Незле тихе слово насамкінець

"А через те що не вміли ви жити на своїй волі й самі,
глупаки, забажали собі кабали, то називатися
вам надалі не головотесами, а глуповцями"
(Салтиков-Щедрін М.Є. Історія одного міста.
Київ, "Дніпро", 1989)

        Це коротке гав-гав уже не є ні частиною, ні продовженням книги, яку Ви, шановний читачу, прочитали (якщо прочитали). Мій писацький зуд заглух на невизначений час, "дух творіння п'янкий відлетів і пропав". Однією з головних рушійних причин написання цього опусу було щось вторгувати за нього. Адже заробила Моніка Левинськи на життєписах образу пеніса Президента Клінтона. Я, по наївності, сподівався, що мій опус вартий хоча б четверті президентського пеніса, і розіслав по інтернету рекламні аннотації в більше сотні американських та німецьких видавництв. Але жодне не зацікавилося. У них можна заробити лише на скандалах, патологіях та збоченнях. Причому, чим брудніший скандал і чим гидкіше збочення, тим більший інтерес до подібних сенсацій. Якби я, приміром, згвалтував їхнього Президента та описав це у всіх подробицях, це точно був би бестселер. На жаль, мої високі ідеї вони сприйняти неспроможні, так само як і застереження щодо їхнього майбутнього. Що ж, "нехай собі як знають, божеволіють, конають", як сказав радянський поет.
        Повернувшись знову до свого розбитого корита, мені нічого не залишається, як напакостити цій бандитській державі, опублікувавши цей твір тут, наперед знаючи, що нічого, крім неприємностей, це мені не принесе. Але чорт з ними. Я зробив прогноз і запустив його до виконання, це і є моя помста.
        На жаль, мій прогноз починає здійснюватися несподівано швидко.
        Останні події у нашій славній глуповській губернії свідчать про те, що весь глуповський народ і кожен окремо взятий глупкраїнець обісралися із своєю незалежністю. Нездатне ісусо-христосовське стадо створити процвітаюче суспільство і державу. Нездатне навіть організовано продемонструвати протест проти злочинного режиму, навіть коли їм за це нічого не загрожує. Та інакше й бути не може. Стадо є стадо. Це бидло може бути лише "рабами, підніжками, гряззю Москви, варшавським сміттям".
        Національна ідея і самовіддані потуги націонал-патріотів потерпіли закономірний крах, і саме тому, що нездатні звільнитися від християнського опіуму. Ще один невивчений урок історії. Похитавшись між європейським та російським вибором, стадо і скотовласники вибрали бути гряззю Москви. Але не варто робити з цього трагедію. Можливо, це кращий вибір, ніж бути варшавським сміттям. На жаль, навряд чи націонал-патріоти здатні зрозуміти цей історичний урок, вони зазомбовані своїми так званими "християнськими цінностями", які насправді є рабськими інстинктами. Оскільки немає розуміння уроку, історія змушена буде повторитися.
        Але у всьому, в кінці кінців, є позитивна сторона. Можливо, погіршення взаєморозуміння з Заходом і навернення до Москви в даній ситуації убереже Русь від перетворення в сировинний та біологічний придаток Заходу, а перші проростки прадавньої культури Русі - від поглинання агресивною і примітивною західною культурою. В далекій перспективі, можливо, що орієнтація на об'єднання слов'янських народів дасть позитивні плоди. Для цього в першу чергу необхідне звільнення суспільної свідомості від християнського опіуму. Якщо націонал-патріоти не здатні це зрозуміти, то цю історичну місію виконає тотальна злочинність та бандитські режими в наших братніх країнах. Якби було таке розуміння, не було б історичної необхідності у тотальній криміналізації суспільства.
       Але вже маємо те, що маємо. Отже, не заважайте Кучмі укріплювати свій бандитський режим. Ви з вашим ісусо-христосовським маразмом є повноправними співтворцями цього режиму, його головною опорою і живильним середовищем. Чекайте, поки ваші скотовласники напишуть нову сторінку вашої історії.

Олександр Сковорода, 11 березня 2001 року.