуває в нестійкій рівновазі і залежить від багатьох чинників. Якщо їм вдасться інтегрувати свою могутність в більш високу культуру, це буде могутня держава і нація, у іншому випадку їхня могутність обернеться проти них. Але у всякому випадку, на майбутнє США я дивлюсь більш оптимістично, ніж Західної Європи, де християнська церква залишила незарослі і дотепер рани в душах народів. В умовах дестабілізації, викликаною кризою цінностей західної культури, тут можливі окремі вогнища ренесансу християнської свідомості в формі націонал-соціалізму або чогось подібного. Привид комунізму може повернутись на свою історичну батьківщину під іншою личиною.
       Великий потенціал росту мають країни Латинської Америки. Коли християнський паразит завершить свою місію і піде геть, тут можливе відродження дохристиянської культури, і на цій основі національне відродження. Можливо, ми ще станемо свідками латиноамериканського чуда, подібно “японському чуду”. Адже справжнє чудо може виникнути лише на основі високої культури. Всі інші чудеса є шахрайством. Взагалі, культура є альфою і омегою майбутнього світу, цілісна культура цілісної свідомості, що не розділює людину і природу, землю і духовність, культура вільна від рабства, від потреби в ідолах. Можливо, в майбутньому елементи культури дохристиянської Латинської Америки зіграють важливу роль в пом’якшенні внутрішніх напружень, які неминуче виникнуть в науково-технологічній культурі Сполучених Штатів. В кінці кінців, геофізична свідомість Землі бере своє і переселенці повинні поважати Землю і конкретні оазиси свідомості Землі. Знову я вбачаю якусь спільність в долях Русі і країн Латинської Америки, нащадків колишніх великих цивілізацій.
       Про майбутнє Русі я вже писав в попередніх розділах. Хочу лише додати, що тепер я більш стримано реагую на імперську політику Москви, ніж пару років тому назад. В кінці кінців Україна і Росія – це християнський двійник, і з ерозією християнського паразита виникне можливість нової позитивної інтеграції. Так що невідомо, добро чи зло несуть для України в довгостроковій перспективі диктаторські замашки царя Путіна і його намагання утримати Україну в сфері впливу Росії. Адже часто історія використовує негативні методи для досягнення позитивних результатів.
       Ще дещо про символіку майбутньої Русі. Знову ж таки, у мене помінялось відношення до Тризуба, знака князя Володимира. Тим більше, що його інтерпретують як символ Святої Трійці. У цих символів рабське минуле, злочинне сьогодення і безславне майбутнє. Своє ставлення до алкоголіка Володимира і введеного ним опіуму для народу я вже висловлював. Я думаю, у віддаленому майбутньому центральним елементом державного символу Русі буде знак Сонця.
       Ніяк не можуть вибрати проект монумента на майдані Незалежності в стольному граді Києві. Якось я дивився виставку проектів, і я не вибрав би з них жодного. Там християнська символіка; там мотив ворожнечі, причому, в ролі ворога натякають на Російського орла; там щось таке помпезне, з колонадою, наче украдене з Санкт-Петербурга; є кілька проектів з жіночою фігурою як центральним символом України, але фігури якісь грубі. Останнє мене, тонкого цінителя жіночої краси, особливо дістає. Можливо, вони грубі лише в моделях. Але я боюсь, що наші скульптори будуть просто нездатні відтворити справжню красу, достойну увічнення. Та й звідки вони візьмуть натуру. Перевелася красива натура, шляється щось кирпично-морде, або ж дистрофічне. Але, швидше, переможе якийсь грандіозно-помпезний монумент, який морально застаріє набагато швидше, ніж облупиться фізично. Вже хоч би не зварювали навіки, а то потім буде багато мороки з демонтажем. Невже проектанти вважають себе розумнішими, а свої творіння віковічнішими, ніж були їхні попередники, що створили на цьому місці меморіал комунізму?
       Дозвольте і мені подати проект. Гарантую, що буде дешево і глибоко символічно. Отже, вгору піднімаються звичайні сходинки. Десь на середині підйому робимо підвищення сходинок у вигляді витягнутої полоси лінзовидної форми. Щось схоже на видовжену пелюстку. Сходинки на цій виділеній полосі такі ж, як і навколо, лише підняті сантиметрів на двадцять-тридцять. Вертикальні грані цих сходинок пофарбовані в чорний колір, а горизонтальні – в золотий, так що при погляді знизу вверх переважає чорний колір, а зверху видний лише золотий. По сходинкам піднімається жінка, символ України-Русі. Ніяких наворотів, максимум – вінок з квітів. В крайньому випадку, якщо вже нічого дати в руки, дайте сапу. Скульптура в натуральний зріст, ніяких стотонних монументів. Сходинки і фігура ніяк не огорожені. На верхньому ж майданчику робимо красиво обрамлену круглу клумбу, що символізує Сонце, і навколо неї кілька клумб-променів. Влаштовуємо постійно діючу виставку квітів. По кругу між променями ставимо лавки, де всі бажаючі можуть відпочити та поговорити. І все, ніяких помпезностей, ніяких політичних символів, навіть тризуба. Десь поряд можна поставити постійно діючу шибеницю для скотів, які мають нахабство курити в радіусі ближче півкілометра від статуї.
       Природньо, що при виді краси у кожного совкового скота виникає нестримне бажання напаскудити. Скульптуру будуть обсцикати та закидати сміттям, але цей бруд лише доповнить реальний образ. Сміття прибирати не треба, щоб увесь світ бачив совкову душу в натурі. Якщо нездатні зберігати свої символи в чистоті, що ж, нехай ще деякий час поживуть в злиднях. Якщо скульптуру украдуть на металобрухт, більше на цьому місці нічого не ставити, хай так і залишається.
       Цей проект не приймуть по наступним причинам:
       автор не належить до чиєїсь мистецької школи;
       проект дешевий, а тому немає кормушки для солідного авторського колективу;
       по цій же причині ніде розвернутися ворам, щоб поцупити цінні матеріали для благоустрою своїх квартир та дач;
       не примиряться з відсутністю політичних та християнських символів;
       не мислять центрального символу в нормальний людський зріст, та ще й не огородженого товстим цепом;
       не зуміють зобразити красиву жінку, будуть намагатися приліпити портрет жінки якогось високого начальника або ж, за хабар, коханки якогось кримінального авторитета.
       Така моя казка. Можливо, хеппі-енд буде в двадцять другому столітті, якщо таке настане. Можна було б натягати з пустоти ще багато істин, але поки що досить. Побачимо, як сприйметься ця книжка, якщо її вдасться опублікувати.
       Ця книжка, безперечно, є злочином. Навряд чи знайдеться така людина, яка не знайшла б у моєму писанні образи на свою адресу. Але і я, скільки пам’ятаю себе в цій країні, терплю безперервне знущання, за винятками невеликих світлих полос. Все життя в нашій скотсько-бандитській державі має таку властивість, що не залишає іншої альтернативи, крім примкнути до одного з полюсів, тобто, бути злочинцем або скотом. На мою думку, з двох можливих варіантів треба вибирати більший злочин. Так що вважайте моє писання злочином в порядку самозахисту. Якщо мовчати, то ці скоти будуть думати, що так і треба. Приношу вибачення всім, кого я образив, але лише за те, що розмахнувся недостатньо широко і взявшись перевертати світ, світ не перевернув. Свамі Вівекананда говорив, що якщо вже робити злочин, то робити великий злочин. На жаль, відчуваю, що мій злочин недостатньо великий.
       Я не знаю, чи знайде хтось у моєму писанні щось позитивне і корисне. Мені особисто не потрібні істини, яких я натягав для розваги шановної публіки. Для мене позитив мого писання виявиться тоді, коли я забуду його і всі ці істини і якщо мені вдасться без придавлення повернути їх до джерела, з якого вони вийшли, і самому відкрити для себе це джерело. Закінчивши в основному це писання, я зіткнувся з тим, що звичка щось писати або складати вірші набула самоперної сили і намагається вийти з-під контролю, перейти в стан самозбудженої активності. Можливо, хтось з іншим світоглядом саме цього і хотів би, але у мене інша мета. Насмілюсь доповісти, що привести розбуджені спалахи творчості в стан “невимовності”, вгамувати їх, повернути до першоджерела – це задачка не менш складна, ніж сама попередня творчість. Але треба лізти далі. Як сказав поет, на жаль, не пам’ятаю, хто, “…есть дальше даль, синее синь…”.

Поема завершення і початку шляху
У просторі небес і у тиші лісів
Розчиняюсь я весь, як припинений спів.
Заплелися стежки, і чудесний мотив
Їх веде навпаки, у весну моїх снів.

Час закінчив свій біг, тихо вічність співа.
У сплетінні доріг моя пам’ять жива.
Заплелися стежки по лісах і снігах,
І проходять віки феєрією в снах.

Промениться роса, краплі щирі й живі,
Різнобарвні сонця запалились в траві.
Мить сліпуче-жива ріже пам’ять і зір,
Пам’ять темних проваль і сліпучих прозрінь.

Там болота липкі, свідки бруду й падінь,
Відчайдушні ривки до нездійснених мрій.
Плазування в багні і вершин розкриття,
За що дано мені це буття і життя?

Пастки замкнутих кіл і розриви прозрінь,
Маяки світлячків у безодні нічній.
І міжзоряна даль у прекрасних очах
В мене вп’ялась як сталь, вибухає як жах.

Мерехтінням зірок палить образ чужий,
І біжу я як вовк, сам від себе не свій.
Біг в ніщо, нікуди, крізь сніги і роки.
Пам’ятають сліди лиш сухі будяки.

Зірку вкрали з небес. Замерзає мотив,
У країну чудес більш немає мостів.
Заростають стежки, і приходить мій строк
Повернуть навпаки шлях, що йде від зірок.

Із трави і роси, з небуття і із сну
Променяться шляхи, що ведуть у весну.
Я іду в небуття, у траву і в росу,
Промениться життя і летить у весну.

Затухає мотив і іде в небуття.
Що й навіщо творив, не допру до пуття.
Закінчились листки. Що хотів – написав.
Дух творіння п’янкий відлетів і пропав.

Але я ще не впав і готую заряд.
Я вмонтую запал у дзвінкий світогляд.
З небуття і із снів піде в вільний політ
Мегатонний мотив, як грімкий динаміт.

Із простору небес і із тиші лісів
Променюсь я увесь із прадавніх часів.
Мить сліпуче-жива все біжить у віки,
І палають слова, моїх мрій маяки.

Завершить і забуть, і спочатку почать,
У струмок заглянуть, сон-траву привітать.
І в бездонну блакить, що ховає зірки,
Заглянуть і відкрить час в минулі віки.

Запах хліба й землі і далеких доріг
Тисяч літ, що пройшли і прийшли у наш вік.
Знову квітне земля, проростають хліби,
І весна запашна розтопила сніги.

Знов в вершинах небес ми шукаєм ключі,
Що згубилися десь в придорожній траві.
Сяють краплі роси над ключами життя.
Сяє промінь зорі із глибин забуття.

Недосяжність зірок, неповторність доріг,
Міріади стежок, мрій, покликань і ніг.
Ніжно шепчуть квітки сон-трави навесні
Казки давніх віків, що забулись у сні.

Дякую за підказки і натхнення.
Олександр Сковорода, Київ, Україна, 2000