Чорна яма і сяюча нитка Русі

        Як же відловити того чинника? Я думаю, знову ж таки, треба виходити з того, що вся матеріальна культура та історія є розгорткою, однією з стадій розгортки формацій свідомості і що закономірності цієї розгортки одні і ті ж для окремої людини і для нації в цілому. Окрема людина, що спивається і деградує, і нація, що втрачає свою, як модно говорити, “автентичність”, - це явища майже ідентичні, різниця лише в масштабі. І в тому і в іншому випромінювання енергії-свідомості якогось високого (глибокого) рівня раптом блокується чи перестає сприйматися через деформацію активної сфери свідомості. Таке враження, що ще вчора світила і вабила шляховодна зірка, а сьогодні погасла. Чи щось отупіло в мені, і я перестав сприймати світло. Начебто це ледь відчутне світло далекої мрії не має “весомого, грубого, зримого” втіленння, але все починає іти не так, настає якась порожнеча, чорна яма без виходу. Починаю спотикатися на рівному місці, автобус відходить у мене перед носом, начальник застукує мою відсутність на робочому місці в найбільш непідходяший момент, мимоволі я сам собі створюю неприємні ситуації, та ще й своїм колегам роблю пакості. Ніби якась нечиста сила смикає мене за язик, щоб сказати якусь дурницю чи щось недоречне, та ще й таке недоречне, що знаходиться на межі підлості. Такі чорні смуги можуть тривати кілька днів, кілька тижнів, кілька років. Але ж є люди, в яких усе життя ніби чорна смуга, і є нації, які століттями не можуть вилізти з такого отупіння.
       Якщо таке блокування довготривале, операційна система свідомості може втратити структурну стійкість і цілісність, окремі центри починають діяти безконтрольно, і закінчитись це може психічними розладами, особистими нещастями і нещасними випадками, травмами, фізіологічними захворюваннями, тягою до наркотиків, а далі і повною втратою людського обличчя. Масштаб руйнування залежить від того, де і наскільки масштабне утворилося блокування. Іноді причина такої втрати цілісності очевидна. Часто це ефект “віддачі”, викликаний власним негативним імпульсом, спрямованим проти когось, або незграбною дією, яка комусь зашкодила. Тут немає ніякої містики чи абстрактної моралі. Цей ефект є не чим іншим, як проявом фундаментального принципу, згідно з яким не буває так, щоб заподіяне комусь зло пішло комусь іншому на користь. Навіть зло, заподіяне самому собі, і навіть якщо воно виступає у вигляді самопожертви з благою метою, в кінці кінців руйнує також і інших. Так що з жертвами і самопожертвами треба бути обережним, щоб заподіяне руйнування не звело нанівець благі мотиви. Не все йде на добро, що здається таким на перший погляд. Все об’єднане, всі об’єднані, навіть якщо не хочуть цього визнавати. Всяке руйнування одного учасника цієї єдності, в тому числі і себе, неминуче проявляється в усіх інших і в першу чергу в ініціатора руйнівного імпульсу. Питання складне і загальних рекомендацій бути не може. Треба діяти щиро, а там уже як вийде.
       Часто загальноприйнята в суспільстві система моральних цінностей є надійним орієнтиром проти такого спотикання. Але далеко не завжди. Коли суспільство знаходиться на межі катастрофи, загальноприйняті цінності втрачають ефективність в масовому масштабі. А для окремих дисидентів, яким вожжа попала під хвіст і вони не можуть комфортно існувати в суспільстві, розчарування настає задовго до того, як катастрофа виходить на видиму поверхню.
       Всякий шукач йоги знає, як іноді через затоплення брудом втрачається з виду та “сяюча нитка свідомості”, як сказав Сатпрем, що веде через чорні провалля і допомагає якимось чудом вилізти з безвилазних ям.
       Знову ж таки, побутує така точка зору, що причиною подібного роду провалів є підступи “ворожих сил” - диявола, відьом, енергетичних вампірів, людей з дурним оком і тому подібних. Мовляв, відійшли від істинної віри, не ходите в церкву, відійшли від Бога, отже перейшли під владу диявола, тепер і маєте те, що маєте. Але бог милостив, покайтеся, навертайтеся в (нашу!) церкву, бог і виведе своїх заблудлих овечок на істинний путь. Але до інших сект не ходіть, бо потрапите прямо в лапи дияволу. Релігійні пастирі розтлумачать також, що їхній бог захистить від “зглазу”, вампірів, СНІДу, чорного кота, автомобільної аварії, пожежі, гороскопа та інших неприємностей. Віруйте в Бога Єдиного – і з вірою не бійтеся вищеназваних нехороших слуг диявола. Я майже готовий підписатися під цим, якби не одна дрібниця – що вони підсовують під вивіскою “Бога Єдиного”. Але про це далі. Все ж широкі маси овечок та козлищ не покладаються лише на заступництво Бога Єдиного, а намагаються підстрахуватися, шукаючи захисту проти одних шахраїв у інших шахраїв. Що ж , закономірно. Релігійна свідомість, яка породила розділення на бога і диявола на вершині свідомості, неминуче породжує все більш численних дрібніших шахраїв по мірі розгортки вниз по рівням свідомості.
       Виходить хитра штука. “Ворожі сили” є реальністю, яку навряд чи можна не визнавати. Хоч можна і не визнавати, але для цього потрібен зовсім інший світогляд. Релігійні пастирі і різної масті шахраї пропонують методи захисту. Але те, що ці самі ворожі сили породжені релігійною свідомістю і продовжують підживлюватися цими самими пастирями і шахраями, а заодно з ними і всім одуреним ними стадом, залишається поза полем зору. В тому і полягає шахрайство, на цьому полі і пасуться шахраї. Так само комуністичні режими боролися з численними ворогами, породженими самою ж комуністичною ідеологією, ворогами, яких вони самі створили або настроїли проти себе. Ця тема буде розгорнута в одному з наступних розділів.
       В силу вказаних причин, звинувачувати у своїх нещастях якісь злі сили – диявола, вампірів, єретиків, відьом, комуністів, москалів, - звичайно можна, і для цього можна знайти всі підстави, але таке спихання відповідальності є заняттям непродуктивним. Воно лише втягує в безплідну боротьбу з власними тінями і сприяє розмноженню різного роду шахраїв.
       Розбиратися треба не з ворогами, а з тіньовими зонами своєї власної чи національної свідомості. Чому ж вони виникають? Свідомість людини є гуртожитком сутностей, об’єднаних по ієрархічному принципу в центри свідомості. Це, можна сказати, локальні особистості всередині центральної особистості. Одні з них знаходяться в полі зору і доступні для вольового втручання. Це наш робочий стіл. Інші працюють в автоматичному режимі, їх структура відшліфована мільйонами років зусиль наших тваринних предків і тепер захищена від прямого втручання. Подібно, текст комп’ютерної програми, написаний і перевірений програмістами, не доступний для рядового користувача програми, щоб у всякого дурака не свербіли руки поміняти генетичний код чи закони фізики. Ще інші рівні теж поки що не входять в наше безпосереднє поле зору і волі, але тому, що активна діяльність цих рівнів поки що для більшості людей несумісна з їх ментальною структурою і проявляється лише окремими проблисками. Це інтуїція і інші ментальні рівні вище інтелекту.
       Кожен з нас долею кинутий вчитися плавати відразу на глибокому місці і повинен напружувати волю, махати руками і ногами, щоб не опуститися на дно. Іноді наші зусилля, мотивовані найкращими намірами, обертаються на зло, тобто, приводять до деформації, порушення цілісності, блокування свідомості, що проявляється назовні як зло. Мудреці всіх часів і народів намагалися знайти правильну віру, чи систему, чи дисципліну, чи традицію, чи джерело, які б спрямовували устремління людини у вірному напрямку. Була і є поширена така точка зору, що людська воля – це зло (здається, і Григорій Сковорода щось подібне говорив). А тому краще віддамо себе на поруки Господу Богу, нехай він керує нашими думками, руками та ногами, бо ми самі не знаємо вірного курсу, не здатні розпізнати, яка дорога веде до добра, а яка прямо в царство диявола. Подібні думки багаторазово повторювалися безліччю мудреців і проповідників. Давайте ж віддамося Господу Богу. Виявляється, все не так просто. Недостатньо сказати “Боже, здаюся на твою милість, приймай мене, який я є і веди мене по твоєму промислу”. Вірність Господу Богу необхідно засвідчувати щомиті, тобто, якесь спрямоване душевне зусилля все одно необхідне. Само собою, кустар-одиночка не може правильно спрямувати цей душевний порив, і, знову ж таки, ризикує потрапити в лапи диявола, якщо не звернеться до пастирів, котрі розтлумачать, як правильно вірити, а як неправильно. Само собою розуміється, необхідно все це проробляти не як бог на душу покладе, а відповідно до традицій і вчення якої-небудь панівної церкви чи хоч би секти, разом з паствою, під проводом пастиря. В кінці кінців все це зводиться до того, щоб підкоритися пастирю і стаду, їх “Розумінню Бога”. Об’єднати свою волю з їх волею. Стати рабом стада. Вони будуть затято доводити, що діють не від себе, а уповноважені Господом Богом, що бути рабом божим – це єдина альтернатива стати слугою диявола. Вибачте, розкажіть це комусь наївнішому. Чукча любить тундру і свободу, рабом бути не хоче.
       Але це зовнішня сторона проблеми. Суттєво те, що воля буває злою не сама по собі, а лише тому, що воля, як і бачення, теж прив’язана до певного поля зору, до активності певних центрів свідомості. Наприклад, в багатьох людей воля асоційована з статевим центром, або з емоційним центром, рідше з інтелектом (останній тип здатний привести до найбільших деформацій ментальної оболонки, тобто, зла). Надмірне зусилля волі, особливо якщо воно підживлюється якоюсь широкоосяжною мрією, високою ідеєю, чи просто затяжним психозом, може легко порушити баланс ментальної оболонки, що і проявляється назовні як зло. То що ж, не мріяти, не кохати, не сповідувати високих ідей? Альтернатива одна – стати рабом стада, щоб там не говорили пастирі. Вільна людина відрізняється від скотини тим, що діє по своїй волі, шукає і помиляється, падає і знову знаходить шляховодну зірку, і не є рабом ні бога, ні диявола, ні керованого ними стада. Така ціна свободи. Ми нав’язуємо своєму організму своїм інтелектом неприродні, часто руйнівні, правила поведінки, грубо втручаємось в статеву сферу, створюємо інтелектуальні імітації явищ, недоступних інтелекту і видаємо імітацію за натуру, створюємо ідолів, мо їм і розвінчуємо їх заради створення могутніших ідолів, спрямовуємо свою волю на створення таких явищ, які потім обертаються проти нас. Але така ціна пошуку. Хто може наперед сказати, яке зусилля чи яке придавлення, чи яка концентрація, яке добро і яке зло є кроком у вірному напрямку, а яке відводить вбік чи назад? Покажіть дулю тому проповіднику, хто манить вас своїм Господом Богом та Святими Писаннями. Якщо підете за ним, самі не помітите, як прийдете на скотний двір. Шляху не тільки ніхто не знає, але він ще й свій у кожної вільної людини і у кожної вільної нації. Наперед визначеним вірним курсом ходить лише скотина.
       Але все ж ми повинні на кожному кроці вибирати свій шлях і вірити в те, що саме такий крок правильний. Ми спотикаємось на кожному кроці лише тому, що в нас живуть інстинкти рабства. Пошук шляху є звільненням від рабства, і кожен камінь спотикання на шляху, кожна травма, кожна чорна яма в кінці кінців є засобом пізнання шляху. Знаходячи вихід з ями, ми залишаємо в ній якусь частку свого рабства. Хай воно іде в царство тіней.
       Але все ж, конкретніше, чому нас заносить в яму чи чорну полосу? Що за тіні заманюють нас в яму і що в нас спільного з тінями? Адже подібне тягнеться до подібного, отже, щось є темне в нас самих. Звідки ж воно береться і за яких умов перетворюється в нашого рабовласника? Взагалі кажучи, відповідь елементарна, але для того, хто борсається в ямі, така загальна відповідь не має цінності. Але справа філософа давати загальні відповіді на загальні питання, а конкретний вилаз з конкретної ями є справою того, хто в ній борсається. Якщо йому допомогти вилізти, це, звичайно, буде добра справа, але з іншого боку, позбавить врятованого деякого досвіду, в результаті чого він упаде в наступну яму.
       Рабство є способом співжиття з паразитами. Паразити в даному випадку розуміються в широкому смислі. Коли якісь устремління, якісь ідеї, чи взагалі якийсь вид концентрації свідомості дуже наполегливо культивуються, коли вони на якомусь етапі стають смислом життя, це приводить до звичного збудження певних центрів свідомості, утворення певних зв’язків між ними, коротше, якихось тимчасових структур свідомості, що підтримують ці устремління. Часто буває так, що новостворені структури, дістаючи постійну увагу і підтримку, починають перехоплювати все більше ресурсів енергії-свідомості і навіть переходять в режим самозбудження, виходять з-під контролю центральної свідомості. Роздута активність цих структур перехоплює ресурси свідомості у інших центрів і структур, і вони вимушено впадають в стан, схожий на сон. Якщо така ситуація триває довго, цей дисбаланс стає звичним і приводить до порушення цілісності свідомості, до блокування певних сфер свідомості, тобто до загальної деформації ментальної оболонки, причому, деформація може поширюватися також на структури нижчих рівнів свідомості. Людина ніби втрачає частину своїх очей-чакр, якими її душа дивиться на світ і орієнтується в ньому. Самозбуджені структури ведуть себе як типові паразити, а деформація ментальної оболонки є проявом рабства. При цьому паразитичні сутності можуть навіть переформувати всю ментальну інфраструктуру під себе, щоб забезпечити собі найбільш комфортне ментальне середовище. Так найсвятіше прагнення може виявитись дорогою до рабства, кроком в царство тіней. Знову ж таки, наперед неможливо дати якісь конкретні застереження. Переживання рабства, як окремою людиною, так і суспільством, теж є свого роду ямою, застереженням, засобом вироблення загальної культури свідомості, яка була б здатна утримати ментальну структуру від деформації, запобігти утворенню паразитних сутностей і зповзанню в рабство до них.
       Крім розглянутого вище внутрішнього механізму дестабілізації свідомості, існують, звичайно, і зовнішні люди і сили, які здатні втрутитись в чужу свідомість і навмисно чи ненавмисно порушити рівновагу. Іноді це вороже втручання пряме (дали по морді, обложили матом, або іншим способом виплеснули на мене руйнівний імпульс). Іноді приховане (дурне око, чиясь підлість, спроби нашкодити за допомогою тих чи інших магічних дій і тому подібне). Бувають ситуації, що на такі дії вільна людина зобов’язана дати по морді у відповідь. Але, загалом, така відповідь малоефективна і не зачіпає витоків зла. Наскільки це можливо, набагато ефективнішим є усунення тіньових структур свідомості, які і породжують чорну полосу або провокують нещасний випадок або чиюсь агресію.
       Ось елементарний приклад. Хтось перебігає вулицю і потрапляє під автомобіль. Голова не витримує руйнівного імпульсу, потерпілий потрапляє в лікарню. З цього нещасного випадку можна зробити щонайменше три філософських висновки. По-перше, безпосередня боротьба своєю головою проти ворожої сили (автомобіля) неефективна. По-друге, звинувачувати в нещасному випадку водія, звичайно, можна, але від того що водія посадять, нікому краще не стане, якщо тільки він не алкоголік чи наїхав навмисне. По-третє, потерпілий і водій думають, що це нещасний випадок. Не будь дурного збігу обставин, секундного послаблення уваги, і все обійшлося б. Це не так. Нещасний випадок не є випадковістю. Кожен з локальних центрів свідомості має контакт з тією чистою енергією-свідомістю, яка не обмежена чітко в просторі і часі. Якщо чакра чи якийсь менший локальний центр чисті і уважні, сигнал про небезпеку надходить раніше самої небезпеки, даючи можливість об’їхати її в часі так, як ми обходимо перешкоду в просторі. Якщо сигнал не надійшов вчасно, причина в затемненні, блокуванні тих чи інших центрів свідомості, в порушенні цілісності свідомості. Радіоприймач зіпсувався, голос далекої радіостанції глушиться свистом паразитного самозбудження. Якби не цей фатальний збіг обставин, виник би інший, не менш фатальний, наїхав би інший автомобіль.
       Кого ж вважати ворогом – автомобіль, водія, фатальний збіг обставин? Можна боротися з цими ворогами, але пошук ворогів і боротьба з ними безперспективні, вони втягують у війну заради війни і знаходять все нових ворогів. Так відбувається з окремо взятою людиною, яка таким чином все глибше втягується у безплідну ворожнечу, як Іван Іванович з Іваном Нікіфоровичем (Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем. в книге: Гоголь Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки; Миргород. М., “Художественная литература”, 1982). Паразитичні ж комплекси при цьому процвітають і розростаються. Так само відбувається і з нацією, яка на багато віків впала в чорну яму. Якийсь потужний паразит висмоктує психічні ресурси нації. Нація шукає зовнішніх і внутрішніх ворогів, знаходить їх у своїх співвітчизниках, у інаковіруючих, у дияволі та його слугах, воює з ними, все глибше втягується у ворожнечу, але ця боротьба лише знесилює націю. Паразит же живе і розростається. Звичайно, до тих пір, поки нація не вимре остаточно. Тоді паразит піде шукати нового хазяїна. Захоплююча перспектива.
       Все ж, не все так безнадійно. Адже свідомість як окремої людини, так і нації має механізми самозахисту своєї цілісності, вимітання бруду і паразитичних структур. В процесі еволюції зформувалась система взаємозв’язків між центрами свідомості, і в цій системі існують енергетичні потоки знизу-вверх і зверху-вниз. Тут треба згадати про відносність розділення енергії і свідомості. Іншими словами, такі потоки відображають еволюційну послідовність побудови ієрархічної структури ментальної оболонки. Еволюційно більш древні чакри, які часто називають “нижчими”, виступали базою, колискою, енергетичним і опорним середовищем для розвитку “вищих”, тобто, більш молодих. Потім переміщення фронту еволюції, перенесення центра еволюційної активності в молодші чакри привело до деякого переформування і підстройки нижчих чакр. Чакри навчилися розуміти одна одну, як батьки дітей і навпаки, і при необхідності підтримувати діяльність одна одної або модулювати її своїми ритмами. Мені здається, саме такі взаємозв’язки чакр і сприймаються як енергетичні потоки. Коли старші модулюють діяльність молодших, це потік вверх, навпаки – потік вниз. В певних психічних станах може домінувати один або другий потік.
       Яким же чином свідомість людини може позбавитись паразитичних формацій? Механізм самозахисту має глибокі еволюційні корені. Адже розбудова молодих центрів свідомості була таким же пошуком, як і доля кожної людини в цілому, і на шляху цих локальних особистостей були такі ж помилки і чорні ями. Всяка новобудова не обходиться без будівельного сміття, чи це чакра, чи людина, чи суспільство, чи віровчення або ідеологічна система. Якісь поривання, мрії, віровчення, переживання виявились тупиковими, нездатними безконфліктно інтегруватися в цілісну свідомість. Деякі з них, найбільш потужні, і почали поводити себе як ментальні паразити. Механізм самозахисту такий, що спричинена паразитами деформація, як сигнал болю, пробуджує якусь об’єднуючу свідомість і під її тиском паразитні формації блокуються, фрагментуються на сутності нижчого рівня, які знаходять опору на нижчих рівнях свідомості людини, поки їх не кишнуть і звідти. Загалом, виходить така картина, що сміття вимітається зверху вниз по всім рівням свідомості. При цьому, на всіх рівнях ці паразитичні сутності відіграють свою дестабілізуючу роль, втручаючись в діяльність відповідних локальних структур і перехоплюючи у них енергетичні ресурси. Це один з механізмів утворення блокувань і затемнень в нижчих чакрах, які, здавалося б, відшліфовані мільйонами років еволюції і надзвичайно стійкі. Можливо, це є також одним з механізмів появи нових хвороб та зменшення імунітету проти старих. Якщо ноги піднесли мене під машину, чи рука з сокирою схибила і завдала травму, це часто буває результатом вимітання сміття з вищих чакр. Можна було б сказати, спокутою за гріх, але я не люблю релігійної термінології. Краще сказати, результатом помилки, неправильного устремління. Можливо, цей процес є однією з ланок більш широкого причинного зв’язку, який називають кармою.
       Побутує така точка зору, що “нижчі” чакри є нечистими по самій своїй природі (наближені до сідниці), в той час як “вищі” є апріорі чистими (ближчі до неба). Мені здається, це хибна точка зору, яка нічим не обгрунтована, крім вищеприведених “очевидних” аргументів.
       В суспільстві з’являється ще один механізм вимітання бруду, про який вже я говорив вище. Це – концентрація бруду в якійсь частині суспільства з наступною її деградацією, що супроводжується і каталізується наркотиками та іншими засобами. Проте, причину виникнення бруду слід шукати в діяльності паразитичних формацій, які в масштабах суспільства могутніші, тому що не тільки деформують ментальність людей під себе, але й обростають потужною матеріальною інфраструктурою. Одна людина може не стримати задатків розпусти і в результаті отримує деформацію своєї ментальності з усіма наслідками. Але коли звичаї розпущеності укореняються в суспільстві, вони створюють опорну інфраструктуру у вигляді порнографії, будинків розпусти, використання сексуальних інстинктів в рекламі і тому подібне. Одна людина може помилково не так “розуміти бога”, впасти в рабство до створеного нею ідола, але ідоли, підкріплені пануючими церквами та їх незліченними стадами, здатні принести набагато більше зла.
       Парадоксально, але виходить так, що ментальне сміття, чорні полоси і вигребні ями, в які ми час від часу потрапляємо, є закономірним побічним результатом наших найсвятіших ідеалів, найзаповітніших мрій, найщирішої віри. Але ж є над усим цим жорстоким механізмом якась місія, яка може бути ще навіть неусвідомленою, але веде людину і націю через провалля, яка перетворює дно вигрібної ями на сходинку для піднесення, бруд – на органічне добриво. Це, справді, та сяюча нитка свідомості, втративши яку, можна тисячу років борсатись на дні вигребної ями або ж тисячу років ходити кругами навколо ідола і не бачити навколишнього світу.
       Отже, щось заблокувалося в душі неньки-України, і ніяк вона не може вирватися з кружляння серед багна. Вже й батька-Шевченка поналіплювали де тільки можна, і видатних синів витягли з небуття і вшанували, і козацьку волю згадали, і європейською перспективою манять, а ненька валяється п’яна і ні на що не реагує. Перервалась якась сяюча нитка місії Русі, невловима і невідчутна, але в багно влипли “весомо, грубо, зримо”. Начеб-то нікому зла не зробила. Навпаки, всі її безчестили як хотіли. Ось уже й масова тяга до наркотиків, цей індикатор і каталізатор руйнування душі, що вже далеко зайшло. В якомусь скаженому шаленстві обличчя неньки-України міниться то коров’ячими, то собачими, то свинячими рисами. Намагається спертись на якусь систему цінностей, то європейських прав людини, то християнських, то дохристиянських, то чортзназвідкиприйшлих, але цінності на очах девальвуються. Вже за десять святих заповідей не дадуть і одного долара.
       Прокляті буржуї, це вони підсунули нам свій культ сексу та жорстокості, свою бездуховність та продажність, щоб зруйнувати високоморальну (сермяжну, посконну, домотканну, кондову, - Ильф И., Петров Е. Золотой теленок. М., ”Художественная литература”, 1975) слов’янську душу, щоб не дати нам піднятися, щоб самим панувати над світом. Вибачайте, якщо долар ціниться більше духовності, то чи не значить це, що духовність трохи того, фальшива? Христос без кепки і немає водяних знаків?
       Це кляті москалі збезчестили Україну. Але чи не є собачий москаль двійниковим відображенням коров’ячого хохла, чи не становлять вони разом одного цілого? І чи можуть взагалі вони існувати один без одного, як пролетаріат без буржуазії чи буржуазія без пролетаріату? Як виникло це розщеплення і в що далі трансформується цей двійник? Ось питання на соісканіє Шевченківської премії. Але не дадуть мені премії, хоч би шкуру зберегти.
       Ось уже християнські пастирі завертають стадо до свого загону, в якому наші (пра-)-чортзнаскільки-діди жили і іншого пасовища не знали. Лізуть пастирі з газет, телевізорів, а особливо невгамовні і просто кричать на вулицях: “Звернімося до Господа!” Як сказав поет, “і не прийде під їхні кашкети блискавицею думка дзвінка”: якщо дідівська віра така свята і праведна, то чому внуки стали наркоманами? Знову кивати на 70 років правління диявола та шукати ворогів? Якщо дуже старанно шукати, то диявол буде знаходитись скрізь, навіть під ліжком і в шафі.
       Дивно, але і серед комуністів все більше таких, хто почав ратувати за християнські цінності. Мовляв, ідеали комунізму у своїй основі є християнськими. Не можна не погодитись, істинно так. Все ж дивно, чому комуністи, які вчора нещадно переслідували релігію, раптом вернуть носа до церкви. Що за такий період злучки? Чи не нагадує це картину лісового кладовища:
       “Здряхліла птиця від старости та й чекає своєї смерти. Там вони вже не їдять нікого і не б’ються поміж собою. Мир і спокій. Там шуліка, голуб, ластівка, горобець, орел, дика качка – все на гіллі рядочком посідало; понадувалося, поспускало крила і сидить аж поки мертвим на землю не звалиться” (Воропай Олекса. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. т. ІІ, “Звіряче кладовище”. Київ, “Оберіг”, 1991).
       Я так думаю, що примирення вищеназваних дійових осіб саме і пояснюється тим, що вони наблизились до царствія небесного. Я скептично ставлюсь до астрології, але згоден з тим, що саме тепер ми переживаємо зміну епох. Епоха скотів і скотопогоничів відходить в минуле, нехай ідуть в омріяний ними рай разом із своїми ідолами та віровченнями. Коли я чую, як той чи інший релігійний фанатик ратує за повернення до християнських цінностей як основи “духовного відродження” українського народу, стає тоскно від їхньої дрімучості. Вони тупо тичуться рилом в те ж саме перетрухле корито, з якого кормили їхніх дідів і прадідів. Це дуже нагадує, як комуністичний режим намагався знайти вихід з кризи в “усилении коммунистического воспитания трудящихся” та “возрождении истинно Ленинских норм партийной жизни”. Відомо, чим це закінчилося. Тим самим закінчаться і християнські цінності. Тіні гризуться чи об’єднуються з тінями заради контролю над стадом, але вони не в силах затримати схід Сонця.
       Але нам, якщо ми не хочемо встрявати в цей шабаш тіней, немає ніякої потреби з ними воювати. Адже комуно-християнська ідеологія та її апостоли – це наші власні тіні, у всякому разі, стали нашими з п’яної руки рівноапостольного князя Володимира. Треба розібратися, яким чином породжені тіні і як нас дурять вони та їх апостоли, і головне - що в нас є їхньою опорою. Тоді і закінчиться чорна смуга, тоді і проблисне серед багна втрачена тисячу років назад сяюча нитка місії Русі.
       Ще раз висловлю своє переконання, що пошук цієї сяючої нитки не є привілеєм чи обов’язком тільки якихось вибраних борців за правду та народне щастя. Мовляв, цим ненормальним потрапила вожжа під хвіст, то нехай собі шукають, а так звані нормальні люди обійдуться без високих матерій, була б картопля, сало та горілка. Так, саме ненормальні роблять прорив до нових горизонтів, ціною своєї ненормальності. Але цей досягнутий ними плацдарм нової свідомості, як зерно, вбирає в себе живильну вологу і Сонячне проміння і перетворюється в новий центр об’єднання свідомості. Навколо цього зародка, з безлічі ниток, що з’єднують людей між собою і з всесвітом, починає сплітатися новий, потужний центр свідомості, що огортається новим світоглядом і новою культурою. Тоді в чорну смугу потрапляють любителі ковбаси пожирніше. Вони думали, що із свого городу та свинюшника завжди проживуть, політика їх не цікавить, нехай той бандерівець Чорновіл сидіть в тюрмі. На жаль для них, виявляється, що сяюча нитка, якимось чудом знайдена кількома подвижниками, ще більшим чудом змінює модуляцію часу і жити по-старому виявляється неможливим. Так буває і для окремо взятого індивіда, і для нації в цілому. Як тільки проблиснуло сяєво високої мрії, відвернути назад вже неможливо. Назад означає в каналізацію. Коли народилася і покликала місія людини або нації, вона, хоч і невловима, як неясний спогад про забутий сон, але веде найефективнішим шляхом. Кого підпихає, кого манить сяєвом, а хто не хоче, тих волочить мордою по грязюці. Тоді висока мрія з манії окремих ненормальних перетворюється в єдино можливий спосіб виживання. Хто вважає інакше, той теж ніяк не обмине сяючих вершин, але, “будучи привлечен в качестве перевозочного средства... поставь, Гелла, скобку! В скобке пиши “боров”. Подпись – Бегемот” (Булгаков М.А. Мастер и Маргарита. Николаев, частная фирма “Академия”. Симферополь, “Таврия”, 1994).


       >Природа скотини
       Віруючим християнам далі читати не рекомендую. Якщо на мої попередні випади вони тільки сцяли кип’ятком та перділи нервово-паралітичним газом, то тепер можуть остаточно втратити ментальну рівновагу. Але я думаю, що інстинкт самозбереження збереже їх від читання цієї книжки. Адже на все, що знаходиться за межами дозволеного пасовища, вони реагують як корова на електроогорожу: підскакують і зарікаються надалі ходити в володіння диявола, навіть якщо він спокушає смачнішою травою. Так само правовірна радянська людина реагувала на спокуси капіталізму. Нехай з голою задницею, але в з вірою в правоту ідеалів комунізму. Так само я колись був дуже правовірним і відчував глуху ненависть до кожного, хто слухав “Голос Америки”. Якби КГБ в свій час запропонувало мені стукати на неправовірних, то я робив би це з почуттям високого обов’язку. Пізніше якийсь період я захоплювався Євангелієм і всім, що накручено навколо нього. Ці святі почуття мені знайомі, так що я пишу із знанням справи.
       Я вже багаторазово вживав термін “скотина”. Часто це слово вживається як лайка, але в фундаментальному дослідженні, хоч воно і погромне, всі терміни повинні бути науково обгрунтовані. Якщо релігійні віруючі будуть вважати це слово і похідні від нього за образу святих почуттів, я претензій не приймаю. Адже у їхньому Євангелії та численних “святих преданіях” віруючі систематично називаються “стадом”, “вівцями”, “агнцями”, а невіруючі “козлищами”. В одному місці Євангелія не-діти Ізраїлеві називаються навіть собаками (“чи справедливо відняти хліб у дітей і віддати собакам?”). Членом стада однозначно може бути лише скотина, українські синоніми – бидло, товар. Стадо, зрозуміла річ, пасуть пастирі, намісники Бога і Сина Божого на землі. Так що я, можна сказати, продовжую біблійну термінологію.
       Все одно образяться на мене віруючі всіх віросповідань, а пастирі вже постараються натравити стадо у вірному напрямку. Де зачеплені святі почуття, доводи раціонального розуму не діють. Але я дію по закону. Для захисту себе від собі подібних вони придумали закон, по якому незнання закону не звільняє від відповідальності. Якщо ці блаженні, наркотизовані своїми ідолами, не розуміють законів еволюції, і вперто розплоджують своїх паразитів, то цьому треба якось протидіяти. Так будь-який наркоман буде вважати антинаркотичну пропаганду за образу святих почуттів. Релігія теж є свого роду наркотиком. Якщо вони цього не розуміють, нехай пеняють на себе.
       Що ж таке скотина і чим вона відрізняється від своїх диких предків? В попередніх розділах я говорив, що існують формації свідомості, які не можуть безконфліктно інтегруватись в цілісну ментальну оболонку і починають вести себе як паразити. Вони перехоплюють ресурси свідомості і деформують ментальну оболонку під свої потреби, і якщо вони укоріняються і розростаються, це має руйнівні наслідки. Одним з механізмів виникнення таких формацій (в іншій термінології, сутностей) є невірно спрямована вольова активність (або безвільна неактивність) індивіда, помилкові або незбалансовані прагнення, нав’язливі ідеї і інші однобокі захоплення. В принципі, всяке наполегливе роздування будь-якого найсвятішого і найсвітлішого устремління несе ризик перетворення святого в паразитне. Адже всяке наше прагнення охоплює лише невелику частину нашої свідомості. Гіпертрофоване роздування цієї частини порушує ментальний баланс і несе ризик того, що деформація стає звичною і сприймається як норма. Це рівнозначне створенню паразита і наверненню у рабство до нього.
       Елементарний приклад. Дехто знаходить заспокоєння в читанні газет та книжок в транспорті, під час їжі, перед сном та в інших обставинах. Спочатку невинна, а іноді навіть корисна звичка. Певні відділи інтелекту та емоційної сфери використовують ці зовнішні джерела інформації і ментальні образи, що містяться в них, як зовнішню опору для своєї стабілізації. Але при недостатній загальній культурі свідомості постійне спирання на костилі приводить до бездіяльності і ослаблення структур, що підтримують внутрішню ментальну рівновагу. Людина втрачає здатність бути наодинці сама з собою, не пережовуючи постійно газету, рекламу, чи якісь інші види інформації. В проміжках між читанням в оперативній пам’яті постійно прокручуються фрагменти поглинутої інформації та асоційовані з ними образи. За дурним прикладом, звичка безперервно пережовувати інформацію може поширюватись, захоплюючи все нові підрівні інтелекту та суміжні сфери свідомості. Обширна зона свідомості звикає до такого постійного ремигання, витрачає для цього безглуздого заняття ресурси свідомості та створює постійний шум, на фоні якого глухнуть сигнали з інших рівнів свідомості. Людина, яка стала рабом такої звички, втрачає висоту/глибину мислення, емоційна сфера стає більш примітивною, інтуїція практично повністю блокується, втрачається здатність до концентрації розуму, він безконтрольно блукає від об’єкта до об’єкта. Можна говорити про народження демона пережовування інформації. Якщо когось шокує слово “демон”, просто скажем про паразитну формацію (сутність).
       І це порівняно невинна звичка. Що ж казати про куріння, алкоголізм, комп’ютерні ігри і тому подібні захоплення. Тут вже справді підходить термін “демони”. Але ж вони виростають з дрібних помилкових звичок на фоні недостатньої загальної культури свідомості. Взагалі кажучи, ця недостатність теж не виникає з нічого, вона є результатом минулих, і навіть успадкованих помилкових прагнень, результатом діяльності інших паразитичних сутностей. Для паразитів порушення ментальної рівноваги є засобом створення сприятливого ментального середовища для себе і для проникнення інших паразитів. Паразити таким способом підтримують один одного. Так і крутиться це демонське колесо рабства, паразитизму та безкультурності. Наприклад, дід курив, батько пив, син захоплюється до самозабуття жорстокими кінофільмами, внук наркоман. Здається, що це зовсім різні речі, але насправді маємо певний дефект, деформацію ментальної облонки, що успадковується. В результаті людина стає беззахисною проти проникнення того чи іншого паразита. Часто буває так, що деградація іде з наростанням, і тоді вся династія, можна сказати, потрапляє в каналізаційний потік та ще й щиро прагне заразити своїми звичками оточуючих.
       Як говорилося в попередньому розділі, свідомість людини все ж намагається вигнати паразитні сутності. Одним з механізмів очистки є фрагментація паразитних сутностей на паразитів нижчого рівня з “вимітанням” ментального сміття вниз по рівням свідомості. Фактично, майже завжди ми маємо не одного паразита, а цілий комплекс, шлейф руйнування, який іде фронтом зверху вниз, поступово втрачаючи свій потенціал. Буває, що цей потенціал такий, що на якомусь етапі стає несумісним з життєдіяльністю фізіологічного організму. Тоді людина хворіє.
       На якому ж рівні зароджується той первісний паразит, який дає весь шлейф бруду? У приведеному вище прикладі місцеперебуванням паразита є інтелект. Дуже різноманітні і потужні паразити зароджуються і живуть в емоційній сфері. Часто паразитичні формації охоплюють кілька рівнів свідомості, що дає їм більше психічних ресурсів і більші можливості для розростання. В такому випадку це майже паразитична жива істота всередині ментальної оболонки людини, дуже стійка і руйнівна, дарма що не має фізичного тіла.
       Нашому баченню доступна лише невелика частина спектра свідомості. Вище інтелекту є ще кілька ментальних рівнів, які тільки підходять до горизонту людства, але поки що звичайною людиною не сприймаються або ж проявляються лише в окремі моменти високого натхнення. За термінологією (Сатпрем. Шри Ауробиндо, или Путешествие сознания. СПб., 1993), це – вищий, осяяний, інтуїтивний та глобальний розум. В даному місці треба застерегти читача, що коли я пишу “є ще кілька ментальних рівнів”, то це “є” – для Сатпрема, для мене ж все це в тумані. Тому моїм словам довіряйте з застереженням. Прийнято вважати, що там, у високих сферах, все “від Бога”, нічого нечистого там бути не може. Все ж, насмілюсь припустити, принцип відносності діє і тут. “Чисте “ і “нечисте” залежать від того, де знаходиться активна (робоча) зона свідомості. Для собаки людський інтелект є непогрішимим проявом божої істини, але тільки тому, що він недоступний брудним собачим лапам. Для людини ж це звичайне робоче поле, будівельний майданчик. Тут і вироби, і заготовки на майбутнє, і сміття. Для пересічної людини інтуїція – це щось таке від бога, яке чудесним чином раптом дає безпомилкову відповідь на проблему, над якою довго і безуспішно морочився інтелект. Але коли інтуїтивний розум стане для людини звичним, активним інструментом, доступним для вольового спрямування, ми виявимо, що інтуїтивні осяяння можна використати для відкриття нових видів зброї масового знищення, нових смертоносних вірусів, страшних засобів поневолення людини. Можливо, до того часу, поки цей рівень розуму ввійде в масову свідомість, ці явища будуть пережиті, але поки що є багато прикладів геніальних винаходів засобів руйнування. З технічної точки зору, інтуїтивний розум діє бездоганно, але в ширшому розумінні таку діяльність слід вважати нечистою, помилковою. Далі, за свідченням Сатпрема, всі світові релігії беруть початок у глобальному розумі, цій вершині людської ментальності. Але ж всі світові релігії базуються на розділенні всього сущого на “від Бога” і “від диявола”. І це розділення, яке вони нахально воздвигли на вершині, є не просто так собі абстрактною помилкою. Імплантуючись в голови довірливим людей, воно перехоплює, відповідним чином розщеплює еволюційну нитку, розгортається вниз по щаблям свідомості, і на кожному рівні плодить розділення, від вірних і невірних до тоталітарних ідеологій, ворогів народу і архіпелагу Гулагу. Є всі підстави вважати такі формації злочинними, паразитичними, навіть якщо вони гніздяться на вершинах ментальності.
       Тому я вважаю, що паразитичні формації можуть утворюватися в будь-якій сфері свідомості, куди ступила нога людини. І не тільки можуть, а й реально існують. Помилки на вершинах – це або помилки основоположників світових релігій, або ж результат перекручення їх вчень послідовниками, або ж одне і друге. Яким чином вчення високого розуму спотворюється, потрапляючи в середовище низької ментальності, - це питання дуже непросте. Далі я торкнусь його лише в деяких часткових аспектах. Але таке спотворення цілком можливе. Адже такого роду вчення мають призначення бути дороговказом для широких мас, а отже, повинні містити в собі якісь перехідні формації, що зв’язують високе і низьке. Цим самим створюється можливість для взаємовпливу і перекручення. Поки що не будемо заглиблюватися в цю тему.
       Від цих високих матерій у читача вже напевне замакітрилася голова. Яке відношення все це має до заголовку розділу, до скотини? Не спішіть, філософу треба нашкрябати побільше сторінок, що заробити на кусок хліба і до хліба. Якщо я відразу напишу готовий результат на двох сторінках, то навряд чи продам.
       Тут ми підходимо до ключового моменту, який скоро все прояснить. Адже формації свідомості, і паразитні в тому числі, можуть прямо передаватися від людини до людини чи до тварини. Я не знаю, чи можуть вони літати в атмосфері, не будучи прив’язані до ментальних структур конкретної живої істоти. Чого не знаю, того не знаю, не буду прибрехувати. На цю тему вже набрехано достатньо і продовжують підбріхувати. Але передача формацій (сутностей) всіх рівнів свідомості – це факт, який неможливо заперечувати. Навіть без прямого, фізичного спілкування ментальний настрій і навіть конкретні емоції і думки можуть передаватися від людини до людини, якщо тільки ментальність “приймача” не заглушена постійним паразитним шумом (як правило, заглушена, тому ці явища і вважаються чимось аномальним). Тим більший і ширший обмін відбувається при прямому спілкуванні. Але тут не все так просто. Думка, ідея, емоція чи сутність іншого роду може сприйнятися лише відповідно настроєною свідомістю, що має мінімальну інфраструктуру, необхідну для сприйняття даного роду сутності. Для сприйняття інтелектуальних ідей підходить стандартна ментальність пересічної людини, яка дістала загальноприйняту освіту. Але для розвитку ідеї цього вже мало, треба відповідні навики, знання, здібності, тобто, відповідну спеціалізовану ментальну інфрастуктуру. Примітивні паразитні звички типу пережовування інформації теж легко сприймаються більшістю людей, але їх безконтрольне розростання з перетворенням у руйнівного демона теж вимагає певних ментальних передумов – неурівноваженої ментальної структури, недостатньої загальної культури свідомості. Більш потужні, багаторівневі паразити ще більше вимогливі до ментального середовища, але і мають більш розвинуту здатність деформувати це середовище під свої потреби. Одним з каналів їх поширення є тривале спілкування з зараженими ними людьми. Як говорить прислів’я, “з ким поведешся, того й наберешся”. Часто паразит не просто деформує ментальність, але впливає на поведінку людини таким чином, що вона відчуває своєю місією поширювати паразитичну звичку, ідеологію чи віровчення. Скажена собака кусає інших, так на неї впливає вірус. Алкоголік прагне прилучити до пляшки нових собутильників, курець любить обкурювати некурящих. Релігійний фанатик затято проповідує релігійне віровчення, незважаючи навіть на небезпеку бути вбитим невдячними аборигенами, причому, потерпіти за віру він вважає заслугою перед Господом.
       Далі для пояснення розглянемо спілкування людини і тварини. Взагалі кажучи, зіткнення культур-свідомостей різної спрямованості, різних планів, різних рівнів – це дуже складний процес, розгляд якого виходить за рамки даного дослідження. Тут я торкнуся цього питання тільки в тому аспекті, що при такому зіткненні дуже часто формуються відносини типу хазяїн-паразит. При цьому, деформується ментальність як одного, так і іншого учасника, і для обох результат деформації буває руйнівним. Нерозуміння, обмеження спілкування між видами, націями, расами, - це не примха природи. До якогось етапу вони повинні розвиватися, здійснювати свою місію відносно ізольовано. Грубе втручання в хід природнього розвитку саме і приводить до явищ рабства і паразитизму. Що виходить, коли людина спілкується з дикою твариною з метою приручити її? Інтелектуальні формації людини захоплюються твариною, звичайно, ті найпростіші, які можуть втриматись в ментальному середовищі тварини. Постійно підживлюючись імпульсами людської свідомості, ці формації утворюють щось на зразок імплантованого центра свідомості. Поступово він формує навколо себе локальну ментальну інфраструктуру, яка перехоплює, блокує тварині доступ до тих осяянь, спалахів вищої тваринної свідомості, які є для тварини шляховодною зіркою, місією і смислом життя. Грубо кажучи, цей імплантований осередок свідомості імітує бога. З цього моменту природна еволюція тварини переривається, вона замінюється селекцією за волею людини. Ментальна структура тварини дещо перебудовується, ті центри і структури, які забезпечували виживання в дикій природі, атрофуються. Зовні за всіма об’єктивними ознаками свійська тварина не дуже відрізняється від дикого предка, але це вже зовсім інший ментальний тип, а саме, скотина. І всього-то різниці, що в імплантованому осередку свідомості, який, мабуть і самою твариною навряд чи сприймається, тому що знаходиться цей осередок на рівні вищому від звично-активної зони. Сприймаються і безпосередньо керують поведінкою, власне, вже відростки цього осередка в активну зону. В даному випадку, людина виступає в ролі паразита, а тварина в ролі хазяїна, хоч прийнято вважати навпаки. Невелика імплантація – і тварина живе вже не для себе і для свого виду, а для людини-паразита, який називає себе хазяїном. Кожна вільна жива істота має свою місію і сяючу нитку свідомості, не тільки людина. Але скотина не має. Місія скотини – бути тягловою силою, давати молоко, м’ясо і шкуру для потреб хазяїна. Дбайливий хазяїн кормить скотину, але хоч би як тяжко не працювала коняка, делікатесами її балувати не будуть і телевізор в стайню не поставлять. Коняку навіть не пускають в хату хазяїна, щоб не бачила, чим харчуються люди і не спокушалася. Коняці чи корові і в голову не прийде, що можна жити на волі. А якщо якась скотина все-таки проявляє незалежний норов, на цей випадок у хазяїна є багатий арсенал засобів, - від дощечок на очі до скотобойні. Для профілактики ж скотину виховують по святим заповідям скотини:
       “Хазяїне наш, що єси на небесах!
       Нехай буде воля твоя в нашій стайні.
       Сіна насущного дай нам на кожний день.
       І прости нам наш непослух, бо ми й самі
       прощаємо тобі нашу шкуру і м’ясо.
       І не введи нас у випробування, але вбережи
       від лукавої спокуси согрішити без твого дозволу.”
       “Якщо з тебе здерли шкуру, віддай і м’ясо”.
       “Не протився злу насілієм, віддай суд хазяїну”.
       “Хазяїн дав тобі життя, тільки він має право забрати”.
       А також, знаменита заповідь коня Боксера з “Скотного двора” Джорджа Оруелла (Оруэлл Дж. 1984. Скотный двор. Пермь, “Капик”, 1992):
       “Я буду работать еще упорней”.
       І працює скотина “еще упорней”, і дивуються приїжджі в Україну іноземці, чому на найкращих у світі чорноземах виростають одні злидні. Говорять, що українці ледачі, не вміють працювати. Ось гість з Австралії бачить чудовий палац на фоні занедбаних, обдертих халуп. “О, це справжній хазяїн, а ті голодранці не вміють господарювати”. Йому намагаються пояснити, що саме той “справжній хазяїн”, місцевий крутий воротила, і пограбував голодранців. Але в австралійську голову таке не вкладується. Все одно, не вмієте працювати. Але що там австралієць, і українські голови теж не сприймають причини такого становища. Дуже вже цю причину неприємно визнавати. І продовжують вони сподіватися на прихід Спасителя. Авось запроторить козлищ в геєну огненну. Цією примарною надією на примарну справедливість, що ніби-то мусить восторжествувати, і живуть скоти.
       І опирається все це скотство на невеликий імплантований осередок паразитної свідомості, від якого нещасна скотина не здатна позбавитись, бо створений цей осередок розумом більш високим. І задається нещасна скотина питаннями: чому я, високоморальна, довготерпляча, милосердна, потомок славних диких козаків, працюючи так тяжко на найкращих у світі чорноземах, живу так погано?
       Звідки ж ростуть корені скотства в людині? Тут ідеться не про примітивне рабство. Адже раб, принаймні спочатку, ще не втрачає ментальності вільної людини і чекає тільки нагоди втекти. Він сприймає своє рабство як цеп. Яким же чином можна людину не тільки закувати в кайдани, а й ментально перетворити на скотину? Щоб вона не тільки не бажала втекти, а й називала свій цеп легким і приємним, а своє рабство вважала духовністю. Щоб вважала за честь віддати свою шкуру і м’ясо скотопогоничам.
       Людство виробило два методи. Перший, найбільш грубий, - це катувати людину так, щоб не добити до фізичної смерті, але перетворити на тупу тварину. Безліч раз пророблялося це у всі часи, всі тирани і тоталітарні режими доклали руку до збагачення методів руйнування людини. Але це годиться лише для окремих ворогів. Для масового застосування цей метод непридатний, тому що скалічена напівтварина не здатна до творчої праці на благо скотовласників.
       Другий метод – “виховати” людину відповідним чином. Варіант – “коммунистическое воспитание трудящихся”. Фактично, це і зводиться до створення тим чи іншим способом контролюючої структури свідомості, стійкість якої забезпечується постійним “вихованням”. Це складніше, адже такого роду паразитна свідомість, щоб не бути відторгнутою, повинна бути вищого рівня, ніж у жертви, або ж свідомість жертви повинна бути попередньо заглушена тим чи іншим способом. І в цій справі прогресивне людство досягло немалих успіхів. Таких, що тепер не знає, як вилізти з глухого кута рабства і скотства.
       В тому, що масове оскотинення людини не тільки можливе, а і є реальністю, можна переконатися, поживши в пост-комуністичній Україні. Взагалі, це явище не специфічно українське, а значно ширше і проявляється воно в різноманітних формах. Росія теж масово заражена скотством, але там воно видозмінене собачою агресивністю. В Україні ж скотство постає у своїй первозданній формі тупої коров’ячої покірності. Час від часу навіть у високих політиків, особливо коли вони програють вибори, проскакують такі вислови, що, наприклад, кияни освинячились, або що український народ – це стадо баранів, які тупо бредуть на бойню. Негайно їхні конкуренти намагаються очолити стадо: о славний український народе! Ти бачиш, як ображають твою честь і гідність, зневажають тебе такі-то і такі-то? Не ходи за ними, ходи за нами. Ми тебе будемо любити, ти у нас мудрий, високодуховний, волелюбний, талановитий, трудолюбивий, високоморальний, культурний, довготерплячий, нащадок батька Шевченка і спадкоємець традицій українського козацтва, хороший хрюша, хороший, насиплемо тобі повне корито.
       Навіть еміру бухарському, хоч Леонід Соловйов і змалював його не дуже мудрим, іноді приходили в голову запитання:
       “Если мы, великий эмир бухарский, согласно вашим утверждениям, могуч и непобедим, то почему государи сопредельных мусульманских стран до сих пор не прислали к нам своих послов с богатыми подарками и с изъявлениями своей полной покорности нашему непреоборимому владычеству?” (Соловьев Л.В. Повесть о Ходже Насреддине. Л.: “Лениздат”, 1980).
       Проте, в хрюшину голову такі тонкі запитання не приходять. Повнота буття для нього вимірюється повнотою корита. Повне корито – хороший Президент, пусте – нехороший Президент. Сорок сортів ковбаси в європейському супермаркеті – хороша Європа, неодмінно повернемо рило в сторону Європи. Чому корито не наповнюється і чому хрюшу не пускають за європейський стіл, хіба що у вигляді ковбаси, пояснювати доводиться політикам. Нещасні політики, яких доля поставила керувати цим стадом. Стадо вбачає причину всіх бід в поганих, нечесних, вороватих, непрофесійних керівниках. Ось п’яні в стельку пролетарі сперечаються, за якого кандидата в президенти краще голосувати. Чомусь їм не приходить в голови, що алкоголічна скотина залишиться такою при будь-якому президенті. Яка їм різниця, хто буде президентом? Якби хоч один з них спромігся позбавитися від демона алкоголізму, це мало б незрівнянно більше значення для його власної долі, долі держави і всього світу, ніж обрання того чи іншого президента. Олександр Солженіцин геніально сказав, що у всесвіті є стільки центрів, скільки живих істот. Надзвичайної глибини думка. Висновок звідси можна зробити такий, що якби хоч одна жива істота змогла викорчувати до кінця якийсь дефект в собі, це була б подія, рівна створенню нового всесвіту. Але ж не хочуть, кожен шукає винуватих на стороні. Борються з алкоголізмом, але ніяк не втямлять, що демон алкоголізму живиться переважно не здеградованими алкоголіками, а так званими нормальними людьми, які п’ють тільки по святам і міру знають. Саме вони є живильним середовищем демона, а крайні випадки деградації – це хоч і закономірний, але відносно не частий наслідок.
       Якось цьому стаду не приходить в голову така думка, що керманичі, яких вони так лають, нічим не гірші від свого народу. Ніщіє кичаться своєю чесністю, але їхня чесність не виходить за межі їхніх злиднів. Вони не крадуть (в сучасній Україні це дуже рідкісний виняток) або крадуть мало лише тому, що не мають можливості. Але хочуть, щоб керівники держави були чесними. Я дуже сумніваюсь, щоб у державі, в якій всезагальне воровство є однією з найхарактерніших рис нації, де не краде лише дурак, можна було знайти чесного кандидата в президенти. Та навіть якби такий дурак знайшовся, недовго б він протримався у середовищі ворів.
       Нещасні керманичі змушені дурити самих себе і стадо, щоб пояснити, чому корито порожнє. Обнадійливо, що традиційний комуністичний прийом списувати все на ворогів поступово відходить в минуле і спроби комуністів роздувати антагонізм між багатими і бідними, теж, здається, знаходить все менше відклику в суспільстві. Це симптом одужання. Нарешті, суспільство починає усвідомлювати свої реальні проблеми. Другим обнадійливим симптомом одужання є те, що в Україні поступовий відхід від комуністичної ідеології не супроводжується антикомуністичною істерією, хоч окремі екстремісти кличуть до суду над Комуністичною партією. Колись і я вважав комунізм першоджерелом зла, антиподом християнської моралі, витвором диявола. Пізніше я зрозумів, що справа не тільки в КПСС. Партія, справді, є авангардом народу. Вони самі себе так називали, і це правильно. Взагалі, будь-що, сказане ким завгодно, треба сприймати буквально, але з врахуванням навороченої навколо інфраструктури. В розділі “Що є правда” ця тема вже звучала. Тоді зникає потреба в безплідних розборках, правда це чи ні, і в якій мірі правда. КПСС і є саме авангардом, хоч багато хто вважає комуністів якимись монстрами, паразитами, гнобителями сермяжної, кондової, домотканої простої радянської людини. А тому неконструктивним є всяке “Геть”, чи КПСС, чи просту радянську людину. Одне породило інше, знаходить в іншому опору. Їх неможливо розділити.
       Пробудження українського народу нагадує пробудження п’яного, який лежить під забором, обісцяний і обриганий. Ось він з великим зусиллям підвів голову, полапав штани. “Хто мене обісрав, морду наб’ю!” Але поступово приходить розуміння того, що усрався він сам і шукати винних значить лише виставляти на посміховище самого себе.
       Проте, і така точка зору може бути доведена до крайності. Так, після невдалих для РУХу парламентських виборів його керівники почали шукати винних серед самих себе. Мовляв, ми чогось не доробили, не тим курсом ішли, погано агітували, зобов’язані були повести за собою народ і тому подібне. Стали розбиратися, хто чого недо-того, і в результаті РУХ розколовся. А вдячний народ нагородив їхні зусилля написами на заборах “Спасибо РУХу за разруху”. Тепер вже й написів не збереглося, ніби й не було РУХу. Комуністи ж, які комплексом неповноцінності ніколи не страждали і в правильності курсу не сумнівалися, так і крокують зімкнутими рядами і твердо знають, хто винуватий в “розрухі”. Зрештою, кожна з дійових сил щиро зробила все від неї залежне, а там уже як вийде. Не все можна планувати і спрямовувати відповідно до своїх переконань. Але хтось повинен був пройти ці протилежні шляхи, щоб нація дістала досвід. Легко спостерігати і давати вказівки та оцінки з вершини, але якби доля помістила пророка в гущу болота, мусив би лазити і петляти в болоті. Все відносне, але і все важливе, і все одне з одним пов’язане, і жодного злочину чи прозріння не можна стерти з цього світу.
       Чогось не вистачає в ментальності нації і кожної з її складових прошарків. Чимало українців емігрували і прижились в інших суспільствах, і там, розбавлені чужою культурою, вони не проявляють ніякої неповноцінності. А у себе вдома не можуть. Я впевнений, що якби якимось чудом одномоментно переселити всіх американців в СССР, а радянський народ в США, залишивши як є всю матеріальну інфраструктуру, то за короткий час совки б пропили і перепаскудили всю Америку і зрештою жили б в таких же злиднях і так само обкрадали б один одного.
       Не вистачає якогось системного драйвера, а по простому кажучи, клепки в голові. Що ні намагаються запозичити з чужого досвіду, все спотворюється аж до перетворення в протилежність. Вже стільки пробували пересадити європейські цінності, а вони ніяк не приживаються, або ж перекручуються із захисту прав людини в ще більш витончене знущання. Як тільки намагаються викоренити порушення прав людини в судово-каральній машині, так це йде на користь тільки злочинцям, тому що через якісь дрібні процесуальні неточності процес затягується і припиняється. Та вони і без прав людини відкупилися б. Створили Управління по боротьбі з організованою злочинністю, так воно перетворилося на “кришу” для бандитів (“Факты”, 23 сентября 2000, с. 1). Зробили гласність у роботі Верховної Ради, так її засідання перетворилися на циркові вистави. Створять новий контролюючий орган з метою запобігти зловживанням у якійсь сфері, як негайно цей новий орган починає сам брати хабарі, і замість одного старого паразита з’являється ще один, більш зажерливий. Пробували завести європейську культуру обслуговування, спочатку бензин, потім гроші, - так грошей не платять, і кінець культурі. Збудують якусь красиву малу архітектурну форму, дивіться на красу і відчувайте себе людьми, так люди негайно запаскудять сміттям та влаштують там сортир. Трохи нагадує все це спроби реформ в російській глибинці, описані в оповіданні Лєскова “Загон” (Лесков Н.С. Рассказы и повести. М., “Художественная литература”, 1981). Завели плюралізм і свободу слова, а в результаті цією свободою скористалися в першу чергу різного роду нечисті сили для пропаганди сексу, жорстокості, руйнуючих душу релігійних культів і тому подібного. Простому ж народу, щоб сказати “…твою мать”, якихось особливих прав і свобод не потрібно.
       Щось заблокувалося в душі неньки-України, причому, заблоковано вище звичайного розуму, тому що інтелект і емоційна сфера в цілому поки що працюють нормально. Хоч деякі ознаки психічної деградації проявляються, але дебіли поки що становлять меншість суспільства. Разом з тим, бачимо структурну дестабілізацію ментальної оболонки на кількох рівнях, що проявляється назовні у вигляді ерозії загальноприйнятих правил поведінки, криміналізації всього суспільства, широкого поширення наркоманії, ознак фізичного виродження. Це – шлейф ментального паразита, який гніздиться десь вище загальнодоступного інтелекту.
       Схоже, що ядро паразита вже здохло, або скоро здохне, але створений ним бруд і деформації продовжують отруювати суспільну свідомість. Паразит віджив свій час, але продукти його розпаду, дрібніші демони, продовжують догризати недоїдки першопаразита. І весь цей бруд продовжує спускатися вниз по щаблям свідомості, отруюючи ментальну оболонку. Більше того, оскільки вся ментальна структура була підстроєна під паразита, з його розпадом настає тотальна психічна дестабілізація. Так, після краху комунізму (а фактично, християнського світогляду), суспільство опинилося в ідеологічному вакуумі. На поверхню суспільного життя вилізли такі дикі явища, які були немислимі за часів панування комунізму. Звідси ностальгія багатьох людей за комунізмом. По своїй суті це ностальгія за рабством. Вони вбачають причину потворних явищах пост-комуністичної дійсності саме у відході від ідеалів комунізму, і в певному смислі це дійсно так. Ці люди нещасні, як бездомна собака без хазяїна. Але вони не здатні усвідомити, що їхнє благополуччя було благополуччям тупої скотини, що їх життя не мало іншої мети, крім служіння паразиту.
       На жаль, від скотства до цивілізації не існує іншого шляху, як через тотальне здичавіння і злочинність. Так би мовити, вихід з тупика в зворотному напрямку. Тому криміналізація всього суспільства є не причиною всіх бід пост-комуністичних країн, а лише неминучим злом, неминучим етапом на шляху до цивілізації. Між скотством і цивілізацією пролягає прірва злочинності, в яку треба спочатку впасти, а потім з неї вилазити. Серед пост-совкових кримінальних злочинців є справжні виродки, напівтварини-напівлюди. Але чи кращі від них тупі совкові скоти, які були готові за першим покликом скотопогоничів всі як один кинутись на бойню, затоптати чужі країни в ім’я торжества скотських ідей. Разом з тим, серед кримінальних злочинців є немало талановитих людей, які не можуть реалізувати себе інакше в умовах, що склалися. Ось конкретний приклад, кримінальний авторитет Геша:
       “Он продвинулся благодаря своим способностям: умению находить общий язык между сторонами, казалось бы, в безнадежных ситуациях и предложить выход, устраивающий даже непримиримых врагов” (“Факты” (Киев), 24 марта 2000).
       В нормальній державі Геша міг би стати видатним державним діячем, увійшов би в підручники історії як славний син України.
       Неодноразово були публікації, що деякі кримінальні авторитети користувалися серед простих громадян більшою довірою, ніж так звані правоохоронні органи. Та і яка між ними різниця? Ось типова картина. Міліцейський начальник викликає свого підлеглого. “Чтобы завтра мне было две тысячи гривней.” – “У меня нет таких денег”. – “Что же ты за милиционер, если не знаешь, где взять деньги?” Той іде на базар трусити бабок-торговок, ловить і випускає за викуп дрібних продавців наркотиків (оптових торговців зачепити не сміє, то компетенція начальства), проявляє винахідливість і виконує доручення начальника. Вслід за ними тягнуться глухі прокльони людей, яких вони ніби-то покликані захищати. Це не окремий випадок, а загальноприйнята практика. Це у них називається “моральні перевантаження”. Багато хто не витримує перевантажень і йде шукати іншу роботу, хтось терпить, бо залишився рік до пенсії. Залишаються ті, хто знаходить в рекеті своє покликання. А що витворяє податкова міліція. Вони загрібають хабарі більше всяких рекетирів. Такі так звані “правоохоронні органи”. Ось ще випадок з натури. На базарі дядько купляє кавуна, і продавщиця-українка “на почин” продає перший кавун по нижчій ціні. Тут же підскакує азіат з вимогою не знижувати ціну. Тітка пояснює, що такий український звичай. Азіат погрожує, вихвачує у дядька з рук кавуна і кидає його назад на купу. Дядько дає азіату по морді, той летить на асфальт. Негайно, наче чорти з-під землі, навколо вискакують ще два десятки азіатів з наміром розправитись. Дядько вихоплює посвідчення, розмахує ним і погрожує всіх посадити. Виявляється, співробітник міліції, але не місцевий. Не в курсі справи. Хтось викликає наряд міліції. Виходить головний бандит, який “тримає” ринок, і вони починають про щось мурликати з міліцією. У них все куплено. Нарешті, конфлікт полюбовно заминають. Дядько бере свого кавуна і йде геть, відбувшись “моральным ущербом”. У цій ситуації характерне те, що всі співвітчизники розбіглися хто куди від гріха подалі, як стадо корів від собаки. Навпаки, всі азіати кинулись на виручку своєму. Ось чому десяток вихідців з середньоазіатських республік можуть тримати в руках ціле місто, населене сотнею тисяч комуно-християнської скотини. Скотина є скотина.
       В умовах пост-комуністичної України та Росії державний апарат та правоохоронні органи нічим не відрізняються від організованої банди злочинців, хіба що тупістю чиновників. Коли конкуруюча з державною бандою кримінальна мафія вприсне в запліснявілий державний гадючник свіжих кадрів, це тільки прискорить еволюцію до громадянського суспільства. З цим можна погоджуватись чи не погоджуватись, але процес зрощення держави з кримінальною злочинністю вже майже завершився, і не варто з цього приводу згадувати про мораль. Маємо те, що маємо. Коли процес криміналізації всіх сфер життя завершиться, і банди домовляться між собою про цивілізовані відносини (адже їм теж хочеться жити спокійно і не ризикувати бути замовленим кіллеру), тоді об’єднана банда буде знову називатися державою, а воровські закони стануть називатися нормами моралі.
       Проте, для створення процвітаючого суспільства мало домовленості між бандами. Треба ще, щоб вимерло скотне стадо. Щоб у відповідь на домагання рекетира чи правоохоронця бабка-торговка замість традиційного “бог тебе покарає” витягла пістолет та всадила пулю. Інакше розділення суспільства на скотів та паразитів буде існувати вічно. Для процвітання недостатньо відкриття на території України родовищ золота чи нафти, - будуть лише більше красти. Якби я був Президентом, то почав би з того, що роздав усім громадянам по автомату Калашникова і видав Указ, що кожен повинен сам захищати від злочинних посягань своє майно, честь і гідність. Спочатку була б стрілянина, але дуже швидко навчилися б поважати один одного. Адже так само, як людина відрізняється від мавпи наявністю грошей, вільна людина відрізняється від скотини правом носити зброю. Вільні люди створили б вільне суспільство. На жаль, не виберуть мене Президентом, тому що існують могутні сили, зацікавлені в збереженні скотських порядків. В інших умовах вони не зможуть так просто паразитувати. Скільки вже було публікацій, як такий-то пенсіонер, захищаючи свою квартиру чи дачну ділянку, застрелив грабіжника. Багато було подібних випадків, і завжди суд і правоохоронні органи на стороні ворів, судять нещасного пенсіонера. І дійсно, з точки зору пост-совкової так званої правоохоронної системи злочин пенсіонера незрівнянно важчий. Тому що він діяв всупереч скотсько-християнським традиціям, які є головною опорою бандитської держави. Непокора скотським порядкам – найважчий злочин і найнебезпечніший для бандитів дурний приклад, який потрібно викорінювати негайно і публічно, щоб всякий надалі боявся.
       І з проблемою покарання злочинців я б елементарно упорався, якби дорвався до влади. А то гнилі інтелігенти розвели сюсюкання, чи морально позбавляти злочинця життя і який моральний тягар падає на суддів та ката. Хоч в силу самої природи злочинності в наш час перемогти злочинність неможливо, але цілком можливо очистити судово-каральну систему від паразитів, які знайшли тут гарну кормушку. За дрібні злочини я б перейняв перевірений досвід ісламу – привселюдне побиття палками чи батогом. За тяжкі ж злочини, після привселюдного з’ясування обставин злочину і послужного списку злочинця, потерпілому (або його родичу чи знайомому, якщо потерпілий загинув) прямо в залі суду дають автомат і право винести остаточний вирок шляхом натискування на спусковий гачок. Якщо простив злочинця або не хватає духу натиснути – будь-ласка, злочинця тут же звільняють, гуляй далі, поки хтось інший не пристрелить. Застрелив – вирок остаточний, підкупу і амністії не підлягає. І ніяких тюрем, все дешево і ефективно. І для перевірки моральності корисно. Мораль повинна бути конкретна, як постріл. А то є чимало людей, які люблять котлети, але не можуть дивитися, як вбивають тварину, вони норовлять перекласти відповідальність на ката, а самим залишатися моральними та чистими.
       Але процес криміналізації іде стихійно, так само як і приватизація, незважаючи на відсутність потрібних законів. Совковий скот частково вимирає, частково криміналізується. В умовах, що склалися, це єдино можливий шлях. Поступово, за кілька десятиліть, утвориться нормальне, процвітаюче громадянське суспільство, в якому будуть надійно захищені права людини. Згадаємо хоча б історію Австралії, заснованої британськими каторжниками. Тепер це процвітаюча країна. Їм було простіше, тому що з самого початку там не було скотини, а лише бандити. Весь світ пройшов через щось подібне. Феодальні війни, необмежена влада феодала над своїми підданими, публічні страти, безконтрольна зажерливість дикого капіталізму. Всі ці явища з сучасної точки зору слід кваліфікувати як кримінальні злочини.
       Ці явища були необхідним етапом в історії людства. Це як щеплення, щоб набути імунітет проти хвороби. Русь проспала цю дику епоху в гіпнотичному сні, будучи анестезована комуно-християнським паразитом. Але просипання епохи не звільнює від необхідності набуття власного досвіду. Трансплантація чужого досвіду тут неможлива. В якій мірі і за який час ми повинні повторити чужі спотикання? І чи можливо взагалі повторити чужий шлях від дикості до цивілізації? Можливо, Русь повинна реалізувати свою власну місію, відмінну від шляху сучасних цивілізованих країн? Вони вважають, що ми відстали від них назавжди. В певному смислі, це дійсно так. Адже здичавіла скотина назавжди залишиться душевно біднішою від цивілізованих хижаків, хоч і походить від диких предків. Але, якщо дивитися ширше, можливо, що комуно-християнський сказ, який найглибше укоренився саме в Русі, теж є свого роду щепленням? Питання на здобуття почесного звання кавалера Гроба Господня. Я вже не задаюсь питанням, чому я не сокіл, чому не літаю. Але чому я не Моніка Левинська? Я зуміла б заробити славу і гроші більш приємним способом.


       ">ua">